Дисертації (КІ)
Постійне посилання зібрання
У зібранні розміщено дисертації, які захищені працівниками кафедри.
Переглянути
Нові надходження
Документ Відкритий доступ Колектив Київського інституту шляхетних дівчат в організації повсякдення вихованок (ХІХ – перші десятиліття ХХ ст.)(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Жовта, Ілона Іванівна; Кізлова, Антоніна АнатоліївнаЖовта І. І. Колектив Київського інституту шляхетних дівчат в організації повсякдення вихованок (ХІХ – перші десятиліття ХХ ст.) ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 032 Історія та археологія ‒ Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Міністерства освіти і науки України. ‒ Київ, 2023. Дослідження ролі колективу в повсякденні вихованок Київського інституту шляхетних дівчат важливе для розуміння особливостей умов перебування в закритому закладі освіти й роботи різних категорій дорослих над тим, щоб забезпечити вихованок необхідним, а також – розвіювання міфу про досконалість такої системи навчання, розуміння контексту епохи, побуту привілейованих верств, їхнього життя у губерніях Південно-Західного краю Російської імперії. Тому тема актуальна. Мета дослідження: охарактеризувати роль колективу в організації повсякдення вихованок Київського інституту шляхетних дівчат у ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст. У дисертації висвітлено історіографію, джерельну базу та теоретикометодологічні засади дослідження. Найґрунтовніші праці були створені в ХІХ ст. й висвітлюють функціонування школи-пансіону як закладу освіти, частково розкривають основні моменти в діяльності його колективу. Сучасні дослідження доповнюють інформацію про деякі аспекти з життя, навчання вихованок або відомих осіб, дотичних до Інституту, частково – про виховання, повсякдення в інститутах шляхетних дівчат і життя дворян Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ ст., що дало можливість охарактеризувати діяльність колективу у буднях вихованок. Джерельна база складається з документальних джерел, які містять інформацію про господарську і навчальну частини діяльності Інституту й джерел особового походження: спогадів і творів вихованок або їх рідних про специфіку інститутського ладу, ставлення панянок до колективу, приватних листів і спогадів, що висвітлюють значущі моменти в діяльності закладу, дають оцінки подіям з інститутського побуту. Значущі для дослідження зображальні джерела, які показують образ інститутки, основні приміщення і знакові предмети інтер’єру, які презентували заклад перед суспільством. Джерельна база дає змогу розкрити основні аспекти ролі колективу в житті дівчат і взаємини з вихованками, між собою й поза Інститутом. Використано принципи історизму та об’єктивності, що дало можливість неупереджено розкрити роль колективу у повсякденні вихованок від заснування до припинення діяльності закладу. Використання історії повсякдення і мікроісторії дало змогу детально охарактеризувати буденне життя в Інституті. Загальнонаукові (аналіз, синтез, логіка, індукція) й історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, реконструкція) методи, критичний метод щодо джерел дали змогу цілісно відтворити роль колективу у повсякденні, взаємодії і відносини в Інституті, висуваючи припущення і порівнюючи з іншими закладами. Застосування концепції П. Бурдьє про «інституційне насилля» показало, як виховували дівчат і на яких засадах. Розробки М. Фуко щодо нагляду і покарання дали змогу простежити схожість практик в Інституті з іншими інституціями закритого типу. Концепція Дж. Шаверіан про «синдром школи-пансіону» дала змогу розглянути «тугу за домом» як психоемоційний стан, поширений у школах-пансіонах. Визначальну роль у повсякденні вихованок Київського інституту шляхетних дівчат відігравав його колектив. Завдяки діяльності Київських, Подільських та Волинських генерал-губернаторів, що згодом увійшли до інститутської ради, було створено заклад, знайдено місце для будівництва, облаштовано простір для тимчасового розміщення вихованок. Головний корпус, збудований 1843 р., був однією визначних пам’яток архітектури м. Києва та закарбувався у пам’яті вихованок. Розміщення дівчат і постійний нагляд працівників за їх переміщенням у головному корпусі позбавляли їх індивідуального простору, що було характерно для шкілпансіонів Російської імперії. Те, як колектив облаштував інститутську територію, зокрема сад і галереї в ньому, зробили ці місця важливими в повсякденні дівчат, особливо влітку. Окрім саду, колектив облаштовував і храми, православний і католицький, де вихованки виконували релігійні обряди, і в яких не було комфортно перебувати через їх планування. Утримання інститутської будівлі і території потребувало чималих зусиль колективу, зокрема члена ради з господарської частини та його помічників. Погіршувала роботу працівників постійна нестача коштів. Економія, до якої доводилося вдаватись колективу закладу, погіршувала комфортність проживання там вихованок, зокрема впливала на стан меблів, які були задовільні й незручні через зношеність, і на санітарний стан, що був незадовільний через понаднормовий набір вихованок, вентиляцію, опалення і планування закладу й споруд навколо нього. Виявляли недоліки санітарні комісії. Після їх рішень проводили перепланування і косметичні ремонти. Однак остаточно колектив проблеми не усував. Керівниці й класні дами наглядали за зовнішнім виглядом і речами вихованок. Наставниці змушували дівчат старанно слідкувати за гігієною. Переважно вихованки користувалися власними засобами гігієни через низьку якість інститутських, що допускав колектив Інституту. Слідування дрескоду й дотримання охайності були основними вимогами до вихованок, за порушення наставниці карали. Одяг був уніфікований на рівні Відомства закладів імператриці Марії, схожий на дворянське вбрання й не змінювався від початку до кінця діяльності інститутів шляхетних дівчат Російської імперії, але відрізнявся подекуди кольором, кроєм і довжиною. Відмінності також були у демісезонному і випускному вбранні київських інституток, хоча деякі речі були стандартизовані. Через потребу заощаджувати колектив закуповував низькоякісні й незручні тканини, які не були комфортні й часто псувалися. Речі створювали швачки в інститутській майстерні, часто перешиваючи зі старих. Взуття працівники замовляли у київських майстрів. Під час укладання договорів на постачання товарів колектив закладу взаємодіяв з представниками міста. Харчуванням інституток опікувалися працівники господарського сектору. Переважно вихованки недоїдали, хоча продуктовий кошик був збалансований, і енергетична цінність страв мала, за нашими підрахунками, становити 2000 ккал, достатніх для розвитку молодого організму. Однак їжа була несмачною через недбалість працівників, які не стежили за якістю трапези й санітарним станом кухні. Тож вихованки зловживали солодким, привезеним з дому і купленим на території закладу. Працівники не контролювали у раціоні дівчат кількість солодощів. Урізноманітнювали харчування вихованок їжа, отримана з дому або куплена, яка заборонялася на рівні відомства, але де-факто її дозволяло керівництво Інституту, та страви з кулінарних занять. На початку ХХ ст. член ради з господарської частини змінив і покращив меню, але суто на свій розсуд і наскільки надовго, невідомо. Медичний догляд колективу Київського інституту за дівчатами був однією з важливих частин повсякдення вихованок, бо вони часто хворіли. Завдяки турботі колективу (директорки, інститутського лікаря, наглядачки, медсестер), дівчата отримували належний огляд і піклування під час недуг. Посилена увага керівниць закладу була спрямована на догляд за доньками поважних осіб. За час хвороб у медперсоналу, зокрема медсестер, могли встановлюватися неформальні (дружні) відносини з вихованками. В Інституті медичні працівники впроваджували лікувальну гімнастику, ревакцинацію, посилене харчування і вживання дієтичних добавок, залучали спеціалізованих медиків. Також ефективно боролися з інфекціями під час ендемій і епідемій, пандемії холери. Захворювання переважно потрапляли до закладу через служок. Сприяли подоланню хвороб замкнутість інститутського середовища та дії колективу з ізоляції хворих, залучення фахових медиків, відправка дівчат додому. У закладі за сприяння керівниці діяло додаткове інфекційне відділення. Поза увагою колективу був психоемоційний стан дівчат. Виховання у Київському інституті шляхетних дівчат покладалося на наставниць, директорок і класних дам, які виховували дівчат відповідно до усталеного бачення ролі дворянки у суспільстві, приділяючи увагу розвитку музичних здібностей, читанню, плеканню релігійних чеснот, дотриманню християнських обрядів, нагляду за відносинами між протилежними статями і дисциплінуванню вихованок зокрема шляхом покарань. Кара була привселюдна й переважно відтерміновувала чи обмежувала поїздки додому. Найважчими покараннями були ізоляція в карцері й вигнання з Інституту. Тілесних покарань у формі побиття наставниці не застосовували, але могли обмежувати дівчат у харчуванні. Навчанням в Інституті опікувався інспектор класів. Завдяки його діяльності з формування інститутської бібліотеки і підбору професійних кадрів, вихованки були обізнані з творчістю видатних світових письменників і мали змогу навчатися у відомих професорів. Навчителі взаємодіяли з вихованками під час уроків і в позаурочний час. Ставлення вихованок до педагогів залежало від особистих рис характеру наставника та від уміння донести матеріал. Відповідно, інститутки шанували хороших лекторів і добрих навчителів, з якими продовжували комунікацію і в позаурочний час. Інколи відносини між учителями й вихованками переростали у неформальні стосунки, які часом закінчувалися одруженням. За дотриманням режиму в закладі і повсякденними практиками вихованок наглядали класні дами і пепіньєрки. Ставлення вихованок до наставниць було неоднозначним. До класних дам – неприхильним через постійну муштру, подібну в інституціях закритого типу, і встановлення неписаних правил. Пепіньєрок шанували. Наставниці заохочували читання і обожнювання серед вихованок, що характеризувало повсякденне життя інституток. Суворо класні дами наглядали за поведінкою дівчат під час приїзду гостей і танцювальних урочистостей. Наглядав за дівчатами під час прогулянок швейцар, який також приносив пошту, що поєднувало вихованок із зовнішнім світом. Недостатньо інформації про життя Інституту в роки Першої світової війни. Відомо про прийом там поранених бійців, можливу евакуацію і функціонування закладу 1919 р. у м. Києві, що потребує подальшого дослідження. Взаємодіяли працівники в межах закладу, коли йдеться про комунікацію в робочих справах. Зустрічаємо неформальні відносини у межах колективу і конфліктні ситуації. Взаємодія працівників з представниками міста/імперії відбувалася під час вирішення господарських питань через укладання договорів, залучення додатково до роботи спеціалістів (архітекторів, лікарів) і приїзду гостей до закладу. Окрему увагу колективу було спрямовано на контакти з батьками у вирішенні питань, пов’язаних із вступом дівчат до закладу, під час недуг вихованок і щодо їхньої поведінки. Новизною дослідження є всебічна характеристика діяльності колективу в основних сферах буденного життя вихованок Київського інституту шляхетних дівчат у ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст., що вперше узагальнено в історіографії. Показано, як працівники доглядали за простором, зокрема яким був санітарний стан, яким одягом і взуттям забезпечували дівчат, яким було їхнє харчування, як дбали про здоров’я панянок. Вперше проаналізовано роль колективу в навчанні й вихованні, у святкових і щоденних практиках. Також висвітлено досвід роботи окремих працівників, про яких дуже мало написано, але їх важливість є очевидною у функціонуванні закладу. Доповнено напрацювання попередніх дослідників, що стосуються історії закладу. Матеріали можна використовувати для дослідження життя дворян на теренах України у ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст., історії освіти цього періоду, життя тогочасних відомих осіб, створення біографічних портретів деяких викладачів і доповнення історії медицини і хвороб. Окрім цього, напрацювання можна використовувати при викладанні курсу «Історія української культури» для здобувачів вищої освіти, у створенні тематичних експозицій у музеях і екскурсій про побут вихованців шкіл.