Дисертації (КІГАП)
Постійне посилання зібрання
У зібранні розміщено дисертації, які захищені працівниками кафедри.
Переглянути
Нові надходження
Документ Відкритий доступ Правові засади запобігання дезінформації в Україні(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2025) Самчинська, Оксана Андріївна; Бевз, Світлана ІванівнаСамчинська О.А. Правові засади запобігання дезінформації в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 08 Право за спеціальністю 081 Право – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2025. У дисертації вирішено нове наукове завдання, яке полягає в теоретичному обґрунтуванні правових засад запобігання дезінформації в Україні та розробці науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо їх удосконалення. Обґрунтовано, що формування правових засад запобігання дезінформації повинно ґрунтуватися на комплексному розумінні запобігання дезінформації, визначенні дезінформації як об’єкта запобігання, окресленні суб’єктів запобігання дезінформації та передбачати встановлення юридичної відповідальності за її поширення. Встановлено, що свобода слова та право на інформацію повинні бути закладені в основу запобігання дезінформації. Лише завдяки можливості вільно висловлювати свої думки, виражати погляди та переконання кожен може поширювати достовірну інформацію та спростовувати недостовірну. Обґрунтовано, що умисне поширення недостовірної інформації є дезінформацією, що фактично є наслідком зловживання правом на свободу слова та порушенням права на інформацію. Удосконалено підхід до визначення стану наукової розробки у сфері запобігання дезінформації в правовій науці сучасної України шляхом систематизації наукових розвідок залежно від основного об’єкта дослідження: 1) дослідження державної інформаційної політики, її окремих елементів або реалізації в окремих сферах; 2) дослідження окремих інформаційних прав та їх обмежень; 3) дослідження інформаційної безпеки, які, у свою чергу, можна поділити на загальні дослідження інформаційної безпеки та спеціальні дослідження інформаційної безпеки. На основі аналізу генези нормативно-правового забезпечення запобігання дезінформації в Україні виокремлено три періоди її розвитку: 1) Період Київської Русі – Гетьманщина (ІХ - XVIII ст.); 2) Період перебування територій України у складі інших держав, зокрема Російської імперії та СРСР (XVIII ст. - 1990 р.); 3) Період суверенітету та незалежності України (1990 р. – дотепер). З’ясовано, що розвиток нормативно-правового забезпечення запобігання дезінформації зумовлений прийняттям правових актів як нормативного, так і ненормативного характеру, на підставі чого зроблено висновок, що правові засади запобігання дезінформації закріплені не лише в нормативно-правових актах, а й документах публічної політики. Визначено періодизацію становлення правових засад запобігання дезінформації в сучасній Україні, враховуючи політичні та правові чинники розвитку держави: 1) період створення нормативно-правових засад (1990-1996 рр.); 2) період розвитку відповідно до положень Конституції України (1996-2014 рр.); 3) період розвитку правових засад відповідно до Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони та в умовах агресії Російської Федерації (2014-2022 рр.); 4) період розвитку правових засад в умовах воєнного стану внаслідок збройної агресії Російської Федерації (2022 р. – дотепер). Проаналізувавши існуючі в законодавстві та науковій літературі підходи до визначення поняття «запобігання» та «протидія» та їх співвідношення, зроблено висновок, що у контексті дезінформації існує необхідність їх відмежування. Запропоновано розглядати запобігання дезінформації як діяльність, що передує протидії дезінформації та являє собою розроблення та реалізацію системи заходів, які спрямовані на забезпечення неприйнятності дезінформації та передбачають усунення та/або врегулювання факторів, які зумовлюють та сприяють дезінформації. Визначено фактори, що зумовлюють та сприяють дезінформації, та систематизовано їх у групи: фактори правового характеру, фактори технічного характеру, фактори публічно-владного характеру та фактори соціально-культурного характеру. Запропоновано класифікацію визначених факторів за: відображенням (закріпленням), сферою поширення (існування), характером впливу та характером заходів, що здійснюються в межах запобігання. Зроблено висновок, що дезінформацію варто відрізняти від інших понять, які використовуються для позначення інформації, яка не відповідає дійсності («недостовірна інформація», «помилкова інформація» («misinformation») та «фейк» («фейкові новини»)), однак різні за своєю сутністю. Систематизовано ознаки дезінформації загалом та визначено такі ознаки дезінформації як об’єкта запобігання: це один з видів недостовірної інформації; це інформація, яка умисно створюється/модифікується та поширюється або умисно поширюється саме як така; це інформація, яка за своїм характером є масовою; її поширення здійснюється з метою введення в оману; внаслідок введення в оману об’єктивно існує реальний ризик заподіяння або заподіюється шкода. Запропоновано визначити дезінформацію як об’єкт запобігання як один із видів умисно створеної або модифікованої та умисно поширеної або умисно поширеної масової недостовірної інформації з метою введення в оману, що спричинило або об’єктивно могло спричинити реальний ризик заподіяння шкоди публічним інтересам, об`єктами яких є державний суверенітет України, прогресивний національний розвиток, безпечні умови життєдіяльності і добробуту громадян. Обґрунтовано, що запобігання дезінформації - це передусім завдання держави, тож суб’єктами запобігання дезінформації є суб’єкти владних повноважень, що наділені компетенцією з врегулювання та/або усунення факторів, які зумовлюють та сприяють дезінформації, та формування неприйнятності її в суспільстві. З’ясовано, що запобігання дезінформації здійснює велике коло суб’єктів, які представлені органами виконавчої влади, державними органами, що не належать до органів виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами делегованих повноважень. Запропоновано класифікацію суб’єктів владних повноважень, що здійснюють запобігання дезінформації: 1) за характером компетенції; 2) за спрямованістю діяльності; 3) за правовим статусом органу, що реалізує повноваження у відповідній сфері. Встановлено, що досягнення мети запобігання дезінформації (формування неприйнятності даного явища в суспільстві) здійснюється шляхом ефективного формування державної інформаційної політики, державної політики у сфері медіа та сфері освіти. Обґрунтовано, що координацію органів виконавчої влади у сфері запобігання дезінформації повинен здійснювати Кабінет Міністрів України, а функцію загальної координації діяльності Кабінету Міністрів України та органів державної влади, що не належать до органів виконавчої влади, у досліджуваній сфері - Рада національної безпеки та оборони України. З’ясовано, що окремі заходи щодо запобігання дезінформації здійснюють не лише органи державної влади, а й громадські організації, що, зважаючи на комплексність і складність проблеми та обмежені ресурси держави, обумовлює консолідацію і злагоджену роботу не лише органів державної влади, а і інших зацікавлених осіб, зокрема приватного сектору. Висловлено пропозицію щодо організації такої співпраці та залучення приватного сектору до запобігання дезінформації за аналогією державно-приватного партнерства. Встановлено, що правові засади запобігання дезінформації в ЄС містяться в актах первинного права ЄС (Договір про ЄС, Договір про функціонування ЄС та Хартія основоположних прав ЄС), регламентах та директивах, актах «м’якого права» (комюніке, резолюції, плани дій, декларація) та акті саморегулювання (Кодекс практики щодо дезінформації). На основі аналізу положень нормативно-правових актів та актів «м’якого права» ЄС у сфері запобігання дезінформації та порівняння їх з нормативноправовими актами та документами публічної політики України, виокремлено напрями подальшої адаптації законодавства України у цій сфері: удосконалення законодавства у сферах медіа та захисту персональних даних; нормативно-правове врегулювання використання ШІ для створення та поширення інформації; удосконалення нормативно-правового регулювання створення та поширення політичної реклами; розробка правових механізмів співпраці та залучення іноземних компаній-власників онлайн-платформ до запобігання дезінформації в Україні; розробка національного кодексу практики щодо запобігання та протидії дезінформації на основі «посиленого» Кодексу практики щодо дезінформації; створення єдиної бази дезінформації. Обґрунтовано, що встановлення юридичної відповідальності є фактором ефективності правових засад запобігання дезінформації. Акцентовано увагу, що при визначенні юридичної відповідальності за поширення дезінформації мають бути першочергово враховані такі принципи: пропорційність, обґрунтованість, законність, правова визначеність, добросовісність та розумність. Запропоновано критерії криміналізації поширення дезінформації. За результатами дослідження дістали подальшого розвитку науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правових засад запобігання дезінформації шляхом внесення доповнень та змін до чинних правових актів та прийняття нових нормативно-правових актів.