Дисертації (ЕК)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Відкритий доступ Неоіндустріальна стратегія розвитку переробної промисловості України(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2025) Саченко, Андрій Олегович; Іляш, Ольга ІгорівнаСаченко А. О. Неоіндустріальна стратегія розвитку переробної промисловості України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – економіка. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2025. В умовах повномасштабної війни вітчизняні промислові підприємства зазнали значних прямих збитків унаслідок руйнувань приміщень, виробничогосподарської, логістично-збутової інфраструктури, фінансування витрат з релокації бізнесу, погіршення фінансово-економічних результатів через зростання витратомісткості виробництва, неритмічності бізнес-процесів тощо. Ці та інші чинники істотно послабили фінансовий, кадровий, інноваційно-технологічний потенціали переробної промисловості. З іншого боку, етап повоєнного відновлення відкриває для економіки України нові перспективи щодо її відбудови на нових високотехнологічних засадах. Це визначає необхідність визначення вже зараз стратегії, передумов, шляхів і засобів впровадження ідей неоіндустріалізації вітчизняної переробної промисловості. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретичних засад, розвиток науково-методичних підходів та обґрунтування практичних рекомендацій щодо формування і реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості України. Об’єктом дослідження є процеси розвитку переробної промисловості України. Предметом дослідження є теоретичні засади, науковометодичні підходи та практичні рекомендації щодо формування і реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості України. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність та своєчасність виконаного дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження зі зазначенням методів його проведення, сформульовано наукову новизну отриманих в дисертації результатів, описано їхню апробацію й практичне застосування. У першому розділі дисертації «Теоретико-методичні основи формування неоіндустріальної стратегії розвитку промисловості» узагальнено положення еволюції економічного розвитку, виявлено особливості і переваги неоіндустріалізації, сформовано концептуальний базис стратегування державної політики розвитку галузей промисловості на неоіндустріальних засадах, розроблено методичні засади аналізування неоіндустріалізації у переробній промисловості. Розвинуто науково-методичний підхід до розробки концептуальних положень стратегування державної політики промислового розвитку, який, на відміну від існуючих, базується на моделі неоіндустріалізації, що принципово змінює послідовність планування, коли спершу визначається потенціал неоіндустріалізації – повноцінний спектр факторів і умов інституціонального та організаційно-економічного середовища технологічної модернізації переробної промисловості, а надалі саме на їх формування спрямовуються стратегічні цілі, завдання і заходи державної неоіндустріальної політики. Методико-прикладна значимість підходу полягає, з одного боку, в поєднанні інструментів стратегічного планування державного регулювання розвитку переробної промисловості, а з іншого боку, в орієнтації на нагальні зміни з подолання технологічних розривів, відмову від сировинної орієнтації виробництва, масштабування високотехнологічних секторів промисловості, формування конкурентних переваг у стратегічних галузях промисловості, розвиток підприємств – технологічних лідерів. За результатами узагальнення теоретико-методичних засад та еволюції економічного розвитку встановлено, що хронологічно послідовними типами зростання є індустріалізація, деіндустріалізація, реіндустріалізація й неоіндустріалізація. На сьогодні неоіндустріалізація вважається найбільш прогресивним типом розвитку та стосується розвитку нових стратегічнопрогресивних галузей на основі нових технологій, нових енергетичних ресурсів та високотехнологічних виробництв. Провідними технологіями, характерними для неоіндустріалізації, є нано- та біотехнології, тривимірний друк, інтернет речей, віртуальна реальність та ін. Для неї характерне розширене відтворення та використання нових матеріалів, інноватизація продукції та процесів її виробництва, а пріоритетом є реалізація нової промислової політики модернізації виробничого сектора на засадах підривних технологій та збільшення частки високотехнологічних галузей у структурі ВВП країни. Удосконалено теоретичний підхід до формування методичного підходу до аналізу перебігу процесів неоіндустріалізації у переробній промисловості національної економіки через: (1) визначення складових – характеристик аналізування та індикаторів оцінювання у їх межах та перевірення їх внеску у загальний тренд; (2) виявлення специфічних аспектів дослідження в частині його мети і завдань, обрання оптимальних методичних підходів та методів економічного аналізу, формування складу індикаторів, врахування інноваційнотехнологічного чинника, прикладного аспекту аналітичної роботи. Застосування підходу дозволило обґрунтувати методологічну концепцію і послідовність етапів діагностики й перевірки якості перебігу процесів неоіндустріалізації переробної промисловості. Набули подальшого розвитку наукові підходи до ідентифікації системних основоположних чинників неоіндустріалізаційного шляху розвитку переробної промисловості, які визначені в підсумку протиставлення ознак, провідних технологій та характеру і пріоритетів державної промислової політики за індустріалізації, деіндустріалізації, реіндустріалізації та неоіндустріалізації. Такий підхід, на відміну від існуючих, надав можливість визначати і формувати систему чинників у відповідності до забезпечення розвитку переваг неоіндустріалізації і таким чином сприяв обґрунтуванню та реалізації комплексу заходів і інструментів інтенсифікації її перебігу. У другому розділі дисертації «Аналітика розвитку переробної промисловості України та державної політики його стратегування» наведено результати аналізу соціально-економічних індикаторів розвитку та ідентифікації екологічних викликів функціонування переробної промисловості України. На його основі розроблено стратегічну карту інтегрування виробничо-збутового ланцюга товарів критичного імпорту переробної промисловості України у глобальні ланцюги доданої вартості. За результатами аналізування соціально-економічних індикаторів розвитку переробної промисловості України встановлено, що сучасні тренди характеризують його скоріше не як неоіндустріалізацію, а як деіндустріалізацію. Така ситуація підкреслює нагальну потребу структурних перетворень, спрямованих на збільшення обсягів в структурі виробництва промислової продукції, виготовленої із застосуванням прогресивних технологічних інновацій, а також продукції нових високотехнологічних виробництв шостого та сьомого технологічних укладів. Вирішення цих питань має вирішальне значення для відродження економіки України, зміцнення її технологічної конкурентоспроможності та забезпечення сталого розвитку. Чинником, який критично послаблює потенціал неоіндустріалізації переробної промисловості України, стала повномасштабна війна та такі її наслідки, як руйнування промислових об’єктів та енергетичної інфраструктури; зменшення виробничих потужностей; падіння попиту на внутрішньому ринку; формування дефіциту робочої сили через мобілізацію та виїзд населення за кордон; порушення ланцюгів поставок; збільшення логістичних витрат на експортні процеси; зростання дефіциту капіталу. З іншого боку, слід розуміти, що неоіндустріалізація стосується не тільки розвитку промислового сектора національного господарства, але й сталого розвитку країни в цілому, що порушує питання економіки, соціальної сфери та екології. Останнє питання є особливо актуальним безпосередньо для переробної промисловості України, яка стикається з низкою екологічних викликів, серед яких значні масштаби водозабору на тлі недостатнього рівня очисних споруд, висока енергоємість, сировинна залежності і ресурсомісткість виробництва, високі викиди забруднюючих речовин в атмосферу, значні відходи та забруднення водних ресурсів, пов’язані з наслідками війни росії проти України. Визначено, що для подолання цих викликів та забезпечення екологічної безпеки в процесі неоіндустріалізації переробної промисловості під час стратегування державної політики в цій сфері слід врахувати такі вектори промислової політики: (1) ресурсоефективність та екологічно чисте виробництво; (2) послаблення залежності від виробництва енергії та подолання високої енергоємності промислового сектору; (3) збереження та модернізація енергетичної інфраструктури; (4) подолання проблеми нарощення відходів та забезпечення неналежного поводження з ними. Розвинуто методико-прикладні положення в сфері державної політики забезпечення безперебійного виробництва та реалізації, зокрема на експорт, високотехнологічної продукції переробної промисловості, для чого розроблено стратегічну карту стратегії інтегрування виробничо-збутового ланцюга товарів критичного імпорту переробної промисловості у глобальні ланцюги доданої вартості. Особливостями карти слугують її провідні елементи (передові прогресивні технології, технічна підтримка на засадах державно-приватного партнерства, раціональне місце розташування виробничих потужностей, партнерство з розбудови дистрибуційної системи просування й збуту продукції на ринки); конкретні способи їх реалізації та попередньо виставлені результати, кінцева мета яких – формування ефективної і надійної мережі постачальників (вхідна екосистема) та дистриб’юторів реалізації вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту (вихідна екосистема). У третьому розділі роботи «Пріоритети та інструментарій реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості України» здійснено прогностичну аналітику стратегування розвитку вітчизняної переробної промисловості, визначено інституційно-економічне підґрунтя, обґрунтовано стратегічні орієнтири, заходи, фінансово-ресурсне забезпечення та сформовано методику моніторингу реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості. Набули подальшого розвитку прикладні рішення з моделювання чинників впливу на реалізацію неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості. Для цього розроблено методику прогностичної аналітики стратегування розвитку переробної промисловості України, в основі якої – застосування каузальних методів для виявлення залежності валової доданої вартості галузі від стану та динаміки провідних факторів виробництва, якими є обсяги основних засобів, капітальних інвестицій та витрат на оплату праці. Апробація методики дозволила визначити сценаріїв перебігу ситуації та сформувати більш дієві інструменти державної політики, які дозволять ефективізувати процеси неоіндустріального промислового розвитку. Розроблено засади стратегічного планування державної політики неоіндустріального вектору поступу національної економіки. Для цього з урахуванням специфіки поточного стану, тенденцій і проблематики процесів розвитку та технологізації переробної промисловості України, визначеної за результатами SWOT-аналізу, обґрунтовано елементи неоіндустріальної стратегії її розвитку, а саме її мету, стратегічні та операційні цілі, завдання, індикатори реалізації операційних цілей та заходи. Відмінними аспектами авторського підходу є визначення альтернатив неоіндустріалізації галузі та специфіки їх реалізації, а також підбір системи кількісно-якісних індикаторів, що уможливлює запровадження регіонального моніторингу реалізації стратегії. Удосконалено науково-прикладні пропозиції щодо вдосконалення практичного інструментарію реалізації неоіндустріальної стратегії розвитку переробної промисловості шляхом побудови цілісної системи пов’язаних і узгоджених між собою заходів державного регулювання, спрямованих на досягнення кожної зі стратегічних цілей нової промислової політики, визначення індикаторів аналізу стану перебігу неоіндустріальних трендів та реалізації відповідних завдань, розроблення методико-прикладних положень щодо моніторингу реалізації стратегії неоіндустріалізації галузі. Практична апробація пропозицій сприятиме досягненню мети політики неоіндустріалізації переробної промисловості.Документ Відкритий доступ Розвиток людського капіталу підприємств машинобудування в умовах цифровізації економіки(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Мельничук, Вікторія Едуардівна; Бояринова, Катерина ОлександрівнаМельничук В. Е. Розвиток людського капіталу підприємств машинобудування в умовах цифровізації економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 «Економіка». – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»; Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2023. У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, її зв’язок з науковими темами, висвітлено мету, завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, зазначено особистий внесок здобувача та апробацію результатів. Дисертаційну роботу присвячено поглибленню теоретичних положень, розробленню науково-методичних та практичних рекомендацій щодо розвитку людського капіталу підприємств машинобудування в умовах цифровізації економіки як продуктивного ресурсу з іманентними властивостями забезпечення їх економічного зростання та підвищення функціональності в цифровому економічному середовищі. У першому розділі розглянуто сутнісно-змістовну еволюцію та генезу теорії людського капіталу, закономірності його розвитку від парадигми індустріалізації до цифровізації, сформовано концептуальні положення розвитку людського капіталу промислових підприємств в умовах цифровізації економіки. З’ясовано, що людський капітал став вважатись джерелом прогресу і продуктивності, рушієм розвитку підприємств у процесах діджиталізації. Уточнено трактування людського капіталу як продуктивного і швидкоадаптивного до соціальних, економічних змін та цифрових трансформацій ресурсу економічної системи з іманентними властивостями, сформованого завдяки накопиченню досвіду, знань, компетентностей і здатностей, виражених у доданій вартості. Доповнено складові людського капіталу цифровою комунікацією, інформаційною грамотністю та безпекою в Інтернет-просторі та його характеристики з позиції працівників (здатність освоєння нових професій, праця у віддаленому режимі) та власників (забезпечення навчання і перекваліфікації персоналу, роботизація і налагодження виробничих процесів у віддаленому режимі). Обґрунтовано та сформовано композицію закономірностей розвитку людського капіталу від індустріалізації, інформатизації до формування цифрового суспільства та віртуального середовища, які визначено як роль людського капіталу в економіці, зміни характеру праці, технологій, віртуалізація економічних процесів. З’ясовано, що Індустрія 5.0 визначає продуктивність людського капіталу через використання саме цифрових технологій. Визначено переваги та ризики, що супроводжують періодизацію трансформації закономірностей. Запропоновано концептуальні положення розвитку людського капіталу промислових підприємств на засадах синхронізації його цифрових трансформацій з виробничо-економічними системами. У положеннях консолідовано: мету як розвиток людського капіталу промислових підприємств невідривно від процесів цифровізації економіки; цілі, теоретичний базис, концепти (збалансованості розвитку цифрових компетентностей працівників та власників, використання унікальних іманентних властивостей людського капіталу в процесах цифровізації, узгодженість інвестицій у розвиток людського капіталу та цифровізації техніко-технологічної бази, синхронізації розвитку цифрових компететностей людського капіталу з стратегіями цифровізації підприємств); принципи (прогресивності, комплексності, адаптивності, проактивності, перспективності, економічності), методичний інструментарій, шляхи практичної імплементації та їх результати. До унікальних іманентних властивостей людського капіталу віднесено ефекти, спричинені цифровими компетентностями – колективною цифровою компетентністю (базові компетентності), цифровою функціональностю (функціональні), цифровою унікальностю (операційні), впливом власника. У другому розділі проаналізовано стан та передумови розвитку людського капіталу підприємств машинобудування в цифровому економічному середовищі, засвідчено середній рівень цифровізації економіки згідно з міжнародними показниками та низьким рівнем забезпеченості підприємств інформаційнокомунікаційними технологіями і фахівцями з цифровими навичками. Визначено вартість людського капіталу підприємств машинобудування на основі запропонованого методу з використанням моделі АК (Р. Лукаса) на мікроекономічному рівні. Виявлено його економічну значущість шляхом визначення кореляційного зв’язку з продуктивністю праці, валовим прибутком та доходом від використання, що засвідчили недооціненість людського капіталу та неефективність його використання. Удосконалено методичні положення причинно-наслідкового аналізу умов та результатів використання людського капіталу підприємствами машинобудування під впливом цифровізації, які полягають у відборі економічних показників за параметрами умов та результатів, у застосуванні методу таксономічного аналізу для визначення індексів причин і наслідків, їх порівняння з метою встановлення типу економічної поведінки підприємств машинобудування і обрання економічних дій з покращення цифрового розвитку людського капіталу та цифрових компетентностей. Показниками умов забезпечення результативності людського капіталу обрано частку оплати праці в чистому доході, середньомісячну оплату праці, фондоозброєність, інвестиції на одну особу, рівень плинності кадрів, результативності використання людського капіталу – продуктивність праці, валовий прибуток на одну особу, додану вартість людського капіталу, співвідношення темпу зростання валового прибутку та темпу зростання собівартості, співвідношення темпу зростання продуктивності праці та темпу зростання фонду оплати праці. Виявлено, що ряд підприємств машинобудування зорієнтовані на економічний результат згідно з нижчим індексом умов забезпечення результативності від індексу результативності використання людського капіталу. У третьому розділі дисертаційної роботи удосконалено механізм проактивного розвитку людського капіталу підприємств машинобудування на засадах цифровізації, який враховує чинники впливу цифровізації економіки організаційного та економічного спрямування, базується на принципах розвитку, інтегрує заходи з розвитку людського капіталу та його економічне забезпечення з реалізацією комплексу стратегій цифровізації виробничо-економічної системи. Запропоновано заходи з розвитку людського капіталу розробленого механізму: формування цифрових компетентностей працівників і власників; залучення фахівців і аутстафінг для передавання досвіду роботи з цифровими технологіями; створення і використання корпоративного університету як інструменту цифрової освіти із залученням цифрових платформ та симуляторів; оновлення матеріальних і нематеріальних активів згідно з цілями цифровізації; розвиток і адаптація людського капіталу відповідно до стратегій цифровізації виробничо-економічної системи; застосування комплексу цифрових компетентностей з відповідним ефектом у реалізації стратегій цифровізації. Сформовано навчальні імперативи корпоративного університету, що базуються на цифрових інструментах, програмному забезпеченні та VR/AR симуляторах. Аргументовано інструментарій реалізації механізму у формі технологій Індустрії 4.0 та 5.0, методів проактивного розвитку, рамок цифрових компетентностей, дорожніх карт упровадження стратегій з інтеграцією розвитку людського капіталу. Визначено комплекс стратегій цифровізації підприємств машинобудування, що включає стратегії цифрового аутсорсингу, цифровізації бізнес-процесів, продукту та підприємства. Обґрунтовано методичний підхід до верифікації цифрових компетентностей людського капіталу відповідно до стратегій цифровізації підприємств машинобудування, який передбачає формування набору компетентностей шляхом визначення їх збалансованого складу за ефектами від базових, функціональних, операційних цифрових компетентностей та компетентностей власника на основі застосування методу аналізу ієрархій Т. Сааті та розрахунку індексу цифрової компетентності. Верифіковано цифрові компетентності людського капіталу та сформовано рамки цифрових компетентностей для працівників і власників, що забезпечить упровадження і реалізацію стратегій цифровізації бізнес-процесів, продукту, підприємства і цифрового аутсорсингу. Запропоновано та апробовано метод обрання провідного важеля економічного забезпечення розвитку людського капіталу шляхом прогностичного моделювання економічних ефектів для підприємств машинобудування. Визначено серед аргументованих економічних важелів (коригування заробітної плати згідно з цифровими компетентностями, забезпечення фондоозброєності шляхом цифровізації, інвестування у цифровий розвиток людського капіталу) ключові у забезпеченні розвитку людського капіталу, які впливають на зміну його вартості, що, як наслідок, має позитивний ефект у зростанні чистого доходу підприємства. З’ясовано, що фондоозброєність не завжди є ефективним важелем, підприємства машинобудування потребують коригування заробітної плати згідно з цифровими компетентностями та залучення інвестицій для цифрового розвитку людського капіталу. Практичне значення результатів дослідження полягає у прикладному застосуванні на підприємствах машинобудування розроблених науковометодичних положень та практичних рекомендацій щодо розвитку людського капіталу в умовах цифровізації економіки, які використані в діяльності ПрАТ «Вентиляційні системи», АТ «Елміз» та навчальному процесі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».Документ Відкритий доступ Методологія забезпечення стійкості економічного розвитку машинобудівних підприємств на засадах бізнес-лідерства(2021) Шевчук, Олена Анатоліївна; Крейдич, Ірина Миколаївна