Кафедра інформаційного, господарського та адміністративного права (КІГАП)
Постійне посилання на фонд
Переглянути
Перегляд Кафедра інформаційного, господарського та адміністративного права (КІГАП) за Назва
Зараз показуємо 1 - 20 з 167
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Відкритий доступ Business law. The working program of the academic discipline (Syllabus)(2022-01-14) Kukharchuk, Anastasiia; Novoshytska, Valeriia; Serebriakova, Yuliia; Perestyuk, Natalia; Bezhevets, Alla; Kuliasha, MariiaДокумент Відкритий доступ Criminalistics. The general part Work program of the discipline (Syllabus)(Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute, 2022) Лук'янчиков, Борис ЄвгеновичДокумент Відкритий доступ Development of Ukrainian and Global Online Education(UIKTEN, 2020-11) Kvitka, Sergiy A.; Yehorova, Valentyna S.; Chepulchenko, Tetiana O.; Taranenko, Mykola M.; Bakhov, Ivan S.; Feshchenko, Elena L.Документ Відкритий доступ Forced shutdown of vehicles and technical means for its implementation(Paneurópska vysoká škola, 2021) Lukianchykov, E.; Lukianchykov, B.; Лук’янчиков, Євген Дмитрович; Лук’янчиков, Борис ЄвгеновичДокумент Відкритий доступ Jurisdictional methods for resolution of investment disputes involving foreging investors: areas for improvement(2023) Серебрякова, Юлія ОлександрівнаІнвестор зацікавлений вкладати кошти в економіку тієї країни, яка має ефективний механізм захисту його прав, у тому числі, дієві способи вирішення інвестиційних спорів за участю іноземних інвесторів У статті досліджено способи вирішення інвестиційних спорів за участю іноземних інвесторів під призмою їх ефективності. Встановлено відсутність в Україні дієвого способу вирішення інвестиційних спорів. Наголошено про те, що існуючі переваги вирішення інвестиційних спорів у Міжнародному комерційному арбітражі та Морської арбітражної комісії зводяться нанівець порядком виконання рішень цих органів в Україні. Виокремлено недоліки вирішення інвестиційних спорів за участю іноземних інвесторів в Україні в адміністративних та господарських судах. Зазначено, що досягти ефективності у вирішенні судами України інвестиційних спорів можна тільки шляхом реформування судової стеми України та запровадження нових підходів до розгляду інвестиційних спорів. Метою статті є обґрунтувати пропозиції щодо запровадження в Україні ефективних юрисдикційних способів вирішення інвестиційних спорів за участю іноземних інвесторів. Наголошено про те, що головною перевагою створення в Україні спеціалізованого інвестиційного суду України має стати максимальне прискорення вирішення інвестиційних спорів за участю іноземних інвесторів, забезпечення суддівського корпусу суддями, які володіють ґрунтовними знаннями інвестиційного законодавства, адже інвестиційні відносини, поміж розгалуженого національного законодавства, також регулюються великою кількістю міжурядових угод про сприяння та взаємний захист інвестицій, які укладаються урядом України із урядами відповідних країн та визначають основні питання взаємин сторін в галузі інвестиційної діяльності, володіють належним рівнем професійної англійської мови. Зроблено висновок про доцільність створення в Україні Вищого інвестиційного суду України з наділенням його правом вирішення інвестиційних спорів як суду першої інстанції та можливості оскарження його рішень тільки до Верховного суду України, пред’явлення особливих кваліфікаційних вимог до судів такого суду.Документ Відкритий доступ The Principle of Equal Rights in the Context of the Covid-19 Pandemic as a Factor Influencing the Sustainable Development of Ukraine(2021-10-01) Dzhumageldiyeva, Gulnara; Serebriakova, Yuliia; Derevyanko, Bogdan; Zubatenko, Olena; Selikhov, DmytroДокумент Відкритий доступ Video recording as a way to form judicial evidence(Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, № 1, 2023) Lukianchykov, Yevgen; Lukianchykov, Borys; Mykytenko, OlgaСтаття присвячена проблематиці використання сучасних наукових досягнень у процесі кримінального судочинства. Звертається увага на те, що під час розкриття та розслідування кримінальних правопорушень з давніх часів використовують надбання різних галузей знань. На початковому етапі такі знання використовувалися для з’ясування обставин кримінального правопорушення (встановлення причин смерті, дійсності чи підробленості відповідного документа тощо). З часом необхідність застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві знаходить закріплення у відповідних нормативних документах. У Кримінальному процесуальному кодексі України (далі – КПК України) визначається перелік обставин, для з’ясування яких в обов’язковому порядку має призначатися експертиза. Окрім того, для фіксації процесу і результатів проведення процесуальних дій починають застосовувати фотозйомку, а у подальшому кінозйомку і відеозапис. Ці способи фіксації процесуальної діяльності поступово набувають поширення, що сприяє повноті, об’єктивності та всебічності відображення процесу слідчих дій та отриманих результатів. Відеозапис процесуальної діяльності в сучасних умовах набуває особливого значення. В умовах воєнного стану і ведення бойових дій не завжди у слідчого є об’єктивна можливість скласти протокол на місці проведення слідчої дії, а об’єктивно і повно зафіксувати її процес та результати є вкрай необхідним. У такому разі допомагає повний відеозапис процесуальної дії з наступним оформленням протоколу її проведення. Також варто зазначити, що відеозапис слід розглядати не тільки як ефективний і об’єктивний спосіб фіксації ходу проведення процесуальної дії і отриманих результатів. Він є процесуальною гарантією забезпечення прав та законних інтересів учасників слідчої дії від можливих порушень або обмежень з боку осіб, які проводять слідчу дію. У низці випадків, передбачених КПК України, відеозапис звільняє слідчого від обов’язку запрошувати до участі в слідчих діях понятих.Документ Відкритий доступ Безпека дорожнього руху: законодавчий вимір(Право, 2021) Мисливий, Володимир АндрійовичДокумент Відкритий доступ Вбивство через необережність та його розмежування з умисним вбивством(Науково-дослідний інститут правового забезпечення інноваційного розвитку НАПрН України, 2021) Мисливий, Володимир Андрійович; Микита, Ангеліна АндріївнаДокумент Відкритий доступ Взаємодія працівників поліції України під час проведення освідування(Національна академія внутрішніх справ, 2021) Лук’янчиков, Борис Євгенович; Федченко, Володимир Васильович; Микитенко, Ольга БорисівнаДокумент Відкритий доступ Визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2025) Kичко, Інна Михайлівна; Лук’янчиков, Євгеній ДмитровичKичко І.М. Визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського. Київ, 2025. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і прикладних проблем визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні. На основі аналізу законодавства та доктрини кримінального процесу, виокремлено відповідні історичні періоди доказового права, у кожному з яких кримінальне процесуальне законодавство зазнавало змін, зокрема й у частині еволюції такого критерію (властивості) доказів, як їх допустимість. Обґрунтовано тезу про те, що сучасний етап розвитку теорії доказування характеризується такими рисами, пов’язаними з предметом дослідження: становлення інституту недопустимості доказів в Україні в нинішній інтерпретації законодавця в КПК України 2012 р.; складнощі у судовій практиці та неоднозначність наукових підходів щодо віднесення / невіднесення окремих доказів до очевидно недопустимих; невизначеність у питанні процесуальних прав учасників судового розгляду та повноважень суду з дослідження та оцінки доказів на предмет їх очевидної недопустимості. Зроблено висновок, що допустимість доказів є одним з найважливіших критеріїв оцінки доказів, процесуальною властивістю, яка полягає у з’ясуванні відповідності фактичних даних вимогам закону з точки зору змісту та форми, що забезпечує їх належність та достовірність, а також дотримання прав та законних інтересів учасників кримінального провадження. Зазначено, що докази набувають властивості допустимості при дотриманні відповідних критеріїв (умов): належного суб’єкта отримання доказів, отримання доказів з належного джерела та з дотриманням визначеного законом процесуальногопорядку. Решта критеріїв допустимості – законність, надійність, системність, етична обґрунтованість тощо, є похідними від них. Аналіз міжнародних стандартів (правил) кримінального процесу, вироблених прецедентною практикою ЄСПЛ та відображених у положеннях чинного КПК України, дав можливість визначити його правові позиції у контексті відповідності доказів критерію допустимості, до яких віднесено: право на справедливий судовий розгляд; безпосередність дослідження показань, речей і документів; недопустимість показань, отриманих шляхом катування, приниження, провокацій і підбурювання; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини підозрюваного (обвинуваченого); порушення права на захист; повага до людської гідності; розумність строків; недопустимість порушення права на перехресний допит та ін. Підкреслюється, що окреслені стандарти не існують окремо один від одного, а їх комплексне застосування здатне забезпечити ефективне функціонування інституту визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні. Наголошено, що положення про можливість визнання доказу очевидно недопустимим є додатковою гарантією винесення неупередженого рішення і реалізації права заінтересованими особами на виключення доказів, отриманих з порушенням закону, як елементу права на захист. Наведено аргументи, що очевидно недопустимими слід вважати докази, отримані шляхом істотного порушення прав людини і основоположних свобод, які мають явний і безумовний характер та не потребують додаткових процесуальних дій. Визначено, що під час судового розгляду суд як за клопотанням визначеного у КПК України учасника кримінального провадження, так і з власної ініціативи, після змагальної процедури (безпосередня участь у дослідженні доказів, щодо яких висловлено сумнів щодо їх допустимості; наведення аргументів та заперечень щодо визнання доказу очевидно недопустимим), може прийняти одне з таких рішень: визнати доказ очевидно недопустимим у разі встановлення таких ознак, або відмовити в задоволенніклопотання про визнання доказу очевидно недопустимим. З’ясовано, що обов’язок доказування обставин, на які вказує ініціатор клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, може бути покладений не тільки на сторони кримінального провадження, а й на потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, цивільного позивача, цивільного відповідача, представників. У зв’язку з цим, обов’язок доказування щодо належності та допустимості доказів в частині розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, доцільно відобразити в ч. 2 ст. 92 КПК України. Звертається увага на те, що з огляду на дискрецію щодо покладення на суд обов’язку оцінити доказ з позиції його відповідності критеріям, визначеним у ч. 1 ст. 94 КПК України, у випадках очевидної недопустимості доказу, суд зобов’язаний визнавати докази такими на власний розсуд під час судового розгляду, а не під час ухвалення кінцевого судового рішення у справі, з попереднім винесенням цього питання на обговорення його учасниками. В разі коли учасник судового розгляду клопоче про надання часу на підготовку заперечень, спростування доводів протилежної сторони, наведених у клопотанні про визнання доказу очевидно недопустимим, суд повинен надати йому таку можливість. Обґрунтовано, що відповідне рішення суду потребує розлогої аргументації із мотивуванням та зазначенням підстав очевидної недопустимості, або їх відсутності у разі відмови в задоволенні відповідного клопотання. Наслідком задоволення клопотання про очевидну недопустимість доказу є неможливість його дослідження та подальшої оцінки в кінцевому рішенні суду. Встановлено, що у разі, якщо на переконання апелянта, виключення з матеріалів кримінального провадження відповідних доказів, визнаних судом очевидно недопустимими, потягло за собою безповоротну втрату цінної доказової інформації, значне викривлення доказової інформації, покладеної в основу кінцевого судового рішення, визначені КПК України учасникикримінального провадження, мають право оскаржити рішення суду (вирок, ухвалу), прийняте на очевидно недопустимих доказах як таке, що спричинило невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження (п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України). Окрему увагу присвячено порівняльному аналізу кримінального процесуального законодавства та судової практики, що склалася в країнах систем загального та континентального права. Зроблено висновок про значення для оцінки допустимості доказу відсутності чи наявності наміру у суб’єкта доказування у разі порушення ним процедури збирання доказів. Вказано, що відсутність у кримінальному процесі інших країн жорстких критеріїв недопустимості доказів, а також вичерпного переліку видів доказів та слідчих дій, створює умови для максимальної реалізації засади змагальності сторін та широкого суддівського розсуду в оцінці допустимості доказів. Такі правові приписи є перспективними для розвитку доказового права вітчизняної кримінальної процесуальної науки. Розгляд правил недопустимості доказів за законодавством розвинених країн, спонукав до висновку, що в українському кримінальному процесі процесуальний порядок визнання доказів очевидно недопустимими, потребує певної трансформації з огляду на відсутність критеріїв віднесення доказів до такої категорії, нечіткість окремих формулювань процедурного характеру, що часто ставить під сумнів відновлення порушену незаконним обмеженням прав громадян збалансованість процесуальних можливостей учасників кримінального провадження щодо відстоювання своїх процесуальних інтересів. Наведено аргументи щодо віднесення окремих доказів до очевидно недопустимих у кримінальному провадженні, зокрема отриманих шляхом очевидного порушення правової процедури збирання доказів неналежним суб’єктом унаслідок зміни підслідності, а також порушення гарантій адвокатської діяльності при повідомленні адвокату про підозру та під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, зокрема у разі зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю. У дисертації також сформульовано інші висновки, пропозиції та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни та стосуються предмета дослідження. Зокрема, аргументовано доцільність відображення у ч. 2 ст. 92 КПК України положення, що обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на учасника кримінального провадження, що їх надає; внесено пропозицію щодо унормування строків досудового розслідування шляхом доповнення ст. 219 КПК України частиною 2, ч. 1 ст. 284 КПК України пунктом 10, ст. 284 КПК України частиною 9 з метою унеможливлення процесуальних зловживань уповноваженими особами; обґрунтовано необхідність доповнення ст. 87 КПК України положенням щодо врахування судом неминучості виявлення доказу незалежно від порушення прав підозрюваного, в результаті чого такий доказ може бути визнаний допустимим. Розроблено процесуальний порядок визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні, відповідно до якого, за результатами розгляду клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, суд виносить ухвалу. Наведено аргументи щодо відображення відповідної процедури в окремій ст. 891 КПК України.Документ Відкритий доступ Визначення воєнних злочинів нормами міжнародного гуманітарного права та національного законодавства України(2024) Тараненко, Микола Миколайович; Кияниця, Дмитро ГригоровичСтаття присвячена дослідженню проблематики кваліфікації воєнних злочинів відповідно до норм міжнародного гуманітарного права та кримінального права України. Проаналізовано проблемні теоретичні та практичні аспекти встановлення кримінальної відповідальност та кваліфікації воєнни злочинів.Документ Відкритий доступ Виконання рішень у господарських та адміністративних справах: комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни(КПІ імені Ігря Сікорського, 2023) Попов, К. Л.У комплексі навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни викладено програму дисципліни, тематику лекційних занять, алгоритм проведення практичних занять, рекомендовану для використання літературу. У виданні визначено мету і завдання навчальної дисципліни, тематичний план, наведено короткі конспекти лекцій, завдання для самостійної роботи, індивідуальні завдання, питання для підготовки до заліку з дисципліни «Виконання рішень у господарських та адміністративних справах». Видання призначено для здобувачів ступеня магістра за спеціальністю 081 Право та має на меті допомогти здобувачам зорієнтуватись в тематиці дисципліни, належно підготуватись до практичних занять та виконання індивідуальних завдань.Документ Відкритий доступ Використання безпілотних літальних засобів в оперативно-розшуковій діяльності(ДонДУВС, 2021) Лук’янчиков, Борис Євгенович; Микитенко, Ольга БорисівнаДокумент Відкритий доступ Використання спеціальної техніки з метою документування слідів воєнних злочинів(ТОВ «Центрально-Українське видавництво», 2022) Лук'янчиков, Борис Євгенович; Лук'янчиков, Євген Дмитрович; Микитенко, Ольга БорисівнаДокумент Відкритий доступ Висновок спеціаліста в системі засобів перевірки інформації про кримінальні проступки(Харківський національний університет внутрішніх справ, 2021) Лук’янчиков, Євген Дмитрович; Лук’янчиков, Борис ЄвгеновичДокумент Відкритий доступ Висновок спеціаліста в інформаційному забезпеченні кримінального провадження(2023) Лук'янчиков, Борис ЄвгеновичСтаття присвячена аналізу використання спеціальних знань в інформаційному забезпеченні кримінального провадження та формуванні судових доказів. Процес розслідування кримінальних правопорушень розглядається як інформаційно-пізнавальна діяльність, яка здійснюється відшуканням слідів кримінального правопорушення та отримання з них відомостей про його обставини і особу, що його вчинила. Акцентується, що дослідницький, пошуковий характер такої діяльності пов’язаний з великими труднощами, оскільки пізнання обставин кримінальних правопорушень здійснюється ретроспективно і часто супроводжується достатньо інтенсивною протидією зацікавлених осіб із досить різноманітними інтересами, які інколи виключають один одного, свідомо викривляють істину. Підтримується думка науковців про те, що специфіка інформаційно-пізнавальної діяльності з розслідування полягає в тому, що вона здійснюється методом доказування факту злочину і вини особи, яка його вчинила, в порядку, визначеному законом. Звертається увага на важливість використання у цій діяльності сучасних досягнень різних галузей наукових знань. Автори досліджують процес становлення, розвитку та нормативного закріплення інституту використання спеціальних знань для отримання інформації про обставини кримінального правопорушення. Проаналізовано також еволюцію розвитку інституту спеціальних знань, звернено увагу на поступове розширення форм використання спеціальних знань у кримінальному провадженні та їх нормативне закріплення у відповідних статтях КПК. Проведено порівняльний аналіз таких джерел доказів як висновок спеціаліста і висновок експерта. Це дозволило констатувати умови, за яких висновок спеціаліста може відповідати висновку експерта, що в кінцевому результаті дозволило поставити під сумнів необхідність та доцільність запровадження нового джерела доказів в чинному КПК України. Зазначено, що висновок спеціаліста не може відповідати висновку експерта оскільки інші вимоги до одержання цих процесуальних документів, які становлять їх процесуальну форму, мають певні відмінності.Документ Відкритий доступ Висновок спеціаліста – джерело доказів у провадженнях про кримінальні проступки(European Conference, 2021) Лук’янчиков, Євген Дмитрович; Лук’янчиков, Борис ЄвгеновичДокумент Відкритий доступ Воєнний стан як обставина, яка впливає на кваліфікацію злочину та призначення покарання(Юридична практика, 2022) Кравчук, Олексій Олегович; Михайленко, Дмитро ГригоровичДокумент Відкритий доступ Вільні пояснення під час допиту й відмова давати показання(Just Talk, 2023-03-13) Кравчук, Олексій ОлеговичРозглянуто дві процесуальні ситуації, які доволі часто трапляються під час різних видів допиту в кримінальному суді: (1) можливість надавати вільні пояснення під час допиту (надання показань), а також (2) право відмови давати показання, зокрема тоді (3), коли особа вже надала вільні пояснення. Цей третій випадок названо «частковою відмовою давати показання». Під час допиту за чинним КПК суду належить надавати можливість вільних пояснень лише обвинуваченому. Для свідків і потерпілих такої опції законом не передбачено. Якщо потерпілий надав вільні пояснення, а потім відмовився відповідати на запитання або відмовився відповідати на запитання сторони захисту повністю або частково, це може потягнути визнання показань потерпілого недопустимим доказом через порушення права на перехресний допит. Якщо обвинувачений надав вільні пояснення, а потім відмовився відповідати на запитання, це має бути враховано судом при оцінюванні достовірності показань як доказів. За наявності в справі інших обвинувачених така відмова може свідчити про недопустимість показань як доказу через порушення права інших обвинувачених на перехресний допит.