Еволюція теорій врегулювання збройних конфліктів у другій половині XX сторіччя

Скорочена інформація про документ
dc.contributor.authorБагінський, А. В.
dc.date.accessioned2022-05-04T12:21:29Z
dc.date.available2022-05-04T12:21:29Z
dc.date.issued2020
dc.description.abstractenWe can distinguish two approaches to the periodization of peace and conflict theories. Both are related to the separation of “generations of theories” with their characteristic accents, conceptual apparatus, paradigms. Generations of theories differ both in their understanding of the external factors of peace formation and in their varying degrees of consideration of internal societal factors in conflict resolution. The first generation of theories uses the basic features of political realism in maintaining peace – the main actors in peacekeeping processes are states that contribute to the end of the conflict at the international level, interacting with other states through diplomacy. The second generation of theories of peace and conflict seeks to move away from the imperatives of the Westphalian international system and focuses on basic human needs and the structural causes of conflict. Thus, the second generation of theories has expanded both methodological approaches and levels of conflict resolution analysis, postulating positive peace as the desired goal of conflict management. In the 1980s, influential theories emerged that not only referred to the deep social determinants of conflict, explored negotiations and mediation, but also drew attention to the temporal dimension of conflict. The concepts of “intractable conflict” and “ripeness of conflict” refer to the next stage in the development of theories of conflict and peace, when, on the one hand, the presence of long-term multilevel conflicts reduces scientists’ optimism about their rapid transformation, and on the other hand can change the dynamics of the conflict towards peaceful processes.The emergence of these theories was the result of paradigm shifts in practical peacekeeping - improving methods of conflict resolution, the transition from a policy of negative peace to a policy of conflict transformation provided a broader interpretation and reinterpretation of social relations within conflict societies. State-centric models of peace, which could be imposed in a rather unilateral way by a third party, were difficult for the international side to extend to the local traditional specifics of social systems and did not ensure the onset of lasting peace.uk
dc.description.abstractukМожна виокремити два підходи до періодизації теорій миру та конфліктів. Обидва пов’язані з виокремленням «поколінь теорій» із характерними для них акцентами, понятійним апаратом, парадигмами. Покоління теорій різняться як розумінням зовнішніх факторів формування миру, так і ступенем врахування внутрішніх соціетальних чинників врегулювання конфліктів. Перше покоління теорій використовує основні постулати політичного реалізму в підтриманні миру – основними акторами миротворчих процесів є держави, які сприяють завершенню конфлікту на міжнародному рівні, взаємодіючи з іншими державами засобами дипломатії. Друге покоління теорій миру та конфліктів намагається відійти від імперативів Вестфальської міжнародної системи та зосереджується на базових людських потребах та структурних причинах конфлікту. Отже, друге покоління теорій розширило як методологічні підходи, так і рівні аналізу врегулювання конфліктів, постулюючи позитивний мир як бажану мету конфліктного менеджменту. У 80-х рр. XX сторіччя з’являються впливові теорії, що відсилають не лише до глибинних соціальних детермінант конфлікту, досліджують переговори та медіацію, а й звертають увагу на часовий вимір конфлікту. Концепції «непереборного конфлікту» та «стиглості конфлікту» відсилають до чергового етапу розвитку теорій конфліктів та миру, коли, з однієї сторони, наявність довготривалих багаторівневих конфліктів, зменшує оптимізм вчених щодо їх швидкої трансформації, а з іншої сторони – передбачає наявність зручних моментів, які можуть змінити динаміку конфлікту в сторону мирних процесів.Виникнення цих теорій стало наслідком зміни парадигм у практичній миротворчій діяльності – вдосконалення методів врегулювання конфліктів, перехід від політики негативного миру до політики трансформації конфліктів передбачав більше широке тлумачення і реінтерпретацію соціальних відносин всередині конфліктних суспільств. Державоцентричні моделі миру, які могли в досить односторонній спосіб нав’язуватися третьою, міжнародною стороною, досить важко поширювались на локальну традиційну специфіку соціальних систем і не забезпечували настання сталого миру.uk
dc.format.pagerangeС. 37-42uk
dc.identifier.citationБагінський, А. В. Еволюція теорій врегулювання збройних конфліктів у другій половині XX сторіччя / А. В. Багінський // Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право : збірник наукових праць. – 2020. – № 3 (47). – С. 37-42. – Бібліогр.: 13 назв.uk
dc.identifier.doihttps://doi.org/10.20535/2308-5053.2020.3(47).229104
dc.identifier.orcid0000-0001-5633-4614uk
dc.identifier.urihttps://ela.kpi.ua/handle/123456789/47140
dc.language.isoukuk
dc.publisherКПІ ім. Ігоря Сікорськогоuk
dc.publisher.placeКиївuk
dc.sourceВісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право, 2020, № 3 (47)uk
dc.subjectмирuk
dc.subjectконфліктиuk
dc.subjectврегулювання конфліктівuk
dc.subjectтеорії миру та конфліктівuk
dc.subjectpeaceuk
dc.subjectconflictsuk
dc.subjectconflict resolutionuk
dc.subjectpeace and conflict theoriesuk
dc.subject.udc316.485.2uk
dc.titleЕволюція теорій врегулювання збройних конфліктів у другій половині XX сторіччяuk
dc.typeArticleuk

Файли

Контейнер файлів
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Ескіз
Назва:
VPSP2020-3_37-42.pdf
Розмір:
230.63 KB
Формат:
Adobe Portable Document Format
Опис:
Завантажити
Ліцензійна угода
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Ескіз недоступний
Назва:
license.txt
Розмір:
9.1 KB
Формат:
Item-specific license agreed upon to submission
Опис:
Завантажити

Зібрання

Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць, № 3 (47)