Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць, № 2 (58)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць, № 2 (58) за Ключові слова "327"
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Відкритий доступ Демократія vs автократія на тлі російсько-української війни(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Буряченко, О. В.У статті аналізується та розглядається питання російсько-української війни як глобального виклику та еволюції демократії. Проведене дослідження із зауваженого питання є складовою наукового дослідження «Формування нової глобальної системи безпеки: російсько-українська війна як фактор еволюції світової політики». Дослідження аналітичних звітів, документів, міжнародних угод, законодавчих актів, наукових позицій дало можливість охарактеризувати закономірні тенденції, які дозволяють автору прийти до висновку, що російсько-українська війна стала глобальним викликом для демократії у світі. Також, автор приходить до висновку, що повномасштабний наступ Росії на Україну 24 лютого 2022 року, вплинув на міжнародні норми, що може зрештою знизити хвилю авторитарних загроз, які останні десять років посилювалися. Поєднання моральної ясності та екзистенційної небезпеки виявилися потужною сумішшю у мотивації європейських держав до дій, ознаменувавши глибоке зрушення в їх політиці. Разом з тим, автор звертає увагу, що серед дослідників є побоювання, що наратив «захист демократії», який зараз на тлі російсько-української війни став стратегією «демократії проти автократії», після війни стане другорядним. Схема «демократія проти автократії» набуває форми мобілізуючого наративу для стратегічних політик – таких як зусилля щодо припинення залежності від російських енергоресурсів або збільшення витрат на безпеку, які не обумовлені ідеологічною прихильністю до підтримки демократії як такої. Зазначимо, більш послідовне злиття геостратегії та демократії вимагатиме від західних держав значно збільшити свої дипломатичні зусилля та ресурси для підтримки демократичних принципів та норм. Так, ми спостерігаємо поступальний процес посилення і консолідації колективного Заходу щодо Росії, яка є сьогодні закритою автократією, країною, яка володіє ядерною зброєю, яка є членом РБ ООН і яка напала на демократичну Україну при тому будучи одним із гарантів Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум) і дозволила собі вдатися до політики ядерного шантажу. Але, західна стратегія проти Росії – це далеко не те саме, що й демократична стратегія. Постає питання наскільки демократії зможуть консолідуватися і призупинити наступ автократії. Зокрема автор зазначає, у світової спільноти є багато питань до ООН, та акцентує увагу, що нинішня ООН не відповідає нормативним канонам ліберальної демократії. Створена у 1945 році після Другої світової війни система колективної безпеки, яка базується на Статуті ООН, себе вичерпала. Отже, повинна бути запропонована зовсім нова конфігурація архітектури світової безпеки, яка б відповідала сучасним викликам кризових ситуацій світового політичного процесу та закрила питання «подвійних стандартів». Відстоювала та забезпечувала принципи, що демократія, розвиток і права людини є взаємозалежними та взаємодоповнюючими. Автор звертає увагу на те, що саме Україна, яка опинилася в епіцентрі нападу РФ і у відношенні якої були порушені всі гарантії безпеки надані ключовими геополітичними гравцями, і яка зараз на передовій захисту демократії, має беззаперечне право на предложення світовому товариству свого бачення нової світової системи безпеки, яка б дійсно відстоювала і забезпечувала демократичні принципи рівності, інклюзивності та солідарності, а також забезпечила баланс світової архітектури безпеки.Документ Відкритий доступ Ознаки геноциду в російсько-українській війні(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Багінський, А. В.; Лініченко, В. В.Стаття присвячена визначенню та аналізу поняття геноциду з метою встановлення його ознак у контексті злочинів, скоєних проти українського цивільного населення Росією під час повномасштабної війни в Україні. Дане дослідження посилається на Конвенцію про запобігання та покарання злочину геноциду, яка надає визначення та перелік ознак геноциду, таких як масове вбивство, систематичне фізичне та психічне насильство, планована деструкція групи, знищення культурної спадщини, а також заходи, спрямовані на запобігання народжуваності та переведення дітей до іншої групи. Стаття акцентує увагу на необхідності знаходження ознак геноциду у злочинах проти українського народу та використанні міжнародного законодавства для підтвердження цих фактів. Визнання геноциду в Україні як теоретична проблема лише починає розглядатись українськими та зарубіжними науковцями. Відтак, дане дослідження є спробою встановити очевидні характерні риси геноциду в Україні, спираючись на аналіз зарубіжних кейсів. Еволюція теорій геноциду змінювалась від суто легалістичних, юридичних підходів до більш комплексного розуміння геноциду, що включає ідеологічні, політичні, соціальні компоненти. Планується дослідження попередніх випадків геноциду та їх аналіз, щоб встановити аналогії з українською ситуацією та підтвердити, що перелік воєнних злочинів Росії в Україні мають умисний і спланований характер. Встановлення фактів геноциду є складним завданням, яке вимагає докладного дослідження і аналізу. Перший крок полягає у вивченні попередніх випадків геноциду, таких як, геноцид вірмен, геноцид у Руанді та геноцид Гватемалі. Це допоможе встановити аналогії з українською ситуацією та виокремити спільні ознаки. Дослідження міжнародного законодавства, зокрема Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду, буде важливим етапом дослідження. Цей документ надає чітке визначення геноциду та перелік ознак, які можуть бути використані для аналізу ситуації в Україні. Важливо підтримувати міжнародний тиск і надавати докази злочинів геноциду в Україні, щоб залучити увагу світової спільноти та визнати ці злочини. Запобігання подібним злочинам у майбутньому та захист жертв також мають бути одними з основних пріоритетів.Документ Відкритий доступ Співробітництво України та НАТО у протидії деструктивним інформаційним впливам російської федерації (2022–2023 рр.)(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Максимець, В. Є.; Вівсяна, В. І.Дослідження присвячено аналізу досвіду НАТО щодо протидії інформаційним загрозам, оскільки сучасний рівень розвитку вимагає колективної боротьби з поширенням інформації, використанням її як одного з видів ведення війни. З розвитком технологій і еволюцією каналів зв’язку розповсюдження інформації стає дедалі складнішим. Показано, що НАТО визнала необхідність адаптувати свої стратегії та можливості для ефективного протистояння викликам, пов’язаним з дезінформацією, пропагандою та кіберопераціями та розширити свій інструментарій з протидії гібридним загрозам. У статті проаналізовано потенціал партнерства Україна-НАТО у боротьбі з російською пропагандою, їх співробітництво у сфері інформаційної безпеки: спільні інтереси, тенденції. Також охарактеризовано основні виклики та загрози співпраці між Україною та НАТО та визначено рамки співпраці між Україною та НАТО у сфері кіберзахисту. Потік російської дезінформації значно зріс після початку повномасштабної війни росії в Україні. Проте Україна почала зміцнювати своє інформаційне та медіа-середовища ще з 2014 року, і почала працювати над механізмами для боротьби з інформаційними загрозами. Дезінформаційні кампанії росії спрямовані на те, щоб спричинити розколи всередині України та між іншими урядами. Важливо зазначити, що Північноатлантичний Альянс також зазнає російської пропаганди. Для прикладу, російські ЗМІ поширюють наступну інформацію: 1) мета Майдану - створення баз НАТО в Криму; 2) НАТО розмістило в Україні лабораторію біологічної зброї; 3) спецслужби НАТО працювали над викраденням Україною російських літаків; 4) НАТО вважає Україну одноразовим інструментом для війни з росією та інші. Тобто слід зауважити, що інформація та її поширення відіграє важливу роль для держав та міжнародних організацій для поширення власних інтересів та досягнення цілей. Автори подають основні рекомендації щодо посилення протистояння дезінформації, що може використовувати будь-який актор міжнародних відносин. У результаті обгрунтовано, що держави мають працювати над створенням нової установи, яка би була автономною та могла б проводити аналіз даних, необхідний для забезпечення незалежного контролю, якого вимагають нові політичні рамки; потрібно розвивати медіаграмотність населення; необхідно, щоб технологічні компанії такі як Meta, YouTube та Twitter, дотримувалися своєї політики щодо заборони дезінформації фінансованої рекламою.