Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення
| dc.contributor.advisor | Білоус, Н. О. | |
| dc.contributor.advisor | Костилєва, С. О. | |
| dc.contributor.author | Тарасюк, Марина Юріївна | |
| dc.date.accessioned | 2024-08-22T13:02:37Z | |
| dc.date.available | 2024-08-22T13:02:37Z | |
| dc.date.issued | 2024 | |
| dc.description.abstract | Тарасюк М. Ю. Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 32 Історія та археологія – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2024. Метою дослідження є реконструкція трьох основних компонентів повсякдення – харчування, гардероба, садиби – міського суспільства Волині литовської доби, а саме кінця XV – середини XVI ст. У дисертації проаналізовано та висвітлено історіографічні напрацювання з вивчення повсякдення міщан литовської доби, комплекс наявних джерел та представлено методологію дослідження. Обрана тематика ще не була предметом комплексного дослідження в українській історіографії. Зародження у XIX ст. серед народознавців студій з вивчення «побуту народу» заклало основу для подальших досліджень міського життя крізь призму торгово-економічних стосунків, правового становища міст і міщанства; завдяки діяльності Київської археографічної комісії було зібрано та опубліковано значну кількість актів домодерного періоду. Проте у радянській історіографії з пануванням марксистської ідеології в історії, народознавчі ідеї не отримали належного розвитку і, таким чином, історія повсякденності волинських містян тривалий час залишалася поза належною увагою науковців. У сучасній українській історіографії повсякденність представлена здебільшого у статтях або в окремих розділах монографій істориків та археологів, при чому, здебільшого стосовно ранньомодерної Волині. Публікації волинських археологів про результати експедицій є потенційним джерелом інформації про матеріальний вимір повсякдення. Обрану тематику частково доповнюють дослідження литовських, польських, білоруських вчених. Джерельну базу дослідження становлять опубліковані та рукописні документальні джерела, а саме акти гродських та земських судів Крем’янецького, Володимирського та Луцького повітів, книги Литовської метрики, включно з ревізіями волинських замків. У кожному акті буденність є лише тлом, деталі котрого авторка намагалася вивести із тіні. Часом компоненти різних сфер буденності деталізовані у справах стосовно інших прошарків суспільства, проте певні обмеження у репрезентативності джерел не суттєво вплинули на виконання поставлених завдань дисертаційної роботи. Задля реконструкції тріади повсякдення застосовувався метод подокументного аналізу, описовий метод та метод логічної реконструкції, адже кожен акт містить лише деталі про компоненти повсякдення, які потрібно виокремити і опісля, шляхом індукції та дедукції, узагальнити. У методологічну основу покладено підходи історії повсякденності, мікроісторії, міждисциплінарний підхід. Принцип об’єктивності дав змогу реконструювати історію таким чином, якою вона віддзеркалена у джерелах, а завдяки принципу історизму буденність міщан розглянуто як невіддільну частину соціокультурного простору. Застосовувалися методи зіставлення, порівняння та узагальнення для визначення спорідненого та відмінного між повсякденням волинських міщан від інших соціальних верств. Використання історикогеографічного, історико-генетичного та низки інших методів дало змогу сформувати методологічний апарат, який посприяв досягненню мети дослідження настільки, наскільки це дозволяє збережена джерельна база. На кінець XV ст. на Волині було всього 18 міст, але у XVІ ст. тривав активний урбанізаційний процес – виникали нові міські осередки. Міськими поселеннями вважали «міста», які мали локаційні привілеї, або привілеї на магдебурзьке право, проте важливою рисою міста було також переважання торгово-ремісничої спеціалізації населення над рільництвом, наявність оборонних і культових споруд, проведення торгів і ярмарків. Більшість волинських міст литовської доби були малими та приватновласницькими, через що правове становище міщан різнилося. Проте у порівнянні з Короною Польською, міщанами вважалися усі жителі міста та передмістя, які не належали до інших соціальних станів. У містах з магдебурзьким правом міщани мали самоврядування, свободу вибору фаху та відносну власність на землю, відпрацьовували фіксовані повинності. Тріада щоденності включає харчування, гардероб та житло. З одного боку, вона є тим, що оточувало середньовічного волинянина щодня. З іншого, тріада розкриває взаємозв’язки людини з суспільством, природою, технологічним розвитком та світоглядним «я». Умови буденності мали б співвідноситися до соціально-правового становища міщан кінця XV – середини XVI ст. Харчування є невіддільною складовою буденного життя. Набір продуктів у раціоні волинських містян демонструє джерела поповнення енергії; віддзеркалює пропозиції на ринках; залежав від фінансових можливостей споживача; дозволяє реконструювати ступінь експлуатації природних ресурсів тогочасною людиною. Продуктовий набір волинських містян був комбінований, тож раціон включав каші, м’ясні та рибні продукти, бобові, овочі, фрукти. Протягом литовської доби панівною рослиною для волинських міщан було жито, яке переважало над вжитком пшениці, ячменю, проса, вівсом. Каші зі злакових та борошняна продукція були основою щоденного харчування. Все це доповнювалося вжитком овочів з городів: ріпою, різновидами бобових, серед чого популярним був горох, свіжими та квашеними огірками та капустою, цибулею, морквою, часником і т.д. Вітаміни отримували зі спожитку лісових ягід та фруктів: черешень, яблук, груш, вишні, рідше слив. Для випічки, ймовірно, використовували мак, рідко – родзинки. Вагому роль у харчуванні відігравало м’ясо та рибні продукти. Джерелами отримання м’ясного було забиття худоби з власного двору, або придбання у різників на торгах і в м’ясних крамницях (ятках). Найпопулярніші види м’яса: дрібні птахи (кури, гуси) зі свого двору, а з парнокопитних особливу популярність мало м’ясо баранів; заможні містяни могли придбати м’ясо яловиці. У раціоні також були вівці, кози, свинина (зокрема, сало), а серед мисливських продуктів потенційно на заможному міському столі могла опинитися хіба що дрібна дичина (як-от, зайці). Завдяки географічному розташуванню Волинського воєводства та вдалій експлуатації земель нобілітетом, рибальський промисел досяг високого рівня. Волиняни споживали місцеву та імпортну рибу: коропів, окунів, білугу, краснопірку, ляща, осетра, вугра, в’юна, щуку, привізного оселедця, а також ікру, ймовірно, осетрову. Риба виступала альтернативою м’ясу під час посту і була характерна для волинської кухні цілий рік. Для тривалого зберігання і транспортування її коптили, в’ялили і засолювали, продавали взимку мерзлою; свіжі рибини могли вживати відразу після вилову. Не хмільні напої волинських містян майже не піддаються реконструкції за актовими матеріалами. На противагу їм, хмільні трунки належали до буденної харчової культури, що забезпечило популярність корчмам та високі прибутки з капщизни для великокнязівської скарбниці. Волинські містяни належали до «культури пива», а от «культура вина» залишилася характерною для шляхетської та князівської кухні через їх здебільшого імпортне походження. Сичений мед на рівні із пивом все ще був популярним напоєм. У XVI ст. горілчані вироби увійшли в широке побутування завдяки розвитку шинкування. Одяг та взуття, які перш за все, були засобом щоденного захисту тіла від зовнішніх подразників, демонстрували також заможність та особисті уподобання власників. Серед натільного та стегнового одягу містяни носили: сорочки, кошулі, літники, плахти, сукні, фартухи, чоловіче вбрання. Серед верхнього одягу (зокрема, обшиті хутром) були: сукмани, жупани, однорядки, жупиці, опанчі, кожухи, гуні, серм’яги, саяни, рідше делії та шуби. Головні убори для обов’язкового покриття голови різнилися: чоловічі – шапки, шапкишлики, кучми, ковпаки; жіночі, які демонстрували сімейний статус: намітки, хустки, шапки, чепці, платки, рантухи, рідше брамки. Головними маркерами заможності виступали оздоблення та матеріали пошиття: хутра диких тварин, імпортні тканини, перла, коміри, шовкові шнури, срібні ґудзики тощо. Спроби міщан наслідувати шляхетську моду простежуються у спробах обшити коміри та шапки хутром бобрів, куниць, оздобити вироби дорогим оксамитом. Одяг XVI ст. був яскравим; популярними були блакитні, сині, червоні, зелені відтінки. При чому у гардеробі поєднувалися вироби з місцевих та імпортних тканин, серед чого лондонське сукно тривалий час залишалося фаворитом серед містян. Можливо, речі з іноземних матеріалів були частиною святкового костюма. Вибір міщан обмежувався їхньою фінансовою спроможністю, адже регулювання гардероба за соціальним станом з’явиться у річпосполитську добу. Про взуття актова документація говорить мало; окремі його елементи віднайшли археологи. Варіації взуття чорного або червоного кольору за актами: боти, чоботи, черевики, чижми. Виготовляли їх місцеві ремісники із шкіри рогатої худоби; малодоступним був саф’ян. Не піддається реконструкції оздоблення та вишивка взуття. Обмаль інформації в актах також стосовно прикрас. Археологічні знахідки засвідчують носіння перснів, медальйонів, намиста тощо. Прикраси з дорогих металів та каменів були малодоступними пересічним містянам. Тим часом згадки про деякі аксесуари та сумки для носіння грошей завдяки практичності потрапили на сторінки судових книг: шкіряні пояси, вачки, хустки для грошей, череси, калити тощо. Така тенденція демонструє, що прикраси виконували роль святкових елементів, коли ж аксесуари належали до щоденних. Міський соціум литовської доби був строкатим у майновому плані, тож у місті проживали особи, які придбали, або отримали у спадок житло, орендували будинок чи окрему кімнату, або гостювали у місті, а тому їхня власність і статки різнилися. Волинське зодчество литовської доби було дерев’яним: зрубне житло на підклітях з сосни, дубу вважалося найбільш затребуваним; дерев’яний дах крили ґонтом; підлогу та стіни могли оббити дошками. Вікна цього періоду здебільшого представлені віконницями, а скляні варіанти увійдуть у більш активний обіг у другій половині XVI – XVII ст. Піч, за можливості покрита кахлями, поєднувала отеплювальну роль та була окрасою світлиці. Міська садиба віддзеркалювала аграрний характер волинських міст у литовську добу: окрім житлових споруд, у дворі за змоги старалися виділити місце під город та стайні. Загалом житлово-господарчих будівель було чимало: комори, хліви, погреби та інші. Наявність сіней характеризує міський будинок цього часу. Поширеною практикою було огородження двору парканом задля власної безпеки та розмежування власності, хоча його ефективність від розбою була невисокою. Домові статки волинських міщан представлені дерев’яними меблями та здебільшого керамічним посудом. Серед можливого переліку: столи, лави, ліжка-помости, мисники, великі скрині та малі скриньки, бодні, керамічні глечики для грошей. Серед посуду: глечики, горщики, приставки, макітри, покришки, сковорідки, миски, полумиски, тарелі, дзбани, кухлі, чарки, дерев’яні ложки, ножі та бочки. Вироби виготовляли місцеві ремісники, тому що містяни не мали змоги придбати дорогі імпортні меблі чи посуд. Результати цього дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення повсякдення міщан та волинян загалом у домодерну добу; для підготовки навчальних посібників для шкільних програм або вищих навчальних закладів, при формуванні спецкурсів з історії повсякденності, історії української культури, нової соціальної історії, або задля організації тематичних музейних експозицій, фестивалів-реконструкцій. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській історіографії було реконструйовано тріаду повсякдення – харчування, житло та гардероб – міського суспільства Волині литовської доби на підставі наявних писемних джерел та археологічних відомостей. Уперше охарактеризовано репрезентативність джерельної бази дослідження з обраної проблеми та охарактеризовано сучасний стан української історіографії про тріаду щоденності. Реконструйовано продуктовий набір та напої волинських містян у зазначений період. Удосконалено та доповнено відомості про натільне, стегнове і верхнє вбрання, головні убори та аксесуари, потенційні прикраси і взуття містян. Уточнено та розширено попередні напрацювання про вигляд та складові міської садиби, включно з житловими та господарчими спорудами шляхом узагальнення інформації з писемних та археологічних джерел. | |
| dc.description.abstractother | Tarasiuk, M. Yu. Town Society of Volhynia During the Lithuanian Era: The Material Dimension of Everyday Life ‒ Qualifying scientific work on the rights of a manuscript. Thesis for a scientific degree of Doctor of Philosophy in specialty 032 “History and archaeology” (03 – Humanities). ‒ National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute”, Ministry of Education and Science of Ukraine. Kyiv, 2024. The research aims to reconstruct three main components of everyday life — food, wardrobe, and households—of the urban society in Volhynia during the Lithuanian period, specifically from the late 15th to the middle of the 16th century. In particular, in the dissertation we analyze and highlight historiographical advancements in the study of the everyday life of Volhynian townspeople during the Lithuanian era, the source base of the research, and presents the research methodology. First of all, the chosen topic has not been the subject of independent research in Ukrainian historiography. The emergence of studies on the “folk life” among narodoznavtsi in the 19th century laid the foundation for further research into cities through the lens of trade and economic relations and the legal status of cities. The activities of the Kyiv Archaeographic Commission led to the collection and publication of a significant number of documents from the pre-modern period. However, during the dominance of Marxist ideology in Soviet historiography, ideas of narodoznavtso did not receive proper development, and consequently, the history of everyday life of Volhynian urban dwellers remained largely overlooked by scholars for a long time. In contemporary Ukrainian historiography, the study of everyday life is mostly presented in articles or separate sections of historians' and archaeologists' monographs, primarily focusing on early modern Volhynia. Publications by Volhynian archaeologists on the results of expeditions serve as a source of information about the material dimension of everyday life. The chosen theme is complemented by studies by Lithuanian, Polish, Belarusian, English, and American scientists. Secondly, the research relies on published and manuscript documentary sources, namely the records of urban and district courts in the Kremenets, Volodymyr, and Lutsk districts, as well as the books of the Lithuanian Metrica, including revisions of Volhynian castles. In each document, everyday life serves merely as a background, the details of which the author attempted to extract from the shadows. Sometimes, components of different spheres of everyday life are detailed in cases related to other layers of society. However, certain limitations in the representativeness of sources had not a significant impact on the execution of the tasks of the dissertation. For this reason, to reconstruct the triad of everyday life, methods such as documentary analysis, descriptive methods, and logical reconstruction were applied. Each document contains details about components of everyday life that need to be isolated and subsequently generalized through induction and deduction. The methodological foundation incorporates approaches from the history of everyday life, microhistory, and an interdisciplinary approach. The principle of objectivity allowed the reconstruction of history as reflected in the sources, and the principle of historicism enabled the consideration of the everyday life of townspeople as an inseparable part of the socio-cultural space. Methods of comparison, contrast, and generalization were employed to determine similarities and differences between the everyday lives of Volhynian townspeople and other social strata. The use of historical-geographical, historical-genetic, and other methods allowed the formulation of a methodological apparatus that contributed to achieving the research goal to the extent permitted by the preserved source base. By the end of the 15th century, there were only 18 towns in Volhynia, but in the 16th century, an active urbanization process began. Urban settlements were considered "towns" if they had location privileges or privileges for Magdeburg law. However, an important feature of a town was also the prevalence of a trade and craft specialization of the population over agriculture, the presence of defensive and cult structures, and the conduct of trade and fairs. Most Volhynian towns of the Lithuanian period were small and privately owned, resulting in varying legal statuses for townspeople. However, compared to the Polish Crown, all residents of urban settlements and suburbs who did not belong to other social estates were considered townspeople. In towns with Magdeburg law, townspeople had self-government, the freedom to choose a profession, relative land ownership, and worked fixed duties. The triad of everyday life includes food, clothing, and housing. On one hand, it represents what surrounded the medieval Volhynian townpeople daily. On the other hand, the triad reveals the relationships between individuals and society, nature, technological development, and ideological "self." The conditions of everyday life should be correlated with the socio-legal status of townspeople from the late 15th to the middle of 16th century. Food is an integral component of daily life. The variety of products in the ration of Volhynian townspeople demonstrates sources of energy replenishment, reflects market offerings, depends on the financial capabilities of the consumer, and allows the reconstruction of the degree of natural resource exploitation by the contemporary population. The dietary spectrum of Volhynian townspeople was diverse, including cereals, meat and fish products, legumes and vegetables, and fruits. During the Lithuanian era, the predominant grain for Volhynian townspeople was rye, surpassing the consumption of wheat, barley, millet, and oats. Porridge from cereals and flour products (bread, rolls, pies) formed the basis of daily nutrition. This was supplemented by the consumption of vegetables from town and manorial gardens: turnips, various legumes (with peas being popular), fresh and pickled cucumbers, and cabbage, onions, carrots, garlic, etc. Vitamins were obtained from the consumption of forest berries and fruits: cherries, apples, pears, occasionally plums. Poppy seeds were likely used for baking. However, meat and fish products played a significant role in nutrition. Meat could be obtained by slaughtering livestock from one's own yard or purchasing from butchers at trades. Popular types of meat included small birds (chickens, geese) from personal yards, with mutton being particularly popular from cloven-hoofed animals; wealthier townspeople could buy beef. The diet also included sheep, goats, pork (including lard), and occasionally small game like rabbits. Due to the favorable geographical location of the Volhynia voivodeship and successful land exploitation by the nobility, fishing reached a high level. Volhynian residents consumed local and imported fish: carp, perch, ide, roach, bream, sturgeon, lamprey, pike, imported herring, and probably sturgeon roe. Fish served as an alternative to meat during fasting, but it was a year-round characteristic of Volhynian cuisine. For long-term preservation and transportation, fish were smoked, dried, and salted, sometimes sold frozen in winter; fresh fish could be consumed immediately after catching. Next, Non-alcoholic drinks of Volhynian townspeople are challenging to reconstruct from the archival materials. In contrast, alcoholic spirits, particularly those containing hops, were integral to the daily food culture. This contributed to robberies, fueled the popularity of taverns, and generated substantial profits from excise taxes for the grand ducal treasury, as directly reflected in the documents. Volhynian townspeople belonged to a "beer culture," while the "wine culture" remained characteristic of noble and princely cuisine due to its predominantly imported origin. Honey mead remained a popular beverage alongside beer. In the 16th century, spirit products gained widespread use thanks to the development of local distillation. Clothing and footwear primarily served as a means of daily protection against external factors, also showcasing the wealth and personal preferences of the owners. Among lower and upper body clothing, townspeople wore sorochkas, koshulias, litnyks, plakhtas, sukni, fartukhs, men’s ubrannias. Upper garments (especially those trimmed with fur) included sukmans, zhupans, odnoriadkas, zhupytsias, opanchas, kozhukhs, hunias, sermiahas, saians, and occasionally delias and shubas. Headgear for obligatory head covering varied: men's wore shapkas, shapka-shlyks, kuchmas, kovpaks; women's, displaying social status wore: namitkas, khustkas, shapkas, chepets, rantukhs, and less frequently, bramkas. In summary, the main markers of wealth were decorations and materials used for tailoring: furs of wild animals, imported fabrics, pearls, collars, silk cords, silver buttons, and more. Attempts by townspeople to emulate noble fashion can be traced in efforts to trim collars and hats with beaver fur, mink, and adorn items with expensive velvet. Clothing of the Lithuanian era was vibrant, with blue, red, and green shades being popular. Local and imported fabrics were combined in the wardrobe, with London cloth remaining a favorite among townspeople for a long time. Foreign material items were perhaps part of festive attire. The choice of townspeople was limited by their financial capacity, as the regulation of clothing by social status would emerge in the Polish-Lithuanian Commonwealth era. Footwear information from the records is scarce; some elements have been found by archaeologists. Variations of black or red-colored footwear mentioned in the records include boots, shoes, ankle boots, and high boots. Local craftsmen made them from the hide of horned cattle, while saffian leather was less accessible. Decoration and embroidery of footwear are not subject to reconstruction. Information on jewelry is also limited in the records. Archaeological finds attest to the wearing of rings, medallions, necklaces, and more. Ornaments made of precious metals and stones were not readily accessible to average townspeople. Meanwhile, mentions of some accessories and purses for carrying money, due to their practicality, found their way into court records: leather belts, vachoks, chereses, kalytas, money scarves and more. This trend demonstrates that ornaments played the role of festive elements, while accessories belonged to the everyday life. Town society in the Lithuanian era was diverse in terms of property, so the city was home to individuals who either acquired or inherited housing, rented houses or individual rooms, or were guests in the city, and therefore their property and wealth varied. The Volhynian architecture during the Lithuanian era was predominantly wooden, with log houses on stilts made of pine and oak considered most suitable. The wooden roofs were covered with shingles, and the floors and walls could be paneled with boards. Windows during this period were mostly represented by window openings, and glass variants became more prevalent in the second half of the 16th – 17th centuries. The stove, possibly covered with tiles, served both a heating function and adorned the living room. The town estate reflected the agrarian character of Volhynian towns during the Lithuanian era. In addition to residential buildings, efforts were made to allocate space for gardens and stables within the courtyard. There were numerous residential and utility buildings, including pantries, barns, cellars. The presence of an entrance hall characterizes the urban house of this time. It was a common practice to fence the yard with a fence for one's safety and property demarcation, although its effectiveness against robbery was low. Consequently, the domestic assets of Volhynian townspeople were represented by wooden furniture and mostly ceramic tableware. The possible list included tables, benches, beds, bowls, large and small chests, barrels, ceramic jugs for money. Among the utensils were jugs, pots, bowls, cups, lids, frying pans, plates, bowls, pitchers, ladles, wooden spoons, knives, and barrels. Local craftsmen produced these items, as townspeople did not have the means to buy expensive imported furniture or utensils. The results of this study can be used for further research into the everyday life of townspeople and Volhynians in general during the early modern period. They can also be utilized for the preparation of educational materials for school programs or higher educational institutions, the formation of special courses on the history of everyday life, the history of Ukrainian culture, new social history, or for organizing thematic museum exhibitions and reconstruction festivals. The scientific novelty of the research lies in the fact that for the first time in Ukrainian historiography, the triad of everyday life – food, dwelling, and clothing – of the town society of Volhynia during the Lithuanian era was reconstructed based on written sources and archaeological data. The representativeness of the source base for the chosen problem was characterized for the first time, and the current state of Ukrainian historiography on the triad of everyday life was described. The food set and drinks of Volhynian townspeople in the specified period were reconstructed for the first time. Information on upper, lower, and outerwear clothing, headwear, and accessories, potential jewelry and footwear of townspeople was refined and expanded. Previous developments on the appearance and components of the town estate, including residential and utility buildings, were clarified by summarizing information from written and archaeological sources. | |
| dc.format.extent | 216 с. | |
| dc.identifier.citation | Тарасюк, М. Ю. Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення : дис. … д-ра філософії : 032 Історія та археологія / Тарасюк Марина Юріївна. – Київ, 2024. – 216 с. | |
| dc.identifier.uri | https://ela.kpi.ua/handle/123456789/68481 | |
| dc.language.iso | uk | |
| dc.publisher | КПІ ім. Ігоря Сікорського | |
| dc.publisher.place | Київ | |
| dc.subject | історія повсякдення | |
| dc.subject | судові книги | |
| dc.subject | харчування | |
| dc.subject | пиво | |
| dc.subject | алкоголь | |
| dc.subject | одяг | |
| dc.subject | взуття | |
| dc.subject | головні убори | |
| dc.subject | житло | |
| dc.subject | міщани | |
| dc.subject | місто | |
| dc.subject | Волинь | |
| dc.subject | литовська доба | |
| dc.subject | XV–XVI століття | |
| dc.subject | Велике князівство Литовське | |
| dc.subject | history of everyday life | |
| dc.subject | court books | |
| dc.subject | food | |
| dc.subject | beer | |
| dc.subject | alcohol | |
| dc.subject | clothes | |
| dc.subject | shoes | |
| dc.subject | headgear | |
| dc.subject | dwelling | |
| dc.subject | townspeople | |
| dc.subject | town | |
| dc.subject | Volhynia | |
| dc.subject | Lithuanian era | |
| dc.subject | 15th–16th centuries | |
| dc.subject | Grand Duchy of Lithuania | |
| dc.subject.udc | 94:391/395](477.82)"15"(043.3) | |
| dc.title | Міське суспільство Волині литовської доби: матеріальний вимір повсякдення | |
| dc.type | Thesis Doctoral |
Файли
Контейнер файлів
1 - 1 з 1
Ліцензійна угода
1 - 1 з 1
Ескіз недоступний
- Назва:
- license.txt
- Розмір:
- 8.98 KB
- Формат:
- Item-specific license agreed upon to submission
- Опис: