Препотенська, Марина ПетрівнаТерещенко, Оксана Вікторівна2024-01-032024-01-032023Терещенко, О. В. Соціальна міграція як предмет філософського дослідження : дис. … д-ра філософії : 033 Філософія / Терещенко Оксана Вікторівна. – Київ, 2023. – 236 с.https://ela.kpi.ua/handle/123456789/63459Терещенко О.В. Соціальна міграція як предмет філософського дослідження. ­ Кваліфікована наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 – філософія. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», м.Київ, 2023. Актуальність дослідження соціокультурних вимірів міграції сьогодні пов’язана з тим, що міграційні процеси в умовах глобалізації є потужним викликом розвитку окремих країн та міжнародної системи в цілому. Дані процеси мають не лише позитивні, а й негативні наслідки – тероризм, економічну, соціальну та політичну нестабільність. Важливою особливістю сучасної міграції є те, що вона проявляється в якості складової глобалізаційних процесів. Міграція осмислюється як переміщення людей задля усвідомленого задоволення своїх економічних і культурних потреб та зміни способу життя, це не просто географічне пересування, а трансцендування в новий соціокультурний простір. Аналіз міграційних процесів як різновекторного руху у соціокультурному просторі особистостей і спільнот, який має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини, є особливо важливим для України під час війни з Росією, що спричинила появу чисельних внутрішніх переселенців, а також міграцію мільйонів жінок і дітей за межі України. В цьому плані дуже важливим видається дослідження соціокультурного контексту процесів міграції у грекоукраїнських відносинах, особливо в умовах російсько­української війни. Не дивлячись на складне соціально­економічне становище самої Греції, Афінам вдалося здійснити вдалу взаємодію владних структур та неурядових організацій заради прийому та адаптації українських біженців: їхнього поселення, життєзабезпечення, соціалізації, адаптації, культурної інтеграції у грецьке суспільство. Дослідження міграції як складного антропологічного, екзистенціального й соціокультурного явища потребує міждисциплінарної методологічної основи. У дисертаційній роботі застосування компаративістського методу сприяло продуктивності аналізу різноманітних підходів до соціокультурних вимірів феномену міграції, осмисленню тенденцій його осягнення. Діалектичний метод дав можливість дослідити суперечливість міграційних процесів в сучасному світі та екзистенціальні контроверзи у бутті мігранта під час соціальної адаптації. Масштабність і соціокультурний динамізм міграційних процесів у сучасному світі вимагає звернення до системного й синергетичного підходів. Системний підхід дозволяє аналізувати структуру міграційних процесів, взаємозв’язок їх компонентів, а синергетичний – аналізувати динаміку їх становлення. При дослідженні соціокультурної продуктивності феномену міграції плідним є мультикультуралізм як світоглядний принцип, згідно з яким представники всіх культур сучасного глобалізованого світу є рівноцінними, а тому можуть і повинні вступати у толерантний діалог. Це зумовлює, зокрема, звернення до праць Р. Брубейкера та А. Зольберга. Виходячи з актуальності ціннісної взаємодії людей в міграційних процесах та ідеї пріоритету загальнолюдських гуманістичних цінностей, які постають серйозним регулятивом цих процесів, важливим є аксіологічний підхід, що дозволяє аналізувати як ціннісне протистояння, так і діалог носіїв різних цінностей. Виходячи з того, що аксіологія була актуалізована в ХХ ст. у контексті створення нової філософії людини, важливою методологічною складовою дослідження стає філософська антропологія М. Шелера. Враховуючи, що міграція є тим антропологічним й екзистенціальним феноменом, який зумовлює трансцендування – глибинні буттєві й світоглядні трансформації, евристично продуктивним стала методологія метаантропології Н. Хамітова як філософії буденного, граничного та метаграничного вимірів буття людини, що розвиває підходи пізнього М. Шелера і В. Шинкарука – фундатора Київської світоглядно­антропологічної школи. Осмислення міграційних процесів як фактору посилення або послаблення цивілізаційної суб’єктності країн зумовило звернення й до методології метаантропологічного потенціалізму, яку Н. Хамітов розробляє у співавторстві з С. Пирожковим. Плідними стали підходи соціальної і культурної метаантропології С. Крилової. В цьому методологічному річищі також важливими є теоретичні напрацювання М. Препотенської щодо мобільності та адаптації мігрантів у сучасних мегаполісах, М. Колінько щодо особливостей комунікації переміщених осіб, співбуття людей на трансграничних територіях, І. Горбунової про лімінальність в системі освіти, І. Книш про еволюцію номад і седентарів Європи. Наукова новизна результатів полягає у тому, що соціокультурні аспекти міграційних процесів досліджено в контексті феноменів лімінальності буття мігранта та його подвійної ідентичності, розкрито специфіку сучасної міграції у відносинах Греції та України. Доводиться, що для осмислення адаптації емігранта до соціокультурного середовища нової країни доцільно використовувати концепт «лімінальність», який означає перехідні стани між етапами розвитку людини або спільноти. Показано, що лімінальність як закономірний процес особистісного і соціального життя у міграції загострюється. Теоретично обгрунтовано та показано на конкретних соціальних практиках, як відбуваються процеси інтеграції, акультурації, адаптації мігрантів у Греції, переважно – на прикладі українських біженців. Проаналізовано, що лімінальність мігранта існує в індивідуальній, груповій та суспільній формах, має темпоральні виміри моменту, періоду, життя та епохи. Лімінальність може бути деструктивною або конструктивною (ресурсною) у залежності від волі, цілепокладання, саморефлексії, комунікативних навичок особистості, її соціокультурної відкритості та моральних принципів. У разі деструктивного розвитку лімінальності емігрант стає маргіналом, у випадку конструктивної (ресурсної) лімінальності емігрант проходить стадії білінгвізму, адаптації, інтеграції, акультурації при збереженні первинної ідентичності. Виявлено, що в процесі адаптації будь­якого мігранта можна виділити долімінальний, лімінальний та постлімінальний періоди, які одночасно можна назвати і станами. В долімінальному стані людина перебуває, готуючись трансформувати життя, пізнати нове, знайти кращі умови існування та самореалізації, з іншого боку, життя на Батьківщині з різних причин може ставати об’єктивно нестерпним. Це виштовхує суб’єкта у лімінальний стан нестабільності та дезорієнтації, в якому відбувається обмірковування, переоцінка попереднього життєвого досвіду та розгортаються процеси адаптації, інтеграції, акультурації в новому суспільстві. Лімінальний стан переходить в постлімінальний, коли людина усвідомила минулий досвід та ефективно вибудувала новий спосіб життя. Визначено, що кількісні і якісні характеристики лімінальності мігрантів та їх спільнот корелюють з відповідними характеристиками їхньої міграційної мобільності. Чим більшою є міграційна мобільність, що виражається у толерантності, мовній й світоглядній відкритості, тим конструктивнішим стає процес лімінальності і адаптація мігрантів до нової країни проживання. Теоретично обґрунтовано та показано формування подвійної ідентичності мігранта, що означає поєднання в одній особистості ідентичності Батьківщини і нової країни проживання. В методологічних координатах метаантропології показано, що подвійна ідентичність буде по­різному виявлятися та еволюціонувати в буденному, граничному й метаграничному вимірах буття людини й суспільства, що дозволяє осягнути плідність і неплідність її проявів. Міграційна мобільність тлумачиться як здатність особистості, сім’ї, соціальної групи чи цілої країни відповідати на виклики часу через зміну середовища й оновлення способу життя. Показано, що сутність соціокультурної адаптації мігранта розгортається як процес та результат взаємодії особистості (або групи), яка входить у нове соціокультурне середовище та самого цього середовища, яке її приймає, що передбачає взаємне засвоєння (успішне або неуспішне) нових соціальних та культурних норм, цінностей, способів поведінки, притаманних як середовищу, що приймає, так і мігранту або групі мігрантів. В контексті метаантропології й соціальної метаантропології подвійна ідентичність мігранта буденного буття буде розвиватися наступним чином: при житті у спокійному соціумі такого ж буденного буття, ідентичність країни походження буде потроху згасати у нього і може майже зникнути вже у другій генерації, поступаючись ідентичності нової країни. У кризовому ж соціумі граничного буття, де мають місце сильні прояви ксенофобії, або слід активно боротися за місце «під сонцем», мігрант може втрачати первинну ідентичність доволі швидко. Проте і в таких умовах процес втрати ідентичності буде уповільнюватися, коли мігрант живе у доволі активній соціальній групі носіїв первинної ідентичності. Мігрант граничного буття, який живе і діє під впливом волі до влади й волі до пізнання й творчості, здатний зберігати первинну ідентичність в різноманітних умовах як спокійного, буденного, так і кризового суспільства. В залежності від дії волі до влади чи волі до пізнання і творчості мігрант здатний або акцентуватись на первинній ідентичності, або активно приймати ідентичність нової країни проживання, сприймаючи і першу, і другу як самоідентичність. При цьому він може ставати як маргіналом, так і лідером емігрантської спільноти. Виходячи з того, що метаграничне буття конституюється волею до толерантності, співтворчості й любові і в ньому розв’язується суперечність стихійного родового альтруїзму буденності й свідомого егоїзму граничного буття, саме людина метаграничного буття здатна бути найбільш конструктивною в якості мігранта – адже вона здатна зберігати й розвивати ідентичність своєї Батьківщини й бути по­справжньому відкритою іншим ідентичностям. Виявлено, що саме мова та набуття білінгвізму стають для мігрантів провідним засобом входження у чужоземне суспільство, інструментом інтеграції в комунікативне та когнітивне середовище країни­реципієнта. За допомогою семіотичного підходу розкрито великий потенціал мови як системи знаків і сенсів, що реально й віртуально може об’єднувати комунікантів різних етносів, національностей, типів і систем світогляду. Велика роль у соціокультурній взаємодії українців та греків належить мистецтву, зокрема – мистецтву художньої літератури та літературного перекладу. Завдяки професійному літературному перекладу, системі образів художніх творів літератури України і Греції актуалізується історикокультурний діалог народів.236 с.ukміграціяглобалізаціяінтеграціяакультураціяадаптаціямобільністьлімінальністьподвійна ідентичністьсуспільствоекзистенціальні виміри людського буттямовахудожній перекладгрецько­українські зв’язкиmigrationglobalizationintegrationacculturationadaptationmobilityliminalitydouble identitysocietyexistential dimensions of human existencelanguageliterary translationGreek­Ukrainian connectionsThesis Doctoral1:316.3]:314.15 (043.3)