У статті розкрито особливості законотворчої діяльності Української
Центральної Ради для захисту прав національних меншин. Обґрунтовується висновок про те, що демократична процедура ухвалення законодавства й залучення представників національних меншин до вироблення національної політики дали змогу ухвалити Закон про національно-персональну
автономію. Включення цього Закону як окремого розділу Конституції УНР,
а також ухвалення низки інших профільних законодавчих актів засвідчили послідовність політики Української Центральної Ради, спрямованої на
захист прав національних меншин.