Дисертації (КС)
Постійне посилання зібрання
У зібранні розміщено дисертації, які захищені працівниками кафедри.
Переглянути
Перегляд Дисертації (КС) за Назва
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Відкритий доступ Соціокультурні трансформації сучасного міста в контексті диджиталізації(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2025) Шкуров, Євген Владленович; Єнін, Максим НаімовичШкуров Є.В. Соціокультурні трансформації сучасного міста в контексті диджиталізації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 054 «Соціологія» (05 – Соціальні та поведінкові науки). – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2025. З огляду на суспільні та технологічні зміни, а також потребу повоєнної відбудови українських міст, робота порушує низку аналітичних і методологічних питань, спрямованих на розкриття механізмів формування, функціонування та розвитку урбаністичного простору в контексті диджиталізації. Актуальність роботи зумовлено стрімким поширенням цифрових технологій, переходом економіки до індустрії 4.0, посиленням модернізації та глобалізації, розвитком креативного сектору, – факторами, які формують новий тип соціокультурних відносин і трансформують суспільне життя міст. Перед українським суспільством, зокрема через повномасштабну війну, постали виклики реконструкції та модернізації міст, для подолання яких необхідно інтегрувати фізичне відновлення, інновації та переосмислення соціальних, культурних і освітніх моделей. Такий підхід сприятиме відбудові зруйнованої інфраструктури та повсюдному впровадженню нових технологій. Мета дослідження – розробити соціологічну концепцію диджиталізованого міста, яка інтегрує економічний, технологічний, креативнокультурний, комунікаційний та освітній аспекти суспільного життя. Об’єкт дослідження – соціокультурне життя сучасного міста. Предмет дослідження – трансформації соціокультурних процесів у сучасному місті, зокрема цифровізації, глобалізації, розвитку культури, креативних практик містян, соціальних комунікацій та освіти. Теоретико-методологічне підґрунтя праці, поряд із загальнонауковими методами: аналізом, синтезом, дедукцією, індукцією, порівняльним і системним підходами, – поєднує феноменологічні та герменевтичні інтерпретації, які розкривають суб’єктивне сприйняття простору й локальних ідентичностей. Залучено концепцію структурно-функціональної парадигми Т. Парсонса, емпіричні дані міжнародних та українських організацій, кейс-стаді українських та зарубіжних міст. Використано методологічні напрацювання представників Чиказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, Л. Вірт та інші), концепції глобалізації міст (С. Сассен), мережевого суспільства (М. Кастельс), права на місто (А. Лефевр), критичної урбаністики (Д. Гарві). Важливе місце в методології посідає аналіз креативного виміру міста (Р. Флоріда), що розкриває механізми залучення людського капіталу до створення інноваційної економіки та промоції культурної специфіки. Також до методології залучено комунікативні теорії М. Маклюена й Н. Лумана, які допомагають осмислити роль комунікації та цифровізації в сучасному місті, і метод соціально-просторової перспективи. Перший розділ присвячено теоретико-методологічним засадам урбаністичної соціології. У ньому систематизовано теоретико-методологічні підходи до аналізу урбанізації, урбанізму й особливостей формування міського середовища в добу глобалізації та цифрових технологій. З огляду на довгострокову важливість теми для повоєнної відбудови та сталого розвитку українських міст, виокремлено ключові концепції й напрями дослідження міста, зокрема застосовні в контексті зміцнення економічного, соціального та культурного складників суспільства. Із соціологічного погляду місто – це складна соціальна структура, яка не зводиться до географічних, демографічних чи адміністративних параметрів. На сучасному етапі – це феномен, що формується та еволюціонує під впливом глобальних ринків, комунікацій, освітніх і культурних практик, мережевих технологій. Місто дедалі більше перетворюється на вузол у глобальному інформаційному та фінансовому потоці. На відміну від класичних теорій, що розглядали місто як ізольовану одиницю із власною ієрархією зон, сучасна мережева парадигма дає змогу бачити місто частиною транснаціональних обмінів і потоків. Історія розвитку соціології міста, яку подано в розділі, висвітлює, як трансформувалися методи дослідження та теорії про місто. Від перших спроб європейських соціологів (Ф. Тьонніс, М. Вебер, Е. Дюркгайм, Г. Зіммель) зрозуміти феномен міського життя, його анонімності та раціоналізації – до емпіричної традиції Чиказької школи з її екологічним підходом (Р. Парк, Е. Берджесс), мікродосліджень локальних кварталів (В. Вайт, Г. Ґанс) тощо. Пізніше, під впливом неомарксистських ідей (Д. Гарві, А. Лефевр) та мережевих концепцій (М. Кастельс, С. Сассен), соціологія міста акцентувала увагу на вимірах конфліктів і глобалізації. Найновіші течії, на кшталт ідей креативних міст Р. Флоріди, наголошують на особливому значенні культурних і творчих ресурсів для економічного процвітання міських теренів. У другому розділі зосереджено увагу на процесах диджиталізації, глобалізації, макдоналізації міського життя, висвітленні цих викликів для України. Здійснено аналіз того, як розвиток інформаційних технологій переплавляє традиційні міські структури у високодинамічні гібридні простори. Ці простори об’єднують цифрову інфраструктуру, культурні та економічні практики, а також глобальні тренди, які визначають специфіку повсякденної взаємодії мешканців міста між собою та зовнішнім світом. Для того щоб подолати виклики повоєнної відбудови України, потрібно переосмислити функції міського середовища, формувати бренд міст, їхню привабливість для інвесторів і водночас зберегти локальні автентичні риси. Окрему увагу в розділі приділено питанню співвідношення між локальним та глобальним. Якщо раніше глобалізаційні потоки ззовні тиснули на місто й витісняли місцеві особливості, нині виразніше реалізується глокалізація, за якої локальні культури переймають глобальні практики, але адаптують їх під власний культурний код. Принципи ефективності, прораховуваності, передбачуваності та контролю (ключові постулати макдоналізації за Дж. Рітцером) проникають у різні сфери: рестораторство, торгівлю, банківські послуги, онлайн-освіту, роботу громадського транспорту. Усе це впливає на уніфікацію міських практик, спрощує життя мешканцям і водночас витісняє культурну неповторність. Третій розділ охоплює культурно-креативний вимір, у якому культура та комунікації розглядаються як рушії соціальних змін, а університети – як ключові агенти урбаністичних трансформацій. Місто – соціокультурне явище, а це означає, що культура (включно з креативними практиками) впливає на структуру простору, моделює символічний ряд і посилює ідентичність. Викладено того погляд на те, як у містах перехрещуються історична тяглість, культурна спадщина, креативний потенціал і сучасні засоби комунікації, а також як розвиваються та взаємодоповнюються інституції освіти, зокрема університети, задля формування розмаїтого соціального організму. Міська культура охоплює щонайменше два рівні. Перший – матеріальний, тобто архітектурне обличчя міста, історичні пам’ятки, забудова й природні ландшафти, що формують унікальний силует кожного мегаполіса чи середнього містечка. Другий – нематеріальний: йдеться про символічні уявлення, традиції, фольклор, креативні індустрії, зокрема музику, театр, гастрономію, звичаї, субкультури, які об’єднують громадян і викристалізовують загальний культурний код міста. Сучасне місто просякнуте креативною енергією та комунікаційними процесами, що моделюють його ідентичність та структурують його символічне поле. У ракурсі повоєнної відбудови в Україні це набуває додаткової ваги: культура, креативність та налагоджені комунікації можуть стати рушіями прискореної модернізації українських міст і фактором їхнього сталого розвитку. Отримані результати показали, що культура, креатив, суспільна комунікація й освітні інститути тісно переплетені з економічними, політичними та урбаністичними системами сучасного міста. Ця нерозривність – наріжний камінь практичних програм відновлення та модернізації. Це, з одного боку, доводить необхідність оновлення матеріальної інфраструктури та технологій, а з іншого – стверджує пріоритет зміцнення культурно-комунікаційних та освітніх підвалин. Саме ці фактори в довгостроковій перспективі сприяють стійкості, збалансованому, гуманістично зорієнтованому розвою. Дисертація висвітлює нові аспекти критичного переосмислення природи сучасних урбаністичних процесів, акцентує на можливостях інтегрованого розвитку освіти, культури й цифрових технологій та вказує на реальний потенціал українських міст бути повноцінними учасниками світових трансформаційних процесів. Дослідження соціокультурних трансформацій у добу диджиталізації формує засадничі орієнтири для стратегії повоєнного відновлення і модернізації українських урбаністичних просторів. У роботі вказано на можливості подальшого вивчення питання. Результати дослідження можна використати для розробки державних і міських політик, програм цифрової трансформації, спрямованих на розвиток культури, освіти та креативних практик міського простору в Україні, створення практичних рекомендацій для фахівців з публічного управління та адміністрування.