Кафедра економічної кібернетики (ЕК)
Постійне посилання на фонд
Переглянути
Перегляд Кафедра економічної кібернетики (ЕК) за Ключові слова "330.34 (477)"
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Відкритий доступ Неоіндустріальна стратегія розвитку переробної промисловості України(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2025) Саченко, Андрій Олегович; Іляш, Ольга ІгорівнаСаченко А. О. Неоіндустріальна стратегія розвитку переробної промисловості України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – економіка. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2025. В умовах повномасштабної війни вітчизняні промислові підприємства зазнали значних прямих збитків унаслідок руйнувань приміщень, виробничогосподарської, логістично-збутової інфраструктури, фінансування витрат з релокації бізнесу, погіршення фінансово-економічних результатів через зростання витратомісткості виробництва, неритмічності бізнес-процесів тощо. Ці та інші чинники істотно послабили фінансовий, кадровий, інноваційно-технологічний потенціали переробної промисловості. З іншого боку, етап повоєнного відновлення відкриває для економіки України нові перспективи щодо її відбудови на нових високотехнологічних засадах. Це визначає необхідність визначення вже зараз стратегії, передумов, шляхів і засобів впровадження ідей неоіндустріалізації вітчизняної переробної промисловості. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретичних засад, розвиток науково-методичних підходів та обґрунтування практичних рекомендацій щодо формування і реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості України. Об’єктом дослідження є процеси розвитку переробної промисловості України. Предметом дослідження є теоретичні засади, науковометодичні підходи та практичні рекомендації щодо формування і реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості України. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність та своєчасність виконаного дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження зі зазначенням методів його проведення, сформульовано наукову новизну отриманих в дисертації результатів, описано їхню апробацію й практичне застосування. У першому розділі дисертації «Теоретико-методичні основи формування неоіндустріальної стратегії розвитку промисловості» узагальнено положення еволюції економічного розвитку, виявлено особливості і переваги неоіндустріалізації, сформовано концептуальний базис стратегування державної політики розвитку галузей промисловості на неоіндустріальних засадах, розроблено методичні засади аналізування неоіндустріалізації у переробній промисловості. Розвинуто науково-методичний підхід до розробки концептуальних положень стратегування державної політики промислового розвитку, який, на відміну від існуючих, базується на моделі неоіндустріалізації, що принципово змінює послідовність планування, коли спершу визначається потенціал неоіндустріалізації – повноцінний спектр факторів і умов інституціонального та організаційно-економічного середовища технологічної модернізації переробної промисловості, а надалі саме на їх формування спрямовуються стратегічні цілі, завдання і заходи державної неоіндустріальної політики. Методико-прикладна значимість підходу полягає, з одного боку, в поєднанні інструментів стратегічного планування державного регулювання розвитку переробної промисловості, а з іншого боку, в орієнтації на нагальні зміни з подолання технологічних розривів, відмову від сировинної орієнтації виробництва, масштабування високотехнологічних секторів промисловості, формування конкурентних переваг у стратегічних галузях промисловості, розвиток підприємств – технологічних лідерів. За результатами узагальнення теоретико-методичних засад та еволюції економічного розвитку встановлено, що хронологічно послідовними типами зростання є індустріалізація, деіндустріалізація, реіндустріалізація й неоіндустріалізація. На сьогодні неоіндустріалізація вважається найбільш прогресивним типом розвитку та стосується розвитку нових стратегічнопрогресивних галузей на основі нових технологій, нових енергетичних ресурсів та високотехнологічних виробництв. Провідними технологіями, характерними для неоіндустріалізації, є нано- та біотехнології, тривимірний друк, інтернет речей, віртуальна реальність та ін. Для неї характерне розширене відтворення та використання нових матеріалів, інноватизація продукції та процесів її виробництва, а пріоритетом є реалізація нової промислової політики модернізації виробничого сектора на засадах підривних технологій та збільшення частки високотехнологічних галузей у структурі ВВП країни. Удосконалено теоретичний підхід до формування методичного підходу до аналізу перебігу процесів неоіндустріалізації у переробній промисловості національної економіки через: (1) визначення складових – характеристик аналізування та індикаторів оцінювання у їх межах та перевірення їх внеску у загальний тренд; (2) виявлення специфічних аспектів дослідження в частині його мети і завдань, обрання оптимальних методичних підходів та методів економічного аналізу, формування складу індикаторів, врахування інноваційнотехнологічного чинника, прикладного аспекту аналітичної роботи. Застосування підходу дозволило обґрунтувати методологічну концепцію і послідовність етапів діагностики й перевірки якості перебігу процесів неоіндустріалізації переробної промисловості. Набули подальшого розвитку наукові підходи до ідентифікації системних основоположних чинників неоіндустріалізаційного шляху розвитку переробної промисловості, які визначені в підсумку протиставлення ознак, провідних технологій та характеру і пріоритетів державної промислової політики за індустріалізації, деіндустріалізації, реіндустріалізації та неоіндустріалізації. Такий підхід, на відміну від існуючих, надав можливість визначати і формувати систему чинників у відповідності до забезпечення розвитку переваг неоіндустріалізації і таким чином сприяв обґрунтуванню та реалізації комплексу заходів і інструментів інтенсифікації її перебігу. У другому розділі дисертації «Аналітика розвитку переробної промисловості України та державної політики його стратегування» наведено результати аналізу соціально-економічних індикаторів розвитку та ідентифікації екологічних викликів функціонування переробної промисловості України. На його основі розроблено стратегічну карту інтегрування виробничо-збутового ланцюга товарів критичного імпорту переробної промисловості України у глобальні ланцюги доданої вартості. За результатами аналізування соціально-економічних індикаторів розвитку переробної промисловості України встановлено, що сучасні тренди характеризують його скоріше не як неоіндустріалізацію, а як деіндустріалізацію. Така ситуація підкреслює нагальну потребу структурних перетворень, спрямованих на збільшення обсягів в структурі виробництва промислової продукції, виготовленої із застосуванням прогресивних технологічних інновацій, а також продукції нових високотехнологічних виробництв шостого та сьомого технологічних укладів. Вирішення цих питань має вирішальне значення для відродження економіки України, зміцнення її технологічної конкурентоспроможності та забезпечення сталого розвитку. Чинником, який критично послаблює потенціал неоіндустріалізації переробної промисловості України, стала повномасштабна війна та такі її наслідки, як руйнування промислових об’єктів та енергетичної інфраструктури; зменшення виробничих потужностей; падіння попиту на внутрішньому ринку; формування дефіциту робочої сили через мобілізацію та виїзд населення за кордон; порушення ланцюгів поставок; збільшення логістичних витрат на експортні процеси; зростання дефіциту капіталу. З іншого боку, слід розуміти, що неоіндустріалізація стосується не тільки розвитку промислового сектора національного господарства, але й сталого розвитку країни в цілому, що порушує питання економіки, соціальної сфери та екології. Останнє питання є особливо актуальним безпосередньо для переробної промисловості України, яка стикається з низкою екологічних викликів, серед яких значні масштаби водозабору на тлі недостатнього рівня очисних споруд, висока енергоємість, сировинна залежності і ресурсомісткість виробництва, високі викиди забруднюючих речовин в атмосферу, значні відходи та забруднення водних ресурсів, пов’язані з наслідками війни росії проти України. Визначено, що для подолання цих викликів та забезпечення екологічної безпеки в процесі неоіндустріалізації переробної промисловості під час стратегування державної політики в цій сфері слід врахувати такі вектори промислової політики: (1) ресурсоефективність та екологічно чисте виробництво; (2) послаблення залежності від виробництва енергії та подолання високої енергоємності промислового сектору; (3) збереження та модернізація енергетичної інфраструктури; (4) подолання проблеми нарощення відходів та забезпечення неналежного поводження з ними. Розвинуто методико-прикладні положення в сфері державної політики забезпечення безперебійного виробництва та реалізації, зокрема на експорт, високотехнологічної продукції переробної промисловості, для чого розроблено стратегічну карту стратегії інтегрування виробничо-збутового ланцюга товарів критичного імпорту переробної промисловості у глобальні ланцюги доданої вартості. Особливостями карти слугують її провідні елементи (передові прогресивні технології, технічна підтримка на засадах державно-приватного партнерства, раціональне місце розташування виробничих потужностей, партнерство з розбудови дистрибуційної системи просування й збуту продукції на ринки); конкретні способи їх реалізації та попередньо виставлені результати, кінцева мета яких – формування ефективної і надійної мережі постачальників (вхідна екосистема) та дистриб’юторів реалізації вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту (вихідна екосистема). У третьому розділі роботи «Пріоритети та інструментарій реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості України» здійснено прогностичну аналітику стратегування розвитку вітчизняної переробної промисловості, визначено інституційно-економічне підґрунтя, обґрунтовано стратегічні орієнтири, заходи, фінансово-ресурсне забезпечення та сформовано методику моніторингу реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості. Набули подальшого розвитку прикладні рішення з моделювання чинників впливу на реалізацію неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості. Для цього розроблено методику прогностичної аналітики стратегування розвитку переробної промисловості України, в основі якої – застосування каузальних методів для виявлення залежності валової доданої вартості галузі від стану та динаміки провідних факторів виробництва, якими є обсяги основних засобів, капітальних інвестицій та витрат на оплату праці. Апробація методики дозволила визначити сценаріїв перебігу ситуації та сформувати більш дієві інструменти державної політики, які дозволять ефективізувати процеси неоіндустріального промислового розвитку. Розроблено засади стратегічного планування державної політики неоіндустріального вектору поступу національної економіки. Для цього з урахуванням специфіки поточного стану, тенденцій і проблематики процесів розвитку та технологізації переробної промисловості України, визначеної за результатами SWOT-аналізу, обґрунтовано елементи неоіндустріальної стратегії її розвитку, а саме її мету, стратегічні та операційні цілі, завдання, індикатори реалізації операційних цілей та заходи. Відмінними аспектами авторського підходу є визначення альтернатив неоіндустріалізації галузі та специфіки їх реалізації, а також підбір системи кількісно-якісних індикаторів, що уможливлює запровадження регіонального моніторингу реалізації стратегії. Удосконалено науково-прикладні пропозиції щодо вдосконалення практичного інструментарію реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості шляхом побудови цілісної системи пов’язаних і узгоджених між собою заходів державного регулювання, спрямованих на досягнення кожної зі стратегічних цілей нової промислової політики, визначення індикаторів аналізу стану перебігу неоіндустріальних трендів та реалізації відповідних завдань, розроблення методико-прикладних положень щодо моніторингу реалізації стратегії неоіндустріалізації галузі. Практична апробація пропозицій сприятиме досягненню мети політики неоіндустріалізації переробної промисловості.