Білоус, Н. О.Костилєва, С. О.Тарасюк, Марина Юріївна2024-08-222024-08-222024Тарасюк, М. Ю. Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення : дис. … д-ра філософії : 032 Історія та археологія / Тарасюк Марина Юріївна. – Київ, 2024. – 216 с.https://ela.kpi.ua/handle/123456789/68481Тарасюк М. Ю. Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 32 Історія та археологія – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2024. Метою дослідження є реконструкція трьох основних компонентів повсякдення – харчування, гардероба, садиби – міського суспільства Волині литовської доби, а саме кінця XV – середини XVI ст. У дисертації проаналізовано та висвітлено історіографічні напрацювання з вивчення повсякдення міщан литовської доби, комплекс наявних джерел та представлено методологію дослідження. Обрана тематика ще не була предметом комплексного дослідження в українській історіографії. Зародження у XIX ст. серед народознавців студій з вивчення «побуту народу» заклало основу для подальших досліджень міського життя крізь призму торгово-економічних стосунків, правового становища міст і міщанства; завдяки діяльності Київської археографічної комісії було зібрано та опубліковано значну кількість актів домодерного періоду. Проте у радянській історіографії з пануванням марксистської ідеології в історії, народознавчі ідеї не отримали належного розвитку і, таким чином, історія повсякденності волинських містян тривалий час залишалася поза належною увагою науковців. У сучасній українській історіографії повсякденність представлена здебільшого у статтях або в окремих розділах монографій істориків та археологів, при чому, здебільшого стосовно ранньомодерної Волині. Публікації волинських археологів про результати експедицій є потенційним джерелом інформації про матеріальний вимір повсякдення. Обрану тематику частково доповнюють дослідження литовських, польських, білоруських вчених. Джерельну базу дослідження становлять опубліковані та рукописні документальні джерела, а саме акти гродських та земських судів Крем’янецького, Володимирського та Луцького повітів, книги Литовської метрики, включно з ревізіями волинських замків. У кожному акті буденність є лише тлом, деталі котрого авторка намагалася вивести із тіні. Часом компоненти різних сфер буденності деталізовані у справах стосовно інших прошарків суспільства, проте певні обмеження у репрезентативності джерел не суттєво вплинули на виконання поставлених завдань дисертаційної роботи. Задля реконструкції тріади повсякдення застосовувався метод подокументного аналізу, описовий метод та метод логічної реконструкції, адже кожен акт містить лише деталі про компоненти повсякдення, які потрібно виокремити і опісля, шляхом індукції та дедукції, узагальнити. У методологічну основу покладено підходи історії повсякденності, мікроісторії, міждисциплінарний підхід. Принцип об’єктивності дав змогу реконструювати історію таким чином, якою вона віддзеркалена у джерелах, а завдяки принципу історизму буденність міщан розглянуто як невіддільну частину соціокультурного простору. Застосовувалися методи зіставлення, порівняння та узагальнення для визначення спорідненого та відмінного між повсякденням волинських міщан від інших соціальних верств. Використання історикогеографічного, історико-генетичного та низки інших методів дало змогу сформувати методологічний апарат, який посприяв досягненню мети дослідження настільки, наскільки це дозволяє збережена джерельна база. На кінець XV ст. на Волині було всього 18 міст, але у XVІ ст. тривав активний урбанізаційний процес – виникали нові міські осередки. Міськими поселеннями вважали «міста», які мали локаційні привілеї, або привілеї на магдебурзьке право, проте важливою рисою міста було також переважання торгово-ремісничої спеціалізації населення над рільництвом, наявність оборонних і культових споруд, проведення торгів і ярмарків. Більшість волинських міст литовської доби були малими та приватновласницькими, через що правове становище міщан різнилося. Проте у порівнянні з Короною Польською, міщанами вважалися усі жителі міста та передмістя, які не належали до інших соціальних станів. У містах з магдебурзьким правом міщани мали самоврядування, свободу вибору фаху та відносну власність на землю, відпрацьовували фіксовані повинності. Тріада щоденності включає харчування, гардероб та житло. З одного боку, вона є тим, що оточувало середньовічного волинянина щодня. З іншого, тріада розкриває взаємозв’язки людини з суспільством, природою, технологічним розвитком та світоглядним «я». Умови буденності мали б співвідноситися до соціально-правового становища міщан кінця XV – середини XVI ст. Харчування є невіддільною складовою буденного життя. Набір продуктів у раціоні волинських містян демонструє джерела поповнення енергії; віддзеркалює пропозиції на ринках; залежав від фінансових можливостей споживача; дозволяє реконструювати ступінь експлуатації природних ресурсів тогочасною людиною. Продуктовий набір волинських містян був комбінований, тож раціон включав каші, м’ясні та рибні продукти, бобові, овочі, фрукти. Протягом литовської доби панівною рослиною для волинських міщан було жито, яке переважало над вжитком пшениці, ячменю, проса, вівсом. Каші зі злакових та борошняна продукція були основою щоденного харчування. Все це доповнювалося вжитком овочів з городів: ріпою, різновидами бобових, серед чого популярним був горох, свіжими та квашеними огірками та капустою, цибулею, морквою, часником і т.д. Вітаміни отримували зі спожитку лісових ягід та фруктів: черешень, яблук, груш, вишні, рідше слив. Для випічки, ймовірно, використовували мак, рідко – родзинки. Вагому роль у харчуванні відігравало м’ясо та рибні продукти. Джерелами отримання м’ясного було забиття худоби з власного двору, або придбання у різників на торгах і в м’ясних крамницях (ятках). Найпопулярніші види м’яса: дрібні птахи (кури, гуси) зі свого двору, а з парнокопитних особливу популярність мало м’ясо баранів; заможні містяни могли придбати м’ясо яловиці. У раціоні також були вівці, кози, свинина (зокрема, сало), а серед мисливських продуктів потенційно на заможному міському столі могла опинитися хіба що дрібна дичина (як-от, зайці). Завдяки географічному розташуванню Волинського воєводства та вдалій експлуатації земель нобілітетом, рибальський промисел досяг високого рівня. Волиняни споживали місцеву та імпортну рибу: коропів, окунів, білугу, краснопірку, ляща, осетра, вугра, в’юна, щуку, привізного оселедця, а також ікру, ймовірно, осетрову. Риба виступала альтернативою м’ясу під час посту і була характерна для волинської кухні цілий рік. Для тривалого зберігання і транспортування її коптили, в’ялили і засолювали, продавали взимку мерзлою; свіжі рибини могли вживати відразу після вилову. Не хмільні напої волинських містян майже не піддаються реконструкції за актовими матеріалами. На противагу їм, хмільні трунки належали до буденної харчової культури, що забезпечило популярність корчмам та високі прибутки з капщизни для великокнязівської скарбниці. Волинські містяни належали до «культури пива», а от «культура вина» залишилася характерною для шляхетської та князівської кухні через їх здебільшого імпортне походження. Сичений мед на рівні із пивом все ще був популярним напоєм. У XVI ст. горілчані вироби увійшли в широке побутування завдяки розвитку шинкування. Одяг та взуття, які перш за все, були засобом щоденного захисту тіла від зовнішніх подразників, демонстрували також заможність та особисті уподобання власників. Серед натільного та стегнового одягу містяни носили: сорочки, кошулі, літники, плахти, сукні, фартухи, чоловіче вбрання. Серед верхнього одягу (зокрема, обшиті хутром) були: сукмани, жупани, однорядки, жупиці, опанчі, кожухи, гуні, серм’яги, саяни, рідше делії та шуби. Головні убори для обов’язкового покриття голови різнилися: чоловічі – шапки, шапкишлики, кучми, ковпаки; жіночі, які демонстрували сімейний статус: намітки, хустки, шапки, чепці, платки, рантухи, рідше брамки. Головними маркерами заможності виступали оздоблення та матеріали пошиття: хутра диких тварин, імпортні тканини, перла, коміри, шовкові шнури, срібні ґудзики тощо. Спроби міщан наслідувати шляхетську моду простежуються у спробах обшити коміри та шапки хутром бобрів, куниць, оздобити вироби дорогим оксамитом. Одяг XVI ст. був яскравим; популярними були блакитні, сині, червоні, зелені відтінки. При чому у гардеробі поєднувалися вироби з місцевих та імпортних тканин, серед чого лондонське сукно тривалий час залишалося фаворитом серед містян. Можливо, речі з іноземних матеріалів були частиною святкового костюма. Вибір міщан обмежувався їхньою фінансовою спроможністю, адже регулювання гардероба за соціальним станом з’явиться у річпосполитську добу. Про взуття актова документація говорить мало; окремі його елементи віднайшли археологи. Варіації взуття чорного або червоного кольору за актами: боти, чоботи, черевики, чижми. Виготовляли їх місцеві ремісники із шкіри рогатої худоби; малодоступним був саф’ян. Не піддається реконструкції оздоблення та вишивка взуття. Обмаль інформації в актах також стосовно прикрас. Археологічні знахідки засвідчують носіння перснів, медальйонів, намиста тощо. Прикраси з дорогих металів та каменів були малодоступними пересічним містянам. Тим часом згадки про деякі аксесуари та сумки для носіння грошей завдяки практичності потрапили на сторінки судових книг: шкіряні пояси, вачки, хустки для грошей, череси, калити тощо. Така тенденція демонструє, що прикраси виконували роль святкових елементів, коли ж аксесуари належали до щоденних. Міський соціум литовської доби був строкатим у майновому плані, тож у місті проживали особи, які придбали, або отримали у спадок житло, орендували будинок чи окрему кімнату, або гостювали у місті, а тому їхня власність і статки різнилися. Волинське зодчество литовської доби було дерев’яним: зрубне житло на підклітях з сосни, дубу вважалося найбільш затребуваним; дерев’яний дах крили ґонтом; підлогу та стіни могли оббити дошками. Вікна цього періоду здебільшого представлені віконницями, а скляні варіанти увійдуть у більш активний обіг у другій половині XVI – XVII ст. Піч, за можливості покрита кахлями, поєднувала отеплювальну роль та була окрасою світлиці. Міська садиба віддзеркалювала аграрний характер волинських міст у литовську добу: окрім житлових споруд, у дворі за змоги старалися виділити місце під город та стайні. Загалом житлово-господарчих будівель було чимало: комори, хліви, погреби та інші. Наявність сіней характеризує міський будинок цього часу. Поширеною практикою було огородження двору парканом задля власної безпеки та розмежування власності, хоча його ефективність від розбою була невисокою. Домові статки волинських міщан представлені дерев’яними меблями та здебільшого керамічним посудом. Серед можливого переліку: столи, лави, ліжка-помости, мисники, великі скрині та малі скриньки, бодні, керамічні глечики для грошей. Серед посуду: глечики, горщики, приставки, макітри, покришки, сковорідки, миски, полумиски, тарелі, дзбани, кухлі, чарки, дерев’яні ложки, ножі та бочки. Вироби виготовляли місцеві ремісники, тому що містяни не мали змоги придбати дорогі імпортні меблі чи посуд. Результати цього дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення повсякдення міщан та волинян загалом у домодерну добу; для підготовки навчальних посібників для шкільних програм або вищих навчальних закладів, при формуванні спецкурсів з історії повсякденності, історії української культури, нової соціальної історії, або задля організації тематичних музейних експозицій, фестивалів-реконструкцій. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській історіографії було реконструйовано тріаду повсякдення – харчування, житло та гардероб – міського суспільства Волині литовської доби на підставі наявних писемних джерел та археологічних відомостей. Уперше охарактеризовано репрезентативність джерельної бази дослідження з обраної проблеми та охарактеризовано сучасний стан української історіографії про тріаду щоденності. Реконструйовано продуктовий набір та напої волинських містян у зазначений період. Удосконалено та доповнено відомості про натільне, стегнове і верхнє вбрання, головні убори та аксесуари, потенційні прикраси і взуття містян. Уточнено та розширено попередні напрацювання про вигляд та складові міської садиби, включно з житловими та господарчими спорудами шляхом узагальнення інформації з писемних та археологічних джерел.216 с.ukісторія повсякденнясудові книгихарчуванняпивоалкогольодягвзуттяголовні уборижитломіщанимістоВолиньлитовська добаXV–XVI століттяВелике князівство Литовськеhistory of everyday lifecourt booksfoodbeeralcoholclothesshoesheadgeardwellingtownspeopletownVolhyniaLithuanian era15th–16th centuriesGrand Duchy of LithuaniaThesis Doctoral94:391/395](477.82)"15"(043.3)