Strategic interests of the Republic of Turkey in the region of the Middle East and North Africa

Скорочена інформація про документ
dc.contributor.authorPetriaiev, O. S.
dc.date.accessioned2023-02-28T10:15:57Z
dc.date.available2023-02-28T10:15:57Z
dc.date.issued2022
dc.description.abstractenThe coming to power in the Republic of Turkey of Prime Minister and later President Recep Tayyip Erdogan led to a change in the ideological foundation of the state, the rejection of the ideology of Kemalism and the transition to the ideology of neo-Ottomanism with an active foreign policy in the Middle East and North Africa. The strengthening of Erdogan's power contributed to a change in Turkey's foreign policy and the development of external relations with the Islamic worlds and, first of all, with the Arab countries. The neo-Ottoman ideology has become a key element in Turkey's foreign policy strategy in the Arab region. Prerequisites for changing the foreign policy of the Republic of Turkey in the Middle East and North Africa are complex. After the political party Justice and Development came to power, it led to the desire for neoOttoman revanchism and the rejection of the "zero problems with neighbors" political vector. Also, through various reforms, the leader of Turkey, Recep Tayyip Erdogan, managed to neutralize the political opposition and the Turkish military, who historically were the external arbiters of Turkish political life. The strengthening of Erdogan's political position inside Turkey allowed him to change the external political course of his country. After the start of a series of revolutions in the Arab countries of the Middle East and North Africa, Turkey felt that it could regain in this region the lost political and economic positions that it had lost after the fall of the Ottoman Empire. After that, Turkey began to position itself as an important military, political and economic player in the region, competing with such countries as Israel, Egypt, Iran and Saudi Arabia. This vector of development of Turkey's foreign policy showed that the country no longer seeks to pursue a policy close to the interests of the United States and the European Union, and began to distance itself from the Western world, becoming the dominant political and military player in the Middle East, North Africa and other regions. This trend showed that the Republic of Turkey has already declared itself as a regional power that other political players need to reckon with.uk
dc.description.abstractukПрихід до влади в Турецькій Республіці прем'єр міністра, а пізніше президента Реджепа Тайіпа Ердогана, призвело до зміни ідеологічного фундаменту держави, відмови від ідеології кемалізму та перехід до ідеології неоосманізму з активною зовнішньою політикою на Близькому Сході та Північній Африці. Посилення влади Ердогана сприяло зміні зовнішньої політики Туреччини та розвитку зовнішніх відносин з ісламським світом і в першу чергу з арабськими країнами. Ідеологія неоосманізму стала ключовим елементом у стратегії зовнішньої політики Туреччини в арабському регіоні. Передумови зміни зовнішньої політики Турецької республіки на Близькому сході і Північній Африці носить комплексний характер. Після приходу до влади політичної партії Справедливість та Розвиток призвело до бажання неоосманського реваншизму та відмови від політичного вектора "нуль проблем із сусідами". Також шляхом різних реформ, лідеру Туреччини, Реджепу Ердогану вдалося нейтралізувати політичну опозицію та турецьких військових, які історично були зовнішніми арбітрами турецького політичного життя. Зміцнення політичної позиції Ердогана всередині Туреччини дозволило йому змінити зовнішній політичний курс своєї країни. Після початку низки революцій в арабських країнах Близького Сходу та Північної Африки, Туреччина відчула, що може повернути в цьому регіоні втрачені політичні та економічні позиції, які вона втратила після падіння Османської імперії. Після цього Туреччина стала позиціонувати себе як важливого військового, політичного та економічного гравця в регіоні, суперничаючи з такими країнами як Ізраїль, Єгипет, Іран та Саудівська Аравія. Такий вектор розвитку зовнішньої політики Туреччини показав, що країна вже не прагне вести політику близьку до інтересів США та Європейського Союзу, і стала дистанціюватися від західного світу, стаючи домінуючим політичним та військовим гравцем на Близькому Сході, Північній Африці та інших регіонах. Ця тенденція показала, що Турецька Республіка вже заявила про себе як про регіональну державу, з якою іншим політичним гравцям слід рахуватися.uk
dc.format.pagerangeС. 77-81uk
dc.identifier.citationPetriaiev, O. S. Strategic interests of the Republic of Turkey in the region of the Middle East and North Africa / Petriaiev O. S. // Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право : збірник наукових праць. – 2022. – № 3 (55). – С. 77-81. – Бібліогр.: 6 назв.uk
dc.identifier.doihttps://doi.org/10.20535/2308-5053.2022.3(55).269555
dc.identifier.orcid0000-0001-6561-2647uk
dc.identifier.urihttps://ela.kpi.ua/handle/123456789/53167
dc.language.isoenuk
dc.publisherКПІ ім. Ігоря Сікорськогоuk
dc.publisher.placeКиївuk
dc.sourceВісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право, 2022, № 3 (55)uk
dc.subjectRepublic of Turkeyuk
dc.subjectMiddle Eastuk
dc.subjectOttoman Empireuk
dc.subjectLevantuk
dc.subjectRecep Tayyip Erdoganuk
dc.subjectТурецька Республікаuk
dc.subjectБлизький східuk
dc.subjectОсманська імперіяuk
dc.subjectЛевантuk
dc.subjectРеджеп Тайіп Ердоганuk
dc.subject.udc327uk
dc.titleStrategic interests of the Republic of Turkey in the region of the Middle East and North Africauk
dc.title.alternativeСтратегічні інтереси Турецької Республіки в регіоні Близького Сходу та Північної Африкиuk
dc.typeArticleuk

Файли

Контейнер файлів
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Ескіз
Назва:
VPSP2022-3_77-81.pdf
Розмір:
276.3 KB
Формат:
Adobe Portable Document Format
Опис:
Завантажити
Ліцензійна угода
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Ескіз недоступний
Назва:
license.txt
Розмір:
9.1 KB
Формат:
Item-specific license agreed upon to submission
Опис:
Завантажити

Зібрання

Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць, № 3 (55)