Кафедра історії (КІ)

Постійне посилання на фонд

https://ela.kpi.ua/handle/123456789/272

Переглянути

Перегляд Кафедра історії (КІ) за Назва

Зараз показуємо 1 - 20 з 52
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Anti-imperial Terminology as Panteleimon Kulish's Mental Map of Ukrainian National Space in 1856-1863
    (ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2024) Tonoian, Armen
    В статті розглядаються особливості термінології Пантелеймона Куліша у маркуванні українського простору впродовж 1856– 1863 рр. Починаючи з відновлення дозволу на друкування творів під власним іменем (1856 р.) і до закриття часопису «Основа» (1863 р.), Куліш видав ряд творів, в яких послідовно замінював топоніми «Малоросія», «Південно-Західний край» на «Україну», а похідні від них етноніми – на «український». Наведено статистику, що демонструє послідовність використання антиімперських просторових маркерів за вказаний період. Розглянуто причини переходу Куліша до використання вказаної термінології.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Celebrations on the Occasion of the Transfer of the Relics of Volyn Saints from Kyiv to their Homeland in «Volyn Eparchial Herald»
    (Видавнича група «Наукові перспективи», 2024-03-10) Kizlova, Antonina
    The article identifies the main trends in covering the solemnities on the occasion of the transfer of the relics of St. Theodore (Theodosius, Prince of Ostroh) and St. Juliania Holshanska (princess from Dubrovytisa) in the pages of the «Volyn Eparchial Herald» – the principal Orthodox publication of the eparchy and province. It was established that, the publications about the solemn celebrations marking the transfer of relics of St. Theodosius of Ostroh and St. Juliania of Holshany from the Kyiv Caves Lavra to towns and villages in Volyn in the «Volyn Eparchial Herald» encompassed several key aspects. The authors opted for a lofty, solemn tone of narration, using emotive, emotionally charged language, and employing numerous epithets to underscore the grandeur, magnificence, and spiritual significance of these ceremonies. They emphasized the scale and unity of the celebrations, highlighting the large number of participants from various segments of the population and ethnic groups, symbolizing the unity of Orthodox believers around the relics. The organization of events and the role of clergy and church brotherhoods were highly praised. The celebrations were viewed not only as religious events but also as affirmations of Orthodoxy and Russian statehood in the western lands. Therefore, these publications served as a means of popularizing Orthodox relics, consolidating believers around the Orthodox Church, and strengthening its political and ideological positions in Volyn during the corresponding historical period. Such perspectives for further research can be outlined: in-depth study of the role of relic transfers of saints in shaping local religious identity and strengthening the position of Orthodoxy in Volyn during this period; analysis of the impact of the described solemnities on interfaith relations in the Volyn Eparchy and their perception among representatives of other confessions; comparison of relic transfer solemnities with similar events in other regions or dioceses; examination of the perception of such solemnities among the local population through memoirs.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Christian Votive Crafts in Pre- and Post-Soviet Ukraine
    (Klaipėdos universitetas, 2022-12) Kizlova, Antonina; Onoprienko, Natalya
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Christian votive crafts in pre-soviet and post-soviet Ukraine
    (Klaipėda University, 2022-12) Kizlova, Antonina; Onoprienko, Natalya
    Small votive offerings, such as metal or wax figures or various pieces of fine jewellery, are a common way to venerate Christian sacred objects (Catholic, Orthodox, Greek Catholic or Armenian). Countless believers from different social backgrounds placed them side by side with specially made reliquaries, shrines, frames and icon diadems. This tradition was determined not only by internal Church rules but also by state policy (for example, in 1722 the Most Holy Governing Synod of the Russian Empire issued a decree on the removal of votive offerings from icons and the use of these items for the Church’s needs. This decree also came into effect in the Ukrainian lands that were part of the empire). The research aim of this paper is to compare, for the first time in Ukrainian historiography, the role of votive crafts in pre-Soviet and post-Soviet Ukraine. The paper is based on the principle of historicism, synthesis, analysis, generalisation, and retrospective and comparative historical methods. Since the 17th century, information has appeared in various sources about votive offerings specially made from silver or gold to be hung beside shrines or icons. This refers to images of body parts and visceral organs, or human or animal figures. Evidence of the techniques used to make and decorate these votive offerings (casting, chasing, stamping, engraving, gilding, etc) from the 18th to the early 20th century has been confirmed. The craftspeople were both men.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    History of public administration of Ukraine. Lecture notes
    (Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute, 2023) Perga, Iurii
    The study of public administration in Ukraine is an important educational discipline that is essential for the training of specialists in the field of governance, public policy, and administration. This lecture course aims to provide students with a comprehensive understanding of the historical development of public administration in Ukraine. Designed for bachelor's degree applicants, in the educational program “Administrative Management”, “Electronic Government” specialty 281 Public Management and Administration.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    History of science and technology
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Perga, Iurii; Makhno, Olga
    The textbook "History of Science and Technology" outlines the key aspects of the development of scientific knowledge and technological innovations from ancient times to the present. The material contains thematic sections that cover important milestones in the development of science and technology, attention is paid to the impact of scientific achievements on society and the state. The manual is proposed for bachelor's degree holders in the specialty 124 Systems Analysis and will also be useful for specialists in other technical fields.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    History of Science and Technology. Textbook for students of the Faculty of Applied Mathematics
    (Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute, 2023-06) Choliy, Serhiy; Perga, Iurii
    Educational and methodological materials contain a summary of the lecture course “History of Science and Technology” and are designed to help students during preparation for seminar classes, independent work, and preparation for semester control. The publication describes the history of the development of world scientific thought, examines the history of the development of technology, presents the main stages of the development of engineering education.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Identification Tags: Tiny Keys to a Long Memory and Scientific Insights (the Case of Pavlo Shevchenko (1914–1942))
    (ВНУ ім. Лесі Українки, 2024-05) Dolzhenko, Yuriy; Kizlova, Antonina
    The aim of this work is a complex anthropological and historical case-study of Pavlo Shevchenko. His skeletal remains with an identification tag were found by «Union People’s Memory» in 2018 at the site of Barvinkiv Salient of 1942.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Material Dimension of Everyday Life in Volyn during the Lithuanian Period in the Works of Bohdan Pryshchepa
    (Видавнича група «Наукові перспективи», 2024-05-10) Kizlova, Antonina
    The article deals with the contribution to the study of the history of everyday life in Volyn during the Lithuanian period by Bohdan Pryshchepa. He began studying this topic as early as the beginning of the 1990s, although his works at that time were fragmentary. Starting from the late 1990’s – 2000’s, B. Pryshchepa began to study systematically the material artifacts of the Lithuanian era, including ceramics, bricks, metal products, glassware, etc., discovered during archaeological excavations in the cities of Volyn (Dubno, Ostroh, Rivne). B. Pryshchepa’s research covers various cities and villages of Volyn Polissya, including Dubno, Ostroh, Rivne, and Peresopnytsia, which allows for a more comprehensive picture. Pryshchepa studied a wide range of sources of everyday life: remains of residential and farm buildings, ceramic utensils, tiles, glassware, metal products, clothing elements, etc. His publications contain detailed descriptions of finds, their classification, establishing analogies, reconstruction of household items and elements of housing construction. B. Pryshchepa paid special attention to the study of ceramics and tiles, analyzing their typology, production technology, decoration, and borrowings from other regions. He developed detailed classifications of the discovered artifacts, established their typology, analogues, and methods of production. The researcher attempted to correlate archaeological materials with written sources for a comprehensive reconstruction of everyday life. He attempted to reconstruct the features of urban development, residential and farm buildings of the Lithuanian era based on archaeological materials in combination with written sources. Although B. Pryshchepa’s publications often take the form of reports, they contain a thorough analysis of artifacts and generalizations about the material culture of a particular settlement or region during the Lithuanian period. In his doctoral dissertation, B. Pryshchepa summarized the results of many years of research on the material culture of the Lithuanian era, especially in the aspect of housing construction. His publications are an important source for studying various components of the everyday life of the urban and rural population of Volyn in the 14th – the 16th centuries. Based on the analysis of Bohdan Pryshchepa’s publications of reports, the perspectives for сontinuing the thorough study, detailed description, and classification of archaeological artifacts from various settlements in the region to create a more representative source base, and in-depth comparative study of different categories of household items (ceramic utensils, tiles, metal products, etc.) can be outlined. In general, Pryshchepa's thorough research has created a solid foundation for further comprehensive study of all aspects of everyday life of the population of Volyn during the Lithuanian period. A promising research direction could involve comparing the studies of different archaeologists that explored aspects of everyday existence in Volyn in the outlined period.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Panteleimon Kulish's Perspective on Ukrainian National Space in 1856–1863: Origins and Dissemination Methods
    (Арт Економі, 2024) Tonoian, Armen
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    The Socio-Political Contemporary History of Ukraine
    (Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute, 2016) Choliy, Serhiy
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Антипольська діяльність чорносотенців на Волині на початку ХХ ст.
    (Науково-дослідний центр «Лукомор’є», 2022-07) Мельничук, Олег Анатолійович; Цецик, Ярослав Петрович; Кізлова, Антоніна Анатоліївна
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Відносини журналу "Основа" (1861-1862) з галицькими інтелектуалами
    (Видавничий дім "Гельветика", 2023) Тоноян, Армен Араікович
    У статті висвітлюються особливості теоретико-практичних відносин часопису «Основа» з українськими інтелектуалами Галичини від початку 50-х рр. XIX ст., коли провідні члени майбутньої «Основи» оселяються в Петербурзі та до відкриття товариства «Просвіта» у Львові наприкінці 60-х рр. XIX ст. Досліджено роль цензури у поширенні літератури між українськими інтелектуалами обох імперій. Виявлено, що цензурний устав Російської імперії від 1828 р., на відміну від законодавства Австрійської імперії, більш негативно вплинув на міждержавний обіг літератури, породжував бюрократичні надмірності та сприяв корупції, що обмежувало доступ «основ’ян» до літератури галичан. Проаналізовано і класифіковано друкований спадок «Основи», що цілковито або частково зачіпав галицьку проблематику, зокрема, виділено 3 групи статей за цільовим призначенням: полемічні, інформаційні та науково-публіцистичні. В полемічних статтях доведено, що члени «Основи» і галицькі інтелектуали виступали в спільному порозумінні у пресовій полеміці проти польських та російських науковців. Водночас найбільш дискусійним між «основ’янами» і галичанами було мовне питання. Мова відігравала більшого значення, аніж інструмент спілкування. Залежно від ставлення до «кулішівки», яку намагався стандартизувати петербурзький часопис, галицькі інтелектуали сприймали або відкидали твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова та інших літераторів Наддніпрянщини. Відтворено динаміку взаємодії «основ’ян» та галицьких русинів на базі інформаційних статей в «Основі». Наголошено на популяризації козацької доби в середовищі галицьких народовців під впливом науково-публіцистичних і художніх статей «Основи». Відзначено активізацію ідей «Основи» в Галичині після закриття петербурзького часопису, що проявлялось у налагодженні співпраці з частиною кореспондентів Наддніпрянщини та появі передруків з петербурзького журналу.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Журнал "Основа" (1861–1863 рр.) в історіографії 1863–1939 рр.: еволюція дослідницьких підходів та інтерпретацій
    (Видавнича група "Наукові перспективи", 2024) Тоноян, Армен Араікович
    У статті висвітлюється історіографія журналу «Основа» (1861–1863 рр.) впродовж 1863–1939 рр. В роботі систематизовано значну кількість напрацювань з урахуванням ідеологічних, регіональних та наукових контекстів, що уможливлює простежити зміни у сприйнятті «Основи» в різні історичні періоди. Для систематизації виділено чотири періоди в історіографії журналу за проблемно-хронологічним принципом: імперський (1863–1917 рр.), період Української революції (1917–1921 рр.), радянський (1923–1931 рр.), західноукраїнський/діаспорний (1923–1939 рр.). На кожному з наведених періодів змінювалися підходи до вивчення часопису. Якщо на початку до «Основи» здебільшого зверталися колишні члени та сучасники в рамках пресових дискусій із російською періодикою або у власних спогадах, то з переходом українського національного руху до політичної фази у 1890-х рр. розуміння «Основи» як важливого елементу національного руху 1860-х рр. стає переважаючим. Протягом Української революції 1917¬–1921 рр. цей образ остаточно закріплюється. За першого радянського десятиліття було опубліковано найбільше праць з «основʼянської» тематики в окреслений період вивчення (1863–1939 рр.). В них найбільше уваги приділено джерелознавчим аспектам, персональним взаєминам редакції зі співробітниками «Основи», а також цензурі. Водночас діаспорні та західноукраїнські фахівці зосередилися на взаєминах редакції «Основи» із галицькою інтелігенцією, а також вперше звернули увагу на технічні характеристики часопису (формат, обʼєм, пагінація). Доведено, що протягом досліджуваного періоду рецепція «Основи» пройшла поступову переорієнтацію від публіцистичних текстів членів журналу і його сучасників до аналізу соціально-економічних та політичних аспектів діяльності часопису як невідʼємної частини українського культурно-національного руху. Показано залежність інтерпретацій часопису від ціннісних та ідеологічних орієнтирів різних періодів.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Журнал "Основа" в процесі генези народознавчих студій: напрями вивчення і методологія
    (Кам’я нець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2022) Тоноян, Армен Араікович
    Анотація. Метою дослідження є аналіз народознавчих публікацій часопису «Основа» в рамках побудови культурної легітимації українського народу, відтворення та оцінка методологічних підходів авторів журналу. Методологія статті базується на принципах історизму, обʼєктивності та системного підходу. При цьому було застосовано як загальнонаукові (аналізу, синтезу, індукції, дедукції), так і спеціально-наукові (історичні) методи дослідження (порівняльно-історичний, хронологічний, ретроспективний, а також метод класифікації). Наукова новизна дослідження полягає у тому, що народознавчі матеріали журналу «Основа» вперше виокремлюються із великого кола публікацій часопису та розглядаються як комплексна система по розбудові україністики початку другої половини XIX століття. Висновки. Відібрано і наведено характеристику найбільш знакових українознавчих публікацій журналу. Доведено, що народознавчі публікації з наукової точки зору мали неоднозначний характер. З одного боку, частина матеріалів була вибудована на інтуїтивних висновках, які особливо простежуються в роботах, що висвітлюють період Давньої Русі. З іншого боку, відзначено широкий масштаб цих публікацій, частина з яких є актуальною і для сучасних дослідників з питань побуту окремих етнічних груп, розселення українців за межами етнічної України. Виявлено ознаки методологічної трансформації у підходах до вивчення минулого. Авторами П. Шохіним і В. Коховським був залучений прототип сучасного усноісторичного дослідження для відтворення подій на основі спогадів очевидців. У статтях М. Костомарова, П. Куліша і М. Сухомлинова доведено використання методики за образом культурної антропології, що відповідало як тодішньому західноєвропейському, рівню наукового пізнання, так і сучасним теоретико-методологічним підходам. Наголошено на особливій ролі М. Костомарова як головного теоретика часопису, рівень наукових робіт якого був передовим у вітчизняній історіографії цього етапу.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    «Киевские епархиальные ведомости» про алкоголь як неолюдненого учасника Першої світової війни
    (Видавничий дім«Гельветика», 2022-08) Кізлова, Антоніна Анатоліївна
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Колектив Київського інституту шляхетних дівчат в організації повсякдення вихованок (ХІХ – перші десятиліття ХХ ст.)
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Жовта, Ілона Іванівна; Кізлова, Антоніна Анатоліївна
    Жовта І. І. Колектив Київського інституту шляхетних дівчат в організації повсякдення вихованок (ХІХ – перші десятиліття ХХ ст.) ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 032 Історія та археологія ‒ Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Міністерства освіти і науки України. ‒ Київ, 2023. Дослідження ролі колективу в повсякденні вихованок Київського інституту шляхетних дівчат важливе для розуміння особливостей умов перебування в закритому закладі освіти й роботи різних категорій дорослих над тим, щоб забезпечити вихованок необхідним, а також – розвіювання міфу про досконалість такої системи навчання, розуміння контексту епохи, побуту привілейованих верств, їхнього життя у губерніях Південно-Західного краю Російської імперії. Тому тема актуальна. Мета дослідження: охарактеризувати роль колективу в організації повсякдення вихованок Київського інституту шляхетних дівчат у ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст. У дисертації висвітлено історіографію, джерельну базу та теоретикометодологічні засади дослідження. Найґрунтовніші праці були створені в ХІХ ст. й висвітлюють функціонування школи-пансіону як закладу освіти, частково розкривають основні моменти в діяльності його колективу. Сучасні дослідження доповнюють інформацію про деякі аспекти з життя, навчання вихованок або відомих осіб, дотичних до Інституту, частково – про виховання, повсякдення в інститутах шляхетних дівчат і життя дворян Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ ст., що дало можливість охарактеризувати діяльність колективу у буднях вихованок. Джерельна база складається з документальних джерел, які містять інформацію про господарську і навчальну частини діяльності Інституту й джерел особового походження: спогадів і творів вихованок або їх рідних про специфіку інститутського ладу, ставлення панянок до колективу, приватних листів і спогадів, що висвітлюють значущі моменти в діяльності закладу, дають оцінки подіям з інститутського побуту. Значущі для дослідження зображальні джерела, які показують образ інститутки, основні приміщення і знакові предмети інтер’єру, які презентували заклад перед суспільством. Джерельна база дає змогу розкрити основні аспекти ролі колективу в житті дівчат і взаємини з вихованками, між собою й поза Інститутом. Використано принципи історизму та об’єктивності, що дало можливість неупереджено розкрити роль колективу у повсякденні вихованок від заснування до припинення діяльності закладу. Використання історії повсякдення і мікроісторії дало змогу детально охарактеризувати буденне життя в Інституті. Загальнонаукові (аналіз, синтез, логіка, індукція) й історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, реконструкція) методи, критичний метод щодо джерел дали змогу цілісно відтворити роль колективу у повсякденні, взаємодії і відносини в Інституті, висуваючи припущення і порівнюючи з іншими закладами. Застосування концепції П. Бурдьє про «інституційне насилля» показало, як виховували дівчат і на яких засадах. Розробки М. Фуко щодо нагляду і покарання дали змогу простежити схожість практик в Інституті з іншими інституціями закритого типу. Концепція Дж. Шаверіан про «синдром школи-пансіону» дала змогу розглянути «тугу за домом» як психоемоційний стан, поширений у школах-пансіонах. Визначальну роль у повсякденні вихованок Київського інституту шляхетних дівчат відігравав його колектив. Завдяки діяльності Київських, Подільських та Волинських генерал-губернаторів, що згодом увійшли до інститутської ради, було створено заклад, знайдено місце для будівництва, облаштовано простір для тимчасового розміщення вихованок. Головний корпус, збудований 1843 р., був однією визначних пам’яток архітектури м. Києва та закарбувався у пам’яті вихованок. Розміщення дівчат і постійний нагляд працівників за їх переміщенням у головному корпусі позбавляли їх індивідуального простору, що було характерно для шкілпансіонів Російської імперії. Те, як колектив облаштував інститутську територію, зокрема сад і галереї в ньому, зробили ці місця важливими в повсякденні дівчат, особливо влітку. Окрім саду, колектив облаштовував і храми, православний і католицький, де вихованки виконували релігійні обряди, і в яких не було комфортно перебувати через їх планування. Утримання інститутської будівлі і території потребувало чималих зусиль колективу, зокрема члена ради з господарської частини та його помічників. Погіршувала роботу працівників постійна нестача коштів. Економія, до якої доводилося вдаватись колективу закладу, погіршувала комфортність проживання там вихованок, зокрема впливала на стан меблів, які були задовільні й незручні через зношеність, і на санітарний стан, що був незадовільний через понаднормовий набір вихованок, вентиляцію, опалення і планування закладу й споруд навколо нього. Виявляли недоліки санітарні комісії. Після їх рішень проводили перепланування і косметичні ремонти. Однак остаточно колектив проблеми не усував. Керівниці й класні дами наглядали за зовнішнім виглядом і речами вихованок. Наставниці змушували дівчат старанно слідкувати за гігієною. Переважно вихованки користувалися власними засобами гігієни через низьку якість інститутських, що допускав колектив Інституту. Слідування дрескоду й дотримання охайності були основними вимогами до вихованок, за порушення наставниці карали. Одяг був уніфікований на рівні Відомства закладів імператриці Марії, схожий на дворянське вбрання й не змінювався від початку до кінця діяльності інститутів шляхетних дівчат Російської імперії, але відрізнявся подекуди кольором, кроєм і довжиною. Відмінності також були у демісезонному і випускному вбранні київських інституток, хоча деякі речі були стандартизовані. Через потребу заощаджувати колектив закуповував низькоякісні й незручні тканини, які не були комфортні й часто псувалися. Речі створювали швачки в інститутській майстерні, часто перешиваючи зі старих. Взуття працівники замовляли у київських майстрів. Під час укладання договорів на постачання товарів колектив закладу взаємодіяв з представниками міста. Харчуванням інституток опікувалися працівники господарського сектору. Переважно вихованки недоїдали, хоча продуктовий кошик був збалансований, і енергетична цінність страв мала, за нашими підрахунками, становити 2000 ккал, достатніх для розвитку молодого організму. Однак їжа була несмачною через недбалість працівників, які не стежили за якістю трапези й санітарним станом кухні. Тож вихованки зловживали солодким, привезеним з дому і купленим на території закладу. Працівники не контролювали у раціоні дівчат кількість солодощів. Урізноманітнювали харчування вихованок їжа, отримана з дому або куплена, яка заборонялася на рівні відомства, але де-факто її дозволяло керівництво Інституту, та страви з кулінарних занять. На початку ХХ ст. член ради з господарської частини змінив і покращив меню, але суто на свій розсуд і наскільки надовго, невідомо. Медичний догляд колективу Київського інституту за дівчатами був однією з важливих частин повсякдення вихованок, бо вони часто хворіли. Завдяки турботі колективу (директорки, інститутського лікаря, наглядачки, медсестер), дівчата отримували належний огляд і піклування під час недуг. Посилена увага керівниць закладу була спрямована на догляд за доньками поважних осіб. За час хвороб у медперсоналу, зокрема медсестер, могли встановлюватися неформальні (дружні) відносини з вихованками. В Інституті медичні працівники впроваджували лікувальну гімнастику, ревакцинацію, посилене харчування і вживання дієтичних добавок, залучали спеціалізованих медиків. Також ефективно боролися з інфекціями під час ендемій і епідемій, пандемії холери. Захворювання переважно потрапляли до закладу через служок. Сприяли подоланню хвороб замкнутість інститутського середовища та дії колективу з ізоляції хворих, залучення фахових медиків, відправка дівчат додому. У закладі за сприяння керівниці діяло додаткове інфекційне відділення. Поза увагою колективу був психоемоційний стан дівчат. Виховання у Київському інституті шляхетних дівчат покладалося на наставниць, директорок і класних дам, які виховували дівчат відповідно до усталеного бачення ролі дворянки у суспільстві, приділяючи увагу розвитку музичних здібностей, читанню, плеканню релігійних чеснот, дотриманню християнських обрядів, нагляду за відносинами між протилежними статями і дисциплінуванню вихованок зокрема шляхом покарань. Кара була привселюдна й переважно відтерміновувала чи обмежувала поїздки додому. Найважчими покараннями були ізоляція в карцері й вигнання з Інституту. Тілесних покарань у формі побиття наставниці не застосовували, але могли обмежувати дівчат у харчуванні. Навчанням в Інституті опікувався інспектор класів. Завдяки його діяльності з формування інститутської бібліотеки і підбору професійних кадрів, вихованки були обізнані з творчістю видатних світових письменників і мали змогу навчатися у відомих професорів. Навчителі взаємодіяли з вихованками під час уроків і в позаурочний час. Ставлення вихованок до педагогів залежало від особистих рис характеру наставника та від уміння донести матеріал. Відповідно, інститутки шанували хороших лекторів і добрих навчителів, з якими продовжували комунікацію і в позаурочний час. Інколи відносини між учителями й вихованками переростали у неформальні стосунки, які часом закінчувалися одруженням. За дотриманням режиму в закладі і повсякденними практиками вихованок наглядали класні дами і пепіньєрки. Ставлення вихованок до наставниць було неоднозначним. До класних дам – неприхильним через постійну муштру, подібну в інституціях закритого типу, і встановлення неписаних правил. Пепіньєрок шанували. Наставниці заохочували читання і обожнювання серед вихованок, що характеризувало повсякденне життя інституток. Суворо класні дами наглядали за поведінкою дівчат під час приїзду гостей і танцювальних урочистостей. Наглядав за дівчатами під час прогулянок швейцар, який також приносив пошту, що поєднувало вихованок із зовнішнім світом. Недостатньо інформації про життя Інституту в роки Першої світової війни. Відомо про прийом там поранених бійців, можливу евакуацію і функціонування закладу 1919 р. у м. Києві, що потребує подальшого дослідження. Взаємодіяли працівники в межах закладу, коли йдеться про комунікацію в робочих справах. Зустрічаємо неформальні відносини у межах колективу і конфліктні ситуації. Взаємодія працівників з представниками міста/імперії відбувалася під час вирішення господарських питань через укладання договорів, залучення додатково до роботи спеціалістів (архітекторів, лікарів) і приїзду гостей до закладу. Окрему увагу колективу було спрямовано на контакти з батьками у вирішенні питань, пов’язаних із вступом дівчат до закладу, під час недуг вихованок і щодо їхньої поведінки. Новизною дослідження є всебічна характеристика діяльності колективу в основних сферах буденного життя вихованок Київського інституту шляхетних дівчат у ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст., що вперше узагальнено в історіографії. Показано, як працівники доглядали за простором, зокрема яким був санітарний стан, яким одягом і взуттям забезпечували дівчат, яким було їхнє харчування, як дбали про здоров’я панянок. Вперше проаналізовано роль колективу в навчанні й вихованні, у святкових і щоденних практиках. Також висвітлено досвід роботи окремих працівників, про яких дуже мало написано, але їх важливість є очевидною у функціонуванні закладу. Доповнено напрацювання попередніх дослідників, що стосуються історії закладу. Матеріали можна використовувати для дослідження життя дворян на теренах України у ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст., історії освіти цього періоду, життя тогочасних відомих осіб, створення біографічних портретів деяких викладачів і доповнення історії медицини і хвороб. Окрім цього, напрацювання можна використовувати при викладанні курсу «Історія української культури» для здобувачів вищої освіти, у створенні тематичних експозицій у музеях і екскурсій про побут вихованців шкіл.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Комеморація Григорія Сковороди в журналі "Основа"
    (Арт Економі, 2023) Тоноян, Армен Араікович
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Місця похмурого туризму в звітах про студентські й учнівські екскурсії до Києва (початок ХХ ст.)
    (Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кізлова, Антоніна Анатоліївна
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Тарасюк, Марина Юріївна; Білоус, Н. О.; Костилєва, С. О.
    Тарасюк М. Ю. Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 32 Історія та археологія – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2024. Метою дослідження є реконструкція трьох основних компонентів повсякдення – харчування, гардероба, садиби – міського суспільства Волині литовської доби, а саме кінця XV – середини XVI ст. У дисертації проаналізовано та висвітлено історіографічні напрацювання з вивчення повсякдення міщан литовської доби, комплекс наявних джерел та представлено методологію дослідження. Обрана тематика ще не була предметом комплексного дослідження в українській історіографії. Зародження у XIX ст. серед народознавців студій з вивчення «побуту народу» заклало основу для подальших досліджень міського життя крізь призму торгово-економічних стосунків, правового становища міст і міщанства; завдяки діяльності Київської археографічної комісії було зібрано та опубліковано значну кількість актів домодерного періоду. Проте у радянській історіографії з пануванням марксистської ідеології в історії, народознавчі ідеї не отримали належного розвитку і, таким чином, історія повсякденності волинських містян тривалий час залишалася поза належною увагою науковців. У сучасній українській історіографії повсякденність представлена здебільшого у статтях або в окремих розділах монографій істориків та археологів, при чому, здебільшого стосовно ранньомодерної Волині. Публікації волинських археологів про результати експедицій є потенційним джерелом інформації про матеріальний вимір повсякдення. Обрану тематику частково доповнюють дослідження литовських, польських, білоруських вчених. Джерельну базу дослідження становлять опубліковані та рукописні документальні джерела, а саме акти гродських та земських судів Крем’янецького, Володимирського та Луцького повітів, книги Литовської метрики, включно з ревізіями волинських замків. У кожному акті буденність є лише тлом, деталі котрого авторка намагалася вивести із тіні. Часом компоненти різних сфер буденності деталізовані у справах стосовно інших прошарків суспільства, проте певні обмеження у репрезентативності джерел не суттєво вплинули на виконання поставлених завдань дисертаційної роботи. Задля реконструкції тріади повсякдення застосовувався метод подокументного аналізу, описовий метод та метод логічної реконструкції, адже кожен акт містить лише деталі про компоненти повсякдення, які потрібно виокремити і опісля, шляхом індукції та дедукції, узагальнити. У методологічну основу покладено підходи історії повсякденності, мікроісторії, міждисциплінарний підхід. Принцип об’єктивності дав змогу реконструювати історію таким чином, якою вона віддзеркалена у джерелах, а завдяки принципу історизму буденність міщан розглянуто як невіддільну частину соціокультурного простору. Застосовувалися методи зіставлення, порівняння та узагальнення для визначення спорідненого та відмінного між повсякденням волинських міщан від інших соціальних верств. Використання історикогеографічного, історико-генетичного та низки інших методів дало змогу сформувати методологічний апарат, який посприяв досягненню мети дослідження настільки, наскільки це дозволяє збережена джерельна база. На кінець XV ст. на Волині було всього 18 міст, але у XVІ ст. тривав активний урбанізаційний процес – виникали нові міські осередки. Міськими поселеннями вважали «міста», які мали локаційні привілеї, або привілеї на магдебурзьке право, проте важливою рисою міста було також переважання торгово-ремісничої спеціалізації населення над рільництвом, наявність оборонних і культових споруд, проведення торгів і ярмарків. Більшість волинських міст литовської доби були малими та приватновласницькими, через що правове становище міщан різнилося. Проте у порівнянні з Короною Польською, міщанами вважалися усі жителі міста та передмістя, які не належали до інших соціальних станів. У містах з магдебурзьким правом міщани мали самоврядування, свободу вибору фаху та відносну власність на землю, відпрацьовували фіксовані повинності. Тріада щоденності включає харчування, гардероб та житло. З одного боку, вона є тим, що оточувало середньовічного волинянина щодня. З іншого, тріада розкриває взаємозв’язки людини з суспільством, природою, технологічним розвитком та світоглядним «я». Умови буденності мали б співвідноситися до соціально-правового становища міщан кінця XV – середини XVI ст. Харчування є невіддільною складовою буденного життя. Набір продуктів у раціоні волинських містян демонструє джерела поповнення енергії; віддзеркалює пропозиції на ринках; залежав від фінансових можливостей споживача; дозволяє реконструювати ступінь експлуатації природних ресурсів тогочасною людиною. Продуктовий набір волинських містян був комбінований, тож раціон включав каші, м’ясні та рибні продукти, бобові, овочі, фрукти. Протягом литовської доби панівною рослиною для волинських міщан було жито, яке переважало над вжитком пшениці, ячменю, проса, вівсом. Каші зі злакових та борошняна продукція були основою щоденного харчування. Все це доповнювалося вжитком овочів з городів: ріпою, різновидами бобових, серед чого популярним був горох, свіжими та квашеними огірками та капустою, цибулею, морквою, часником і т.д. Вітаміни отримували зі спожитку лісових ягід та фруктів: черешень, яблук, груш, вишні, рідше слив. Для випічки, ймовірно, використовували мак, рідко – родзинки. Вагому роль у харчуванні відігравало м’ясо та рибні продукти. Джерелами отримання м’ясного було забиття худоби з власного двору, або придбання у різників на торгах і в м’ясних крамницях (ятках). Найпопулярніші види м’яса: дрібні птахи (кури, гуси) зі свого двору, а з парнокопитних особливу популярність мало м’ясо баранів; заможні містяни могли придбати м’ясо яловиці. У раціоні також були вівці, кози, свинина (зокрема, сало), а серед мисливських продуктів потенційно на заможному міському столі могла опинитися хіба що дрібна дичина (як-от, зайці). Завдяки географічному розташуванню Волинського воєводства та вдалій експлуатації земель нобілітетом, рибальський промисел досяг високого рівня. Волиняни споживали місцеву та імпортну рибу: коропів, окунів, білугу, краснопірку, ляща, осетра, вугра, в’юна, щуку, привізного оселедця, а також ікру, ймовірно, осетрову. Риба виступала альтернативою м’ясу під час посту і була характерна для волинської кухні цілий рік. Для тривалого зберігання і транспортування її коптили, в’ялили і засолювали, продавали взимку мерзлою; свіжі рибини могли вживати відразу після вилову. Не хмільні напої волинських містян майже не піддаються реконструкції за актовими матеріалами. На противагу їм, хмільні трунки належали до буденної харчової культури, що забезпечило популярність корчмам та високі прибутки з капщизни для великокнязівської скарбниці. Волинські містяни належали до «культури пива», а от «культура вина» залишилася характерною для шляхетської та князівської кухні через їх здебільшого імпортне походження. Сичений мед на рівні із пивом все ще був популярним напоєм. У XVI ст. горілчані вироби увійшли в широке побутування завдяки розвитку шинкування. Одяг та взуття, які перш за все, були засобом щоденного захисту тіла від зовнішніх подразників, демонстрували також заможність та особисті уподобання власників. Серед натільного та стегнового одягу містяни носили: сорочки, кошулі, літники, плахти, сукні, фартухи, чоловіче вбрання. Серед верхнього одягу (зокрема, обшиті хутром) були: сукмани, жупани, однорядки, жупиці, опанчі, кожухи, гуні, серм’яги, саяни, рідше делії та шуби. Головні убори для обов’язкового покриття голови різнилися: чоловічі – шапки, шапкишлики, кучми, ковпаки; жіночі, які демонстрували сімейний статус: намітки, хустки, шапки, чепці, платки, рантухи, рідше брамки. Головними маркерами заможності виступали оздоблення та матеріали пошиття: хутра диких тварин, імпортні тканини, перла, коміри, шовкові шнури, срібні ґудзики тощо. Спроби міщан наслідувати шляхетську моду простежуються у спробах обшити коміри та шапки хутром бобрів, куниць, оздобити вироби дорогим оксамитом. Одяг XVI ст. був яскравим; популярними були блакитні, сині, червоні, зелені відтінки. При чому у гардеробі поєднувалися вироби з місцевих та імпортних тканин, серед чого лондонське сукно тривалий час залишалося фаворитом серед містян. Можливо, речі з іноземних матеріалів були частиною святкового костюма. Вибір міщан обмежувався їхньою фінансовою спроможністю, адже регулювання гардероба за соціальним станом з’явиться у річпосполитську добу. Про взуття актова документація говорить мало; окремі його елементи віднайшли археологи. Варіації взуття чорного або червоного кольору за актами: боти, чоботи, черевики, чижми. Виготовляли їх місцеві ремісники із шкіри рогатої худоби; малодоступним був саф’ян. Не піддається реконструкції оздоблення та вишивка взуття. Обмаль інформації в актах також стосовно прикрас. Археологічні знахідки засвідчують носіння перснів, медальйонів, намиста тощо. Прикраси з дорогих металів та каменів були малодоступними пересічним містянам. Тим часом згадки про деякі аксесуари та сумки для носіння грошей завдяки практичності потрапили на сторінки судових книг: шкіряні пояси, вачки, хустки для грошей, череси, калити тощо. Така тенденція демонструє, що прикраси виконували роль святкових елементів, коли ж аксесуари належали до щоденних. Міський соціум литовської доби був строкатим у майновому плані, тож у місті проживали особи, які придбали, або отримали у спадок житло, орендували будинок чи окрему кімнату, або гостювали у місті, а тому їхня власність і статки різнилися. Волинське зодчество литовської доби було дерев’яним: зрубне житло на підклітях з сосни, дубу вважалося найбільш затребуваним; дерев’яний дах крили ґонтом; підлогу та стіни могли оббити дошками. Вікна цього періоду здебільшого представлені віконницями, а скляні варіанти увійдуть у більш активний обіг у другій половині XVI – XVII ст. Піч, за можливості покрита кахлями, поєднувала отеплювальну роль та була окрасою світлиці. Міська садиба віддзеркалювала аграрний характер волинських міст у литовську добу: окрім житлових споруд, у дворі за змоги старалися виділити місце під город та стайні. Загалом житлово-господарчих будівель було чимало: комори, хліви, погреби та інші. Наявність сіней характеризує міський будинок цього часу. Поширеною практикою було огородження двору парканом задля власної безпеки та розмежування власності, хоча його ефективність від розбою була невисокою. Домові статки волинських міщан представлені дерев’яними меблями та здебільшого керамічним посудом. Серед можливого переліку: столи, лави, ліжка-помости, мисники, великі скрині та малі скриньки, бодні, керамічні глечики для грошей. Серед посуду: глечики, горщики, приставки, макітри, покришки, сковорідки, миски, полумиски, тарелі, дзбани, кухлі, чарки, дерев’яні ложки, ножі та бочки. Вироби виготовляли місцеві ремісники, тому що містяни не мали змоги придбати дорогі імпортні меблі чи посуд. Результати цього дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення повсякдення міщан та волинян загалом у домодерну добу; для підготовки навчальних посібників для шкільних програм або вищих навчальних закладів, при формуванні спецкурсів з історії повсякденності, історії української культури, нової соціальної історії, або задля організації тематичних музейних експозицій, фестивалів-реконструкцій. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській історіографії було реконструйовано тріаду повсякдення – харчування, житло та гардероб – міського суспільства Волині литовської доби на підставі наявних писемних джерел та археологічних відомостей. Уперше охарактеризовано репрезентативність джерельної бази дослідження з обраної проблеми та охарактеризовано сучасний стан української історіографії про тріаду щоденності. Реконструйовано продуктовий набір та напої волинських містян у зазначений період. Удосконалено та доповнено відомості про натільне, стегнове і верхнє вбрання, головні убори та аксесуари, потенційні прикраси і взуття містян. Уточнено та розширено попередні напрацювання про вигляд та складові міської садиби, включно з житловими та господарчими спорудами шляхом узагальнення інформації з писемних та археологічних джерел.