Дисертації (КЕП)
Постійне посилання зібрання
У зібранні розміщено дисертації, які захищені працівниками кафедри.
Переглянути
Нові надходження
Документ Відкритий доступ Розвиток регіональних економічних систем на засадах трансформації потенціалоформуючого простору в умовах цифровізації(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Дергалюк, Марта ОлексіївнаДергалюк М. О. Розвиток регіональних економічних систем на засадах трансформації потенціалоформуючого простору в умовах цифровізації. – Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.05 – розвиток продуктивних сил і регіональна економіка (галузь знань – економічні науки). – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» МОН України, Київ, 2024. Зміст анотації. Дисертація присвячена поглибленню теоретичних основ, розробленню та обґрунтуванню науково-методологічних положень розвитку регіональних економічних систем на засадах трансформації потенціалоформуючого простору в умовах цифровізації та прикладних рекомендацій щодо їх реалізації. Проведене авторкою узагальнення теоретичних підходів щодо сутності процесів розвитку регіональних економічних систем, застосування гносеологічного підходу до трактування понять «розвиток», «система», «регіон», «простір», «потенціал» дало можливість розширити авторським баченням сутнісний зміст дефініцій: «розвиток регіональної економічної системи», «регіон», «регіональна економічна система», «просторовий розвиток регіональної економічної системи», «потенціал регіону». Запропоновано авторське трактування понять: «розвиток регіональних економічних систем», що являє собою складний, незворотній, динамічний, суперечливий процес, який відбувається під впливом різнорідних ендогенних та екзогенних (глобалізаційних, інституціональних, економічних) факторів, а також еволюції самої системи та призводить до змін регіональних економічних систем у певний період часу; «регіональна економічна система», що представляє собою сукупність локалізованих, взаємопов’язаних на певній території відокремлених цілісних суб’єктів, об’єднаних цілевою спрямованістю, особливостями, специфічними можливостями та щільними взаємозв’язками, що відбуваються через виробничу, соціальну інфраструктуру, адміністративне управління, взаємодію із навколишнім природним середовищем та має такі властивості як цілісність, ієрархічність, структурованість; «регіон», як міждисциплінарний об’єкт гносеології, цілісна поліфункціональна й багатоаспектна система, що вбачає складні об’єднані ієрархічні компоненти різного таксономічного рівня (мега-, макро-, мезо- та мікрорівнів), характеризується такими ознаками як спеціалізація, комплексність, керованість, цілісність, досліджується з точки зору соціально-економічного, адміністративно-політичного, культурно-історичного та інших підходів; «просторовий розвиток регіональних економічних систем», що представляє собою відтворювальний процес складових елементів простору, що функціонує як складна динамічна багатофункціональна система матеріальних та нематеріальних потоків ресурсів, інфраструктурних каналів їх поширення та процесів управління потоками для забезпечення ефективності задіювання ресурсів та активізації потенціалу регіонів; «потенціал регіону», як певні потенційні можливості регіону, що можуть бути використані у майбутньому, мобілізовані, приведені у дію та характеризуються певними можливостями, засобами, резервами, запасами ресурсів і продуктивних сил; «потенціалоформуючий простір» – передбачає наявність певних різновидів ресурсів, а також альтернативи, що виникають у результаті появи нових можливостей їх використання внаслідок взаємодії суб’єктів певної території, які базуються на загальних та специфічних принципах та мають спільну цілеспрямованість щодо розвитку даної просторової системи; «трансформація потенціалоформуючого простору» – як пошук нових форм перетворення потенціалу простору для отримання синергетичного ефекту розвитку регіональних економічних систем. Проведений критичний аналіз ґенези теорій розвитку продуктивних сил і регіональної економіки, теорій становлення постіндустріального суспільства, сталого розвитку та інших проілюстрував загальні тенденції змін наукових поглядів на основні аспекти регіонального розвитку та роль регіонів у розвитку національного й світового господарства. Це дало можливість довести, що для розвитку регіональної економічної системи важливим є виокремлення її підсистем та суб’єктів певного простору, взаємозв’язки та взаємодія між суб’єктами системи, що забезпечує цифровізація та дає можливість досягти більшої ефективності розвитку, а також, урахування принципів сталості, оскільки, відповідно до парадигми сталого розвитку, саме розвиток, спрямований на економічний, соціальний та екологічний напрями, повинен забезпечувати задоволення існуючих потреб суспільства та відбуватися без шкоди та загроз для майбутніх поколінь. Діалектичний підхід до теоретичного підґрунтя розвитку регіональних економічних систем дав можливість розробити методологічний базис регіонального розвитку в контексті управління потенціалоформуючим простором, що включає: по-перше, парадигмальну тріаду, по-друге, аксіому, за якої детерміноване значення трансформації потенціалу регіонів як базису розвитку регіональних економічних систем формує нові закономірності, принципи, архітектоніку та вектори розвитку регіонів, по-третє, обґрунтування гіпотез, по-четверте, постулати через загальні закони розвитку суб’єктів економіки, закономірності розвитку регіональних економічних систем та загальні економічні закони розвитку, по-п’яте, підходи щодо стратегічного цілеорієнтування регіональних економічних систем на засадах трансформації потенціалоформуючого простору в умовах цифровізації. Сформовано теоретико-методологічну концепцію потенціалоформуючого простору розвитку регіонів в умовах цифровізації, яка передбачає комплексність використання методології системного, інституціонального та процесно-функціонального підходів, базується на сукупності загальноекономічних (науковості, історизму, діалектичності, онтологічності) та специфічних принципів по відношенню до тріади парадигми сталого розвитку, нового регіоналізму та цифровізації, а також, по відношенню до основних компонент об’єкту дослідження: розвитку регіональних економічних систем (безперервності, альтернативності, цілеспрямованості, інноваційності), трансформації потенціалоформуючого простору (збалансованості, ефективності, доцільності, саморозвитку) та цифровізації економіки (інтеграційності, транспарентності, паритетності, синергетичності). Виокремлено функціонали управління розвитку регіональних економічних систем на засадах трансформації потенціалоформуючого простору в умовах цифровізації (соціальний, відтворювальний, організаційний, інноваційний, розподільчо-стимулюючий) та їх забезпечення через реалізацію функцій управління (планування, контроль, моніторинг, форсайт) та комплексне бачення розвитку регіонів. Узагальнення методичних підходів до оцінювання потенціалу регіональних економічних систем та інструментарію діагностики процесів цифровізації, з’ясування їх переваг та недоліків, а також, виокремлення елементного, структурного, функціонального та інтеграційного аспектів для обґрунтування оціночних показників, дало можливість обґрунтувати принципи розроблення методичного підходу щодо оцінювання трансформації потенціалоформуючого простору в умовах цифровізації, а саме: системності, комплексності, достовірності, довгочасності, стратегічності, пов’язаності, формалізації, достатності та точності, які дають змогу забезпечити обґрунтованість подальших розрахунків запропонованих методичних підходів. Проведене дослідження процесів цифрової трансформації в регіонах України та світових тенденцій цифровізації дало можливість обґрунтувати значення цих процесів для розвитку регіональних економічних систем, що забезпечує зменшення асиметричності соціально-економічної нерівності регіонального розвитку, оптимізує територіальну організацію різнорідних процесів, активізує задіювання латентного потенціалу регіонів, а провадження нових цифрових моделей виробництва формує нові відносини на рівні регіонів, забезпечуючи потенціалоформування територій. Проведене дослідження основних макроекономічних показників розвитку регіональних економічних систем за 2012-2021 рр. дало можливість визначити зростання асиметричності за значеннями показників у регіональному розрізі, що є негативною тенденцію та доводить неповне використання наявного потенціалу регіонів. Так, у 2012 р. за показником ВРП на одну особу диференціація між лідером м. Києвом та Тернопільською областю становила 4,6 рази, а у 2021 р. між м. Києвом та Луганською областю – 10,2 рази. Асиметричність у 2021 р. за показником обсягу реалізованої продукції у розрахунку на оду особу між м Києвом та Чернівецькою областю становила 11,65 рази, за обсягом експорту у розрахунку на одну особу між м. Києвом та Чернівецькою областю – 22,56 рази, а між м. Києвом та Луганською областю – майже 65 разів, за обсягом капітальних інвестицій у розрахунку на оду особу між м. Києвом та Чернівецькою областю –15,34 рази, а по відношенню до Луганської області – 37,53 рази. Отримані результати проілюстрували необхідність групування регіонів для розроблення стратегем активізації потенціалу, що було здійснено за рахунок класифікації регіонів за адаптованою шкалою Харрінгтона та їх поділ за комплексним індексом потенціалу розвитку регіональних економічних систем та його складових у довоєнний період на регіони з високим рівнем розвитку, стабільним рівнем розвитку, середнім рівнем розвитку, з низьким рівнем розвитку та проблемні регіони. Здійснення аналітичних розрахунків соціально-економічних показників регіонів за 2012-2021 рр. дає можливість заключити, що у 2021 р. по відношенню до 2012 р. відбулося скорочення зайнятості, що найбільше вплинуло на частково окуповані та промислові регіони, серед яких Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Полтавська та Харківська області. Збільшилась диференціація за наявним доходом на одну особу, яка у 2012 р. становила 3,3 рази, а у 2021 р. досягла 7 разів між м. Києвом та Луганською областю. Найбільше падіння наявного доходу на одну особу за 2012-2021 рр. більше ніж у двічі спостерігалось у Донецькій та Луганській областях. За досліджуваний період спостерігається негативна тенденція за показником середньої очікуваної тривалості життя. Зросла диференціація за індексом регіонального людського розвитку, яка у 2017 р. між м. Києвом та Кіровоградською областю становила 1,3 рази, а у 2020 р. – 1,4 рази. Запропоновано методичний підхід оцінювання потенціалу розвитку регіональних економічних систем, що передбачає дотримання принципів трансформації потенціалоформуючого простору, який дав можливість розрахувати комплексний індекс потенціалу розвитку регіональних економічних систем та його складових, а саме індекси: потенціалу виробничо-інвестиційної діяльності регіону, потенціалу бюджетної ефективності регіону, розвитку людського потенціалу регіону, потенціалу інноваційного розвитку регіону, потенціалу цифрової трансформації регіону та поділити регіони на пентогрупи за адаптованою шкалою Харрінгтона з високим рівнем розвитку, стабільним рівнем розвитку, середнім рівнем розвитку, з низьким рівнем розвитку та проблемні регіони. Проведення апробації запропонованого методичного підходу оцінювання потенціалу розвитку регіональних економічних систем за показниками 2012 р. та 2021 р. дає можливість виокремити, що: по-перше, у 2012 р. до групи регіонів з високим рівнем розвитку за комплексним індексом відноситься м. Київ, у 2021 р. – м. Київ та Дніпропетровська область; по-друге, у 2012 р. до проблемних регіонів за значенням комплексного індексу відноситься Волинська, Закарпатська, Чернівецька та Рівненська області. У 2021 р. – Закарпатська, Чернівецька, Луганська та Донецька області; по-третє, у 2012 р. диференціація між м. Києвом та Рівненською областю за значенням комплексного індексу становила 4,45 раза, а у 2021 р. асиметричність збільшилась і між м. Києвом та Луганською областю становила 5,4 раза. Проведене емпіричне дослідження втрат регіональних економічних систем під час воєнних дій на території України проілюструвало жахливу ситуацію у більшості регіонів України. Станом на лютий 2023 р. найбільших прямих втрат зазнали Донецька, Харківська, Луганська, Запорізька та Київська області. Але, необхідно зазначити, що ці дані були оприлюднені до 6.06.2023 р., коли було зруйновано Каховську ГЕС, внаслідок чого було завдано прямих збитків не менше ніж на 2 млрд. дол. США без урахування наслідків катастрофи. Зазначене зумовило обґрунтування підходів до управління потенціалом регіонів із урахуванням процесів, викликаних воєнними діями на території України, що включають: забезпечення умов для транзитних осіб, тимчасового перебування громадян, релокації бізнесу, та створення умов для переселенців, створення механізму взаємоузгодженості між релокованими підприємствами та потенційними працівниками таких підприємств щодо необхідної спеціалізації. В результаті проведеного дослідження впливу цифровізації на розвиток регіональних економічних систем було виокремлено, що основоположна мета цифровізації регіональної економіки полягає у активізації, стимулюванні розвитку, накопиченні та розкритті потенціалу, підвищенні ефективності економічних систем різних рівнів через впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах економічного та суспільного життя. Основним завданням цифровізації економіки виступає формування якісного та ефективного економічного середовища за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Це дало можливість обґрунтувати заходи щодо забезпечення цифровізації економіки та напрямів подолання перешкод, що спрямовані на активізацію і стимулювання розвитку, накопичення та розкриття потенціалу, підвищення ефективності економічних систем різних рівнів за рахунок активізації та популяризації використання цифрових технологій, платформ, мереж, розвитку електронного бізнесу і електронної комерції, впровадження цифрових та інформаційно-комунікаційних технологій в економіку. Визначення характерних особливостей активного та пасивного потенціалу регіонів, принципів, завдань, рівнів та важелів впливу управління потенціалом регіональних економічних систем дало можливість обґрунтувати напрямі управління потенціалом регіональних економічних систем у контексті трансформації потенціалу регіонів в економічному, соціальному, виробничому та організаційному аспектах. Обґрунтування переваг та особливостей управління потенціалом на рівні регіонів та виокремлення тенденцій, що ілюструють неефективність його використання, сприяло спрямуванню трансформації потенціалу регіональних економічних систем. З’ясування екзогенних та ендогенних чинників, що гальмують потенціалоформування регіонів, сприяло визначенню напрямів нівелювання негативних тенденцій розвитку регіональних економічних систем. Обґрунтовано засади управління потенціалом регіонів із урахуванням процесів, викликаних воєнними діями на території України у напрямі забезпечення належних умов для транзитних осіб, тимчасового перебування громадян, релокації бізнесу, умов для переселенців шляхом композиції імперативів щодо стратегічного та поточного планування розвитку територій. Урахування сучасних викликів розвитку дало можливість сформовано заходи щодо цифровізації управління потенціалом регіонів. Доведено практичну доцільність створення інтегрованих регіональних підприємницьких систем, інжинірингових центрів, інформаційно-комунікаційних центрів аутсорсингу, інноваційно-технологічних та еко-індустріальних парків. Проведення деталізованого кореляційного-регресивного аналізу впливу факторів на розвиток регіональних економічних систем та побудова імітаційних моделей причинно-наслідкових зв’язків їх впливу по об’єднаним групам «Валовий регіональний продукт», «Виробничо-інвестиційна діяльність», «Інноваційний розвиток», «Розвиток людського потенціалу», «Бюджетна ефективність» та «Цифрова трансформація» дало можливість конкретизувати найбільш впливові фактори для використання їх у прогнозуванні розвитку регіональних економічних систем. Запропоновано здійснювати прогнозування розвитку регіонів відповідно із урахуванням рівня їх руйнації внаслідок воєнних дій на території України до виокремлених груп, а саме: територій відновлення, регіональних полюсів зростання, територій з особливими умовами розвитку та територій сталого розвитку. Відповідно до принципу «вікна можливостей» по відношенню до регіонів, що відносяться до територій відновлення, було здійснено економіко-математичне прогнозування за оптимістичним, нейтральним та песимістичним сценарієм.Документ Відкритий доступ Організаційно-економічне забезпечення управління твердими побутовими відходами(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Ель-Рабай'а Дакер Таха Діб; Марченко, Валентина МиколаївнаЕль-Рабай'а Дакер Таха Діб. Організаційно-економічне забезпечення управління твердими побутовими відходами. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 «Економіка». – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2023. Дисертація присвячена глибшому дослідженню теорії та історичних методів поводження з побутовими відходами, наукових підходів, які були реалізовані для розробки як організаційних, так і фінансових аспектів управління твердими побутовими відходами з метою забезпечення реалізації принципів циркулярної (кругової) економіки. Аналіз наукової літератури та законодавства європейських країн дозволив виявити основні критерії ідентифікації речовин, які кваліфікуються як відходи. Визначено, що відходи – це фізична речовина з механічними та хімічними властивостями, які можна виміряти, її можна переміщувати та транспортувати традиційними засобами транспортування. Речовина стає відходами, коли вона більше не потрібна власнику або більше не підходить для початкової мети. Цей важливий факт дає розуміння того, що кваліфікація матеріалу як відходів є питанням суб’єктивного судження, оскільки відходи для однієї людини є сировиною для інших. Нарешті, утворення відходів безпосередньо пов’язане з людською діяльністю, тому очікується, що рівень утворення відходів на душу населення змінюватиметься в міру зміни економічної та соціальної діяльності нації. Цей факт спонукає уряди та вчених знайти баланс між процвітанням і захистом навколишнього середовища шляхом зниження рівня утворення відходів і звалищ. Проаналізована література та міжнародне законодавство допомогли зрозуміти значення та мету поняття «управлінням відходами». Було зроблено висновок, що поводження з відходами – це будь-яка діяльність, яка здійснюється з метою збору, обробки, знешкодження, маніпулювання або впливу на стан відходів. Також було встановлено, що поводження з відходами спрямоване на зниження рівня утворення відходів та усунення викачування відходів на полігони, відкриті майданчики та водойми. Дослідження еволюції системи поводження з відходами в США, Великобританії та інших провідних європейських країнах виявило, що воно керується наступними рушійними силами: 1) економічні сили, які інтуїтивно сформувалися між учасниками ланцюга постачання та створення вартості з мінімальним втручанням з боку урядів. Така рушійна сила ґрунтувалася на зацікавленості виробника перемістити матеріал і заробити гроші, а також на інтересі покупця придбати матеріал, щоб використати його або продати; 2) законодавчі сили, очолювані урядами та муніципалітетами, щоб забезпечити дотримання певних відповідних практик і заходів для зменшення кількості відходів, що скидаються на звалища або для зменшення рівня утворення відходів; 3) організаційні сили, пов’язані з плануванням збору відходів, прибиранням вулиць, управлінням робочою силою тощо; 4) соціальні чинники, пов’язані зі здоров’ям, шумом і порушеннями зору, які зазвичай усуваються шляхом введення змін у зборі, обробці або видалення відходів; 5) технічні чинники, пов'язані з винаходом обладнання та технології, які генерують нові типи відходів, або реалізують нові методи їх обробки або переробки. До кінця третьої чверті двадцятого століття вплив економічних сил мав пріоритет над усіма іншими (майже 55% усіх знайдених подій були економічно орієнтованими). Було встановлено, що переробка побутових відходів у найрозвиненіших європейських країнах складається з таких основних процесів: 1) спалювання відходів з подальшим виробництвом енергії (41% у Німеччині, 47% у Швейцарії, 36% у Нідерландах); 2) переробка харчових відходів, коли всі відокремлені біологічно розкладні відходи перетворюються на енергію та компост, основною технологією, яка використовується для цієї мети, є анаеробне зброджування (26,7% у Німеччині, 23% у Швейцарії, 36% у Нідерландах); 3) переробка та повторне використання є третім за величиною процесом, коли весь матеріал, який можна переробити, відокремлюється та повертається назад у економіка. Проведення такого аналізу полегшило виявлення проблеми, з якою стикається Україна, де сміттєзвалища є домінуючим процесом утилізації побутових відходів, а менше 6,5% перенаправляється через інші процеси обробки. Аналіз організаційних аспектів поводження з побутовими відходами в європейських країнах виявив базові принципи управління побутовими відходами: 1) ідентифікація генератора відходів шляхом виконання індивідуальної угоди про управління відходами між мешканцем та провайдером послуг; 2) визначення типів відходів шляхом створення категорій відходів для примусового відокремлення від джерела; 3) визначення інфраструктури збору відходів шляхом надання власного контейнера, контейнера загального користування або маркованих мішків; 4) визначення методу обробки для кожного виду відходів. Аналіз фінансових аспектів існуючих практик виявив наступні загальні принципи управління побутовими відходами: 1) забруднювач оплачує повну вартість, без субсидування з державного бюджету; 2) тариф на поводження з відходами має покривати витрати (без отримання прибутку); 3) застосування диференційованих тарифів на різні види відходів на основі вартості оброблення та захоронення кожного з них; 4) заохочення роздільного збирання відходів шляхом зниження або скасування тарифів на вторинну сировину, яка є відокремленою від джерела. Розроблено авторську методику дослідження складу твердих побутових відходів на основі дослідження складу змішаних ТПВ Емірату Шарджа в Об'єднаних Арабських Еміратах, який був проаналізований відповідно до існуючих міжнародних стандартів, а потім був прорахований потенційний дохід від реалізації компонент ВС у випадку їх сортування, використовуючи сучасні механічні та автоматичні технології. Результати показали, що застосування традиційних методів визначення складу змішаних ТПВ дає хибне уявлення про ресурсний потенціал ТПВ і призводить до фінансових втрат, що досягають 75% від запланованих. Удосконалено організаційно-економічні складові взаємовідносин учасників системи управління відходами, зокрема сформовано очікувані економічні вигоди від участі фізичних осіб у ланцюжках УТПВ, де виявилася зона, при якій виробник ТПВ може мати фінансову вигоду. Застосовування методики повного розрахунку поховання ТПВ, з урахуванням вартості викидів та землі у довгостроковій перспективі, дозволило виявити інтерес не фізичних осіб, а державного бюджету, земельного фонду та навколишнього середовища. Соціальна колективна поведінка теж була врахована як учасника системи УТПВ. Включення вартості шкоди колективних негативних поведінок суспільства відображена при формуванні вартості поводження з відходами. Розробка авторських методик, що описують способи задоволення економічних інтересів кожного учасника дозволяє збалансувати інтереси кожного із учасників та сформувати інвестиційну привабливість сфери УТПВ. Удосконалено методичний підхід до розрахунку повної вартості видалення ТПВ, який базується на розрахунку повної фінансової, екологічної та соціальної вартості захоронення відходів. Такий підхід заохочує пошук альтернативних шляхів поводження з відходами, які є дешевшими, ніж захоронення, сприяє формуванню диференційованих тарифів та спонукає до розділення вторинної сировини. Удосконалено методичний підхід до розрахунку вартості повного життєвого циклу ТПВ. Реалізація такого підходу передбачає включення прихованих факторів, таких як коливання вартості запчастин і витратних матеріалів, інфляція, збір і переробка відходів, що утворюються в громадських місцях, і багато інших факторів, які не можуть бути включені в інші підходи. Основним недоліком цього підходу є високий рівень складності, який вимагає від комунальних підприємств демонстрації високого рівня контролю та фінансової аналітики для забезпечення фіксації повної вартості. На основі аналізу ефективності існуючої тарифної політики і Україні сформовано альтернативну тарифну політику управління твердими побутовими відходами, яка базується на оплаті повної вартості життєвого циклу відходів. Для реалізації запропонованої тарифної політики сформовано напрями удосконалення стратегічного управління ТПВ та розраховано: а) ресурсний потенціал вторинної сировини у побутових відходах, що утворюються в Україні та річний очікуваний дохід від їх реалізації; б) повну вартість захоронення побутових відходів в Україні; в) витрати на переробку харчових відходів за умови використання анаеробного зброджування. Зрештою виявилося, що якби побутові відходи повністю сортувалися, а харчові відходи перероблялися в енергію та дигестат, то середнє підвищення тарифу на поводження з побутовими відходами становило б 395 гривень (50% збільшення порівняно з поточним середнім тарифом). У 6 регіонах тарифи не зміняться через високі початкові тарифи та потенційну вартість ресурсів. Розвинуто положення Національної стратегії управління відходами до 2030 року, які враховують ресурсний потенціал твердих побутових відходів та забезпечують на його основі можливості досягнення до 2030 року рівня поділу компонентів ТПВ в 55% для пластику, 80% для металів (включаючи алюміній), 75% для скла, 85% для паперу та картону, 100% роздільного збирання харчових відходів; прийом роздільної ВС виключно до пунктів прийому, заохочення приватних інвестицій в будівництво цих пунктів на умовах гарантованого прибутку в розмірі 10% від виручки від продажів ВС, за дотримання вимог до їх якості. Для всіх харчових відходів пропонується обов'язкове застосування анаеробної переробки; створення держпрограми щодо фінансування АБ (кредитування без відсотків); заохочення безкоштовного використання дигестату для аграріїв тощо.Документ Відкритий доступ Забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах становлення інформаційної економіки(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023) Зінченко, Дмитро Сергійович; Тульчинська, Світлана ОлександрівнаЗінченко Д.С. Забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах становлення інформаційної економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» за спеціальністю 051 «Економіка». – Дисертацію виконано у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» МОН України. Захист відбудеться у разовій Спеціальній раді у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» МОН України, Київ, 2023. Дисертаційну роботу присвячено дослідженню та удосконаленню теоретико- методологічних основ, розробці методичних положень і практичних рекомендацій, пов’язаних з вирішенням наукових завдань щодо удосконалення та наукового обґрунтування методології забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах становлення інформаційної економіки. На основі аналізування наукових підходів до формалізації поняття «інформаційна економіка» актуалізовано необхідність урахування впливів інформаційної економіки на економічний розвиток та економічну безпеку підприємств. Актуалізовано підходи до визначення мети сприяння становленню інформаційного суспільства (виокремлюючи як базові економічні його складники), а також мети сприяння становленню інформаційної економіки. Запропоновано авторське бачення визначення сутності категорії «інформаційна економіка». Визначено, що інформаційна економіка – це економічна категорія, що представляє собою збалансовану систему суспільноекономічних відносин, які за допомогою найоптимальнішого застосування всіх видів ресурсів інформаційного, інноваційного та інтелектуально-креативного характеру створюють матеріальний продукт або послугу з метою створення передумов зростання безпеки та якості життя населення. Запропоновано специфічну систему властивостей та характеристик інформаційної економіки. Актуалізовано концепцію сприяння становленню інформаційної економіки. Формалізовано мету сприяння становленню інформаційної економіки. Запропоноване термінування інформації як об’єктивного і закономірного чинника становлення інформаційної економіки та формування нових типів економічного розвитку та економічної безпеки підприємства. На основі аналізу літературних джерел запропоновано узагальнену схему підходів до концептуального визначення сутності поняття «економічна безпека підприємства». З теоретико- методологічної точки зору, економічну безпеку підприємства запропоновано детермінувати як економічну категорію, що є характеристикою економічного стану підприємства з огляду на захищеність його діяльності в конкурентному ринковому середовищі. Дана економічна категорія визначає такий стан економіки підприємства, за якого під дією комплексу різновекторних екзогенних та ендогенних факторів досягається діяльність і розвиток підприємства у відповідності до обраної стратегії його конкурентного розвитку. З методично- прикладної точки зору, економічну безпеку підприємства детерміновано як складне і комплексне економічне явище, що характеризує такий стан підприємства, який: формується під впливом сукупності різноманітних екзогенних та ендогенних факторів; надає підприємству спроможність реалізовувати визначену ринкову мету свого конкурентного розвинення; є керованим (підлягає ендогенним забезпечуючим втручанням) та вимірюваним (завдяки використанню систем базових економічних критеріїв та показників). Актуалізовано, що забезпечення високого рівня економічної безпеки підприємства має ґрунтуватись на засадах визначення її взаємозв’язку та взаємозалежності з такими субстанційними економічними явищами, як економічний потенціал підприємства та економічний розвиток підприємства. Актуалізовано теоретико- методичні підходи до позиціювання економічної безпеки підприємства в системі економічного розвитку підприємства. Окреслено базові особливості категорії «економічний розвиток підприємства» в умовах формування інформаційної економіки. Запропоноване авторське визначення категорії «економічний розвиток підприємства» як економічної категорії, характеризує системостворююче комплексне явище у вигляді симбіозу результатів впливів усіх зовнішніх та внутрішніх чинників функціонування підприємства, а також зорієнтована на досягнення головних цілей його створення. Доведено, що економічний потенціал підприємства є платформою для формування відповідного рівня економічної безпеки підприємства. Визначено сутність, структурно- логічний зв’язок та взаємозалежність категорій «економічний розвиток підприємства», «економічний потенціал підприємства» і «економічна безпека підприємства» за умов становлення інформаційної економіки. Актуалізовано, що нагальність удосконалення забезпечення ефективного економічного розвитку підприємства на засадах формування високого рівня економічного потенціалу знаходиться в контексті загальносвітової об’єктивної тенденції розвитку інформаційного суспільства та інформаційної економіки (як базової складової такого суспільства). Запропоновано концептуальну модель визначення складових економічної безпеки підприємства та базову схему забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах інформаційної економіки. Обґрунтовано принципи, етапи та основні процеси забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах становлення інформаційної економіки. Сформульовано сутність системно-цільового підходу до забезпечення економічної безпеки підприємства. Запропоновано авторське бачення визначення сутності поняття «система забезпечення економічної безпеки підприємства» та обґрунтовано схему базових процесів на підприємстві, що мають вплив на забезпечення економічної безпеки підприємства. Уточнено сутнісно-змістовне тлумачення забезпечення економічної безпеки підприємства як економічної категорії, що характеризує постійний всебічний і комплексний процес, пов’язаний з формуванням і підтриманням такого економічного стану підприємства, за якого воно функціонує на конкурентних засадах під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників. Визначено (в контексті запропонованих визначень) відмінності між економічними категоріями «економічна безпека підприємства» та «забезпечення економічної безпеки підприємства». Обґрунтовано що «економічна безпека підприємства» є статичною економічною категорією, а «забезпечення економічної безпеки підприємства» – динамічною економічною категорією. Розроблено концептуальну схему забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах інформаційної економіки. Визначено ключові функціональні етапи та складові забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах формування інформаційної економіки. Обґрунтовано, що у якості базових принципів забезпечення економічної безпеки підприємства можна визначити такі як системність, багатовекторність впливів, вимірюваність, інформаційність, практичність, керованість, плановість, інноваційність, соціальність, когнітивність. Аргументовано, що є доцільним при забезпеченні економічної безпеки підприємства орієнтуватись на процесно-функціональний підхід з огляду на позиціонування нами такого забезпечення у якості певного процесу з застосуванням комплексу відповідних специфічних функцій. Симбіоз процесного таа функціонального підходів при практичному застосуванні в процесі забезпечення економічної безпеки підприємства сприятиме підвищенню результативності економічного розвитку підприємства та слугуватиме запорукою значного синергетичного ефекту. Актуалізовано деталізацію забезпечення економічної безпеки. При цьому таке забезпечення позиціюється як процес, який складається з практичного підтримання на належному рівні таких складових, як: розвинення адаптованості підприємства, підтримання інноваційної активності, перманентний моніторинг рівнів та динаміки прибутку та результативності та подібне. Ідентифіковано визначення поняття «системно-цільовий підхід до забезпечення економічної безпеки підприємства» як застосування певної системи принципів, методів та функцій, що мають на меті досягнення високого рівня економічної безпеки на основі підвищення рівня економічного розвитку підприємства на основі використання переваг чинників (та нівелювання деструктивних впливів) інформаційної економіки. Доведено, що система забезпечення економічної безпеки підприємства повинна базуватись на виокремленні п’яти головних підсистем (функціональної, ресурсної, інформаційної, ризиково-нівелюючої, адаптаційної) та значної кількості допоміжних підсистем. Запропоновано архітектоніку базових процесів на підприємстві, що мають вплив на забезпечення економічної безпеки підприємства, яка консолідує такі детермінанти даного забезпечення як: забезпечуючі заходи (економічні, організаційно- управлінські, соціальні), орієнтири (на розвиток цифрових навичок, підвищення рівня адаптованості підприємства, спроможність до нівелювання деструктивних чинників, корпоративна активність щодо інноваційних, когнітивних, інформатизаційних заходів), домінуючі заходи (удосконалення в організаційно-управлінській і соціальній сфері з орієнтацією на збільшення «Цифрових навичок»). Визначено ключові об’єкти в системі розвитку з метою зростання цифрових навичок персоналу в умовах інформаційної економіки. Обґрунтовано методико-прикладні засади дослідження функціонального забезпечення економічної безпеки підприємства. Ідентифіковано функціональну підсистему системи забезпечення економічної безпеки підприємства як комплексну та всеохоплюючу систему функціональних заходів щодо формування стратегії, проведення діагностування, розробки планів, формування організаційно-економічного механізму, його впровадження, регулювання, мотивації та контролінгу процесів, що складають економічну безпеку в межах підприємства. Розроблено базові етапи проведення функціональних заходів у системі забезпечення економічної безпеки підприємства на різних стадіях життєвого циклу підприємства в контексті економічного розвитку в умовах становлення інформаційної економіки. Запропоновано алгоритм здійснення ключових організаційноекономічних заходів стосовно забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах інформаційної економіки. Удосконалено організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки підприємства в контексті визначення його принципів, специфічних організаційних та економічних методів забезпечення за умов становлення інформаційної економіки. Визначено, що базовою метою використання організаційно-економічного механізму є забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах становлення інформаційної економіки є досягнення стійкого оптимального рівня економічної безпеки підприємства на основі використання високого економічного потенціалу підприємства з орієнтиром на його стабільний конкурентоспроможний економічний розвиток. Розроблено тринарну економіко-математичну модель економічної безпеки підприємства в умовах становлення інформаційної економіки, яка у комплексному вигляді відображає максимізацію трьох складових такої безпеки: економічного стану підприємства, якості інформаційних потоків та функціональної спроможності підприємства, а також зорієнтована на максимізацію результуючих показників та покликана сприяти ефективності здійснення функціональних заходів щодо убезпечення економіки підприємства в сучасних умовах. Практична значущисть отриманих результатів полягає у прикладному застосуванні запропонованих методологічних, методичних положень та практичних рекомендацій стосовно забезпечення економічної безпеки підприємства в умовах становлення інформаційної економіки, які використано у діяльності ДП «Кривбасшахтозакриття», ТОВ «Станіславська інвестиційна компанія», ПрАТ «Володарка», ТОВ «НВО«АЛТА», ТОВ «Кронмет», ПрАТ «Електромашпромсервіс», а також у навчальному процесі.Документ Відкритий доступ Управління основними виробничими засобами поліграфічних підприємств(2018) Сірик, Максим Віталійович; Круш, Петро ВасильовичДокумент Відкритий доступ Інтенсифікація економічних процесів на підприємствах машинобудування(2018) Покровська, Наталія Миколаївна; Марченко, Валентина МиколаївнаДокумент Відкритий доступ Механізм залучення інвестиційних ресурсів у підприємства розподілення електроенергії(2017) Чорній, Богдан Петрович; Тульчинська, Світлана ОлександрівнаДокумент Відкритий доступ Механізм антикризового управління на підприємствах машинобудування(2016) Погребняк, Анна Юріївна; Круш, Петро Васильович; економіки і підприємництва; менеджменту та маркетингу; Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"