Духовні виміри буття людини в історії філософії: від філософських ідей Стародавнього Сходу та античності до сучасної метаантропології
Вантажиться...
Дата
2026-05-06
Автори
Науковий керівник
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Національний університет «Одеська юридична академія»
Анотація
У статті розглядається проблема духовних вимірів буття людини в історико-філософській думці: від філософських вчень стародавнього сходу та античності до сучасної метаантропології. Духовний вимір людського буття осмислюється в контексті духовної діяльності людини, що визначає здатність людини ставити питання про сенс власного існування, долі, призначення, відносини зі світом та з іншими людьми.
У досліджені проаналізовано розуміння духовної природи людини у давньоіндійській філософії, де духовність постає як сутнісна риса людини, а ідея звільнення від страждань є основною для провідних шкіл Давньої Індії: веданти, йоги, буддизму, джайнізму. Досліджено давньокитайську традицію, в якій духовний вимір людини реалізується через етичну досконалість і гармонійну присутність у світі, а конфуціанське поняття «жень» виступає духовним і моральним орієнтиром людської поведінки. Розуміння духовного буття людини в античній філософії простежується від космологізму мілетської школи через антропологічний поворот Сократа до метафізичного обґрунтування безсмертної душі у Платона і вчення про моральні чесноти та суспільне благо в Аристотеля. Середньовічна філософія, спираючись на християнську традицію, переорієнтовує проблему духовності у проблему відносин людини і Бога. Гуманізм Відродження проголошує творчу самодостатність і неповторність кожної особистості. У філософських ідеях Нового часу духовний вимір буття людини пов’язуюється з розумом, природним правом і моральною сутністю особистості.
У роботі проаналізовано внесок німецької класичної філософії у розробку проблеми духовних вимірів буття людини: кантівський категоричний імператив як духовну настанову особистості, геґелівське розгортання абсолютного духу через культуру і суспільно-історичний процес. Духовні виміри буття людини в некласичній філософії, представлені у філософії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, З. Фройда, К. Юнга, де духовність розкривається через волю, творче самовираження, індивідуальне несвідоме, архетипи колективного несвідомого. Розкрито екзистенційний вимір людського буття у концепціях М. Гайдеґґера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Х. Ортеги-і-Гассета, де свобода, моральна відповідальність особистості постають як визначальні характеристики духовного життя людини.
Окреслено внесок української філософської думки у розробку проблеми духовного буття людини, розглянуто ідеї «сродної праці» та «серця» як духовного центру особистості у Григорія Сковороди, екзистенційну діалектику Володимира Шинкарука і сучасну метаантропологію Назіпа Хамітова. Філософська метаантропологія розглядає структуру буття людини, увага зосереджується на буденному, граничному і метаграничному вимірах, інтегруючи здобутки філософської антропології, екзистенціалізму і персоналізму. Визначено, що духовні виміри людського буття характеризують людину як принципово відкриту до буття світу.
В умовах сучасних глобальних викликів осмислення духовних основ людського існування набуває особливої теоретичної і практичної значущості.
Опис
Ключові слова
духовність, духовні виміри буття людини, буття, філософська антропологія, метаантропологія, екзистенціалізм, сенс життя, мета, призначення, самопізнання, самовдосконалення особистості, spirituality, spiritual dimensions of human existence, existence, philosophical anthropology, metaanthropology, existentialism, meaning of life, goal, purpose, self-knowledge, self-improvement of the individual
Бібліографічний опис
Руденко, Т. П. Духовні виміри буття людини в історії філософії: від філософських ідей Стародавнього Сходу та античності до сучасної метаантропології / Т. П. Руденко // Актуальні проблеми філософії та соціології. - 2026. - Вип. 58. - Т.1. - С. 176-182.