Дисертації (вільний доступ)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Відкритий доступ Методи адаптивної еволюції довіри у федеративному навчанні для кіберзахисту енергетичних мікромереж(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Шибаєв, Геннадій Дмитрович; Гальчинський, Леонід ЮрійовичШибаєв Г. Д. Методи адаптивної еволюції довіри у федеративному навчанні для кіберзахисту енергетичних мікромереж. – Кваліфікаційна праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 12 – Інформаційні технології за спеціальністю 125 – Кібербезпека. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Сучасні енергетичні системи стрімко трансформуються під впливом цифровізації, децентралізації генерації, широкого впровадження відновлюваних джерел енергії, накопичувачів енергії, інтелектуальних лічильників, сенсорних мереж та локальних систем керування. Внаслідок цього класичні централізовані електроенергетичні мережі поступово еволюціонують у напрямі розподілених мікромереж, у яких значна частина функцій моніторингу, аналізу, балансування та керування реалізується на рівні локальних вузлів. Така трансформація підвищує гнучкість, автономність і ефективність енергетичних систем, проте водночас суттєво ускладнює задачі забезпечення їхньої кібербезпеки. Особливістю сучасної мікромережі є те, що вона являє собою кіберфізичну систему, у якій цифрові, комунікаційні та обчислювальні компоненти безпосередньо впливають на фізичний стан об’єкта. Внаслідок цього інформаційні атаки можуть трансформуватися у кіберфізичні впливи, що порушують режими генерації, споживання, балансування потужності, стабільність частоти та напруги, а також загальну надійність функціонування мікромережі. У таких умовах особливої актуальності набуває задача своєчасного виявлення аномалій у часових рядах енергетичних параметрів. Аномалії можуть бути пов’язані з технічними відмовами, деградацією сенсорів, локальними збоями обладнання, зміною режиму роботи розподілених енергетичних ресурсів, введення неправдивих даних, спотворенням телеметрії, компрометацією контролерів або іншими видами кіберфізичних інцидентів. Методи машинного навчання є перспективним інструментом для розв’язання цієї задачі, оскільки вони дозволяють виявляти складні нелінійні закономірності, часові залежності та приховані відхилення, які важко формалізувати за допомогою жорстких аналітичних правил. Разом з тим централізований підхід до побудови моделей на основі збирання всіх локальних даних у єдиному центрі має істотні обмеження, пов’язані з конфіденційністю, автономністю вузлів, обмеженнями на передачу даних, масштабованістю та вимогами до стійкості розподіленої інфраструктури. У зв’язку з цим федеративне навчання розглядається як перспективна парадигма побудови моделей для розподілених енергетичних систем. Воно дозволяє виконувати колективне навчання глобальної моделі без передавання сирих локальних даних на центральний сервер, використовуючи лише модельні параметри або оновлення. Однак порівняльний аналіз сучасних підходів до федеративного навчання засвідчив, що класичні методи, зокрема FedAvg, не в повній мірі враховують специфіку мікромереж як розподілених кіберфізичних систем. Зокрема, ними недостатньо враховуються статистична неоднорідність локальних даних, різна роль вузлів у системі, часткова участь клієнтів у раундах навчання, можливість концептуального дрейфу, наявність шкідливих або ненадійних клієнтів, а також ризик отруєння і backdoor-атак. Це призводить до втрати стійкості глобальної моделі, зниження точності виявлення аномалій і послаблення кіберзахисту системи в цілому. Дисертаційну роботу присвячено розробці моделей і методів довірчо-орієнтованого федеративного навчання для виявлення аномалій у мікромережах, які дозволяють враховувати поведінкову надійність вузлів, адаптивно зменшувати вплив ненадійних клієнтів на глобальну модель та підвищувати стійкість розподіленого навчання до атак і дрейфу. Порівняльний аналіз сучасних підходів до виявлення аномалій у часових рядах енергетичних параметрів, методів федеративного навчання та довірливих механізмів у розподілених системах засвідчив, що існуючі рішення або орієнтовані переважно на централізоване навчання, або не враховують повною мірою поведінкову неоднорідність вузлів у мікромережі. Установлено, що для задач кібербезпеки енергетичних систем недостатньо просто виконувати федеративне усереднення модельних оновлень. Необхідно враховувати, що локальний клієнт може бути не лише джерелом корисної інформації, а й потенційним джерелом нестабільності, шкідливого впливу або статистичного дрейфу. За результатами дослідження сучасних мікромереж як кіберфізичних систем установлено, що локальні вузли мають природно неоднорідні часові ряди, які відображають різні режими генерації, споживання, накопичення енергії та керування навантаженням. Така неоднорідність не є аномальною сама по собі, однак вона істотно ускладнює виявлення справді шкідливих або ненадійних клієнтів у процесі федеративного навчання. Установлено, що в умовах мікромереж довіра до вузла має оцінюватися не як статична бінарна властивість, а як динамічний показник, що формується на основі історії поведінки клієнта, узгодженості його локальних оновлень, впливу на глобальну якість моделі, локальної аномальності та стабільності участі у федеративних раундах. У дисертації проведено аналіз моделей довіри в розподілених інформаційних системах. Розглянуто порогові, репутаційні, байєсівські, доказові та поведінкові підходи до моделювання довіри. Встановлено, що для задач федеративного навчання в мікромережах найбільш доцільним є використання гібридної байєсівсько-поведінкової моделі довіри. Такий підхід дозволяє, з одного боку, накопичувати позитивні та негативні свідчення про поведінку вузла в часі, а з іншого - враховувати поточні особливості його внеску в глобальне навчання. Це особливо важливо в умовах, коли вузол може бути не повністю шкідливим, а лише тимчасово ненадійним через дрифт, деградацію сенсорів або зміну локального режиму. У роботі досліджено методи виявлення аномалій у часових рядах енергетичних параметрів мікромереж. Показано, що для таких задач прості статистичні та порогові методи є недостатніми, оскільки не враховують багатовимірність, часову залежність, нестаціонарність і режимну природу енергетичних процесів. Обґрунтовано доцільність використання LSTM-орієнтованих моделей як базового інструменту локального виявлення аномалій, оскільки вони здатні ефективно моделювати часову структуру сигналів, нелінійні залежності між послідовними станами системи та приховані патерни нормальної поведінки. Здійснено формалізацію локальної задачі виявлення аномалій для вузла мікромережі у вигляді аналізу багатовимірного часового ряду енергетичних параметрів. Показано, що локальна модель може будувати прогноз наступного стану або реконструювати віконний фрагмент нормальної часової послідовності, а величина прогнозування або помилка реконструкції використовується як локальний оцінка аномалії. Важливо, що в межах запропонованого підходу локальна оцінка аномалій використовується не лише для виявлення відхилень у самому вузлі, а й як один із поведінкових сигналів для оцінювання довіри до клієнта в контурі федеративного навчання. У ході дисертаційного дослідження розроблено механізм довірчо-зваженої агрегації параметрів моделей у федеративному навчанні. На відміну від класичного FedAvg, де вага клієнта визначається переважно обсягом його локального набору даних, у запропонованому методі вага модифікується поточним значенням рейтинг довіри. Це дозволяє адаптивно зменшувати вплив вузлів, поведінка яких є нестабільною, суперечливою або підозрілою, не виключаючи їх повністю з процесу глобального навчання. Для формування поточної оцінки довіри використано багатофакторний поведінкові докази, до складу якого входять ознаки геометричної узгодженості локального оновленняз глобальним напрямом, впливу оновлення на глобальну валідаційну якість, стабільності участі вузла у федеративних раундах, локальної інтенсивності аномалій, фізичної правдоподібності поведінки вузла та нормового відхилення оновлення. Показано, що жоден окремий критерій не є достатнім у нестаціонарному й неоднорідному енергетичному середовищі, тому саме композиція кількох джерел доказів забезпечує належну якість оцінювання надійності клієнта. У дисертації розроблено байєсівський механізм адаптивного оновлення довіри до вузлів федерації. Для кожного клієнта підтримуються позитивний і негативний параметри довіри, які накопичують відповідні свідчення в часі. Поточне значення рейтингу довіри визначається як відношення накопиченого позитивних доказів до сумарного обсягу позитивних і негативних свідчень. Такий підхід забезпечує плавну еволюцію довіри, стійкість до одиничних флуктуацій, а також можливість поступового відновлення довіри до вузла після стабілізації його поведінки. У роботі запропоновано узагальнений метод довірчо-орієнтованого федеративного навчання для забезпечення кібербезпеки мікромереж. Метод інтегрує локальне LSTM-орієнтоване виявлення аномалій, багатофакторне формування поведінкових доказів, байєсівське оновлення довіри, довірчо-зважену агрегацію глобальної моделі та адаптивне керування участю вузлів у раундах навчання. У такий спосіб класичне федеративне навчання перетворюється зі “сліпого” механізму усереднення локальних оновлень на контекстно-обізнаний механізм розподіленого навчання, у якому враховується надійність джерела модельного внеску. Побудовано експериментальне середовище для апробації запропонованого методу. Експериментальна постановка включає шість вузлів мікромережі, які моделюють фотоелектричні підсистеми, розумний лічильник, вузол накопичення енергії, контролер навантаження та вузол із потенційно ненадійною поведінкою. Як дані використано реальні часові ряди енергетичних параметрів, доповнені синтетично інжектованими сценаріями атак отруєння, сенсорного дрифту та комбінованих порушень. Побудовано порівняння між централізованим підходом, класичним FedAvg і запропонованим методом рейтингу довіри. За результатами експериментальних досліджень установлено, що у нормальному сценарії без атак запропонований метод не погіршує базову якість федеративного навчання та демонструє стабільну збіжність, близьку до централізованого підходу. У сценарії отруєння класичний FedAvg продемонстрував значне зростання глобальної помилки та істотне погіршення якості виявлення аномалій. Натомість довірчо-орієнтований метод зберіг низький рівень MSE і забезпечив значно вищу повноту виявлення аномалій за нижчого рівня хибнопозитивних спрацьовувань. У дрифт сценарії запропонований підхід також показав вищу адаптивність, оскільки поступово знижував вплив ненадійного вузла і не допускав руйнування глобальної моделі. У комбінованому сценарії, що поєднував отруєння і дрифт, метод рейтингу довіри знову продемонстрував найкращі результати за всіма основними метриками. Отримані результати підтвердили, що класичний FedAvg є недостатньо стійким до атакованих і дрейф вузлів у мікромережевому середовищі, тоді як запропонований довірчо-орієнтований підхід забезпечує істотно вищу стійкість. Установлено, що в сценарії отруєння, середньоквадратична помилка для FedAvg зростала до 0,181, тоді як для запропонованого методу вона залишалася на рівні близько 0.102. Показник Recall при цьому зростав з 0,73 до 0,88, а FPR зменшувався з 0,19 до 0,07. У сценарії дрифту довірчо-орієнтований метод також продемонстрував помітну перевагу над класичним усередненням. Додатковий аналіз траєкторій довіри показав, що для чесних і стабільних вузлів рейтинг довіри зберігався на високому рівні або поступово зростав, тоді як для атакованого або дрифт-вузла довіра послідовно знижувалася. Це підтвердило, що механізм адаптивного управління довірою виконує не лише формальну роль у зміні ваги й є інтерпретованим засобом діагностики надійності учасників федерації. Проведений абляційний аналіз підтвердив, що найбільшої ефективності вдається досягти саме при багатофакторному формуванні доказів. Використання тільки одного критерію, наприклад косинусної подібності або посилення валідації, виявилося менш ефективним, ніж поєднання кількох поведінкових сигналів. Це підтверджує теоретичну гіпотезу про необхідність багатокомпонентного оцінювання надійності клієнтів у складному середовищі мікромереж. Метою дисертаційної роботи є розроблення моделей і методів довірчо-орієнтованого федеративного навчання для виявлення аномалій у розподілених мікромережах, що дозволяють підвищити стійкість глобальної моделі до атак отруєння, локального концептуального дрейфу та ненадійної поведінки окремих вузлів. Об’єкт дослідження: кібербезпека та кіберстійкость розподілених енергетичних мікромереж як кіберфізичних систем в умовах динамічних кіберзагроз. Предмет дослідження: методи, моделі та алгоритми довірчо-орієнтованого федеративного навчання для кіберзахисту мікромереж, які забезпечують: виявлення аномалій у даних DER, оцінювання надійності вузлів, стійкість процесу навчання до атак типу отруєння даних/моделей та до дрейфу даних (дрейф датчика/функції), а також адаптивне управління внеском вузлів у глобальну модель. У дисертаційному дослідженні отримані такі наукові результати: - вперше розроблено узагальнений метод довірчо-орієнтованого федеративного навчання для мікромереж, який поєднує локальне виявлення аномалій, багатофакторне оцінювання поведінкової надійності вузлів, байєсівське оновлення довіри та довірчо-зважену агрегацію параметрів моделей; - удосконалено механізм федеративної агрегації для розподілених енергетичних систем шляхом введення зважування з урахуванням довіри, що дозволяє адаптивно зменшувати вплив ненадійних, атакованих або дрифт клієнтів без повного виключення їх із процесу колективного навчання; - удосконалено модель адаптивного оцінювання довіри до вузлів у федеративному середовищі за рахунок використання багатофакторного поведінкових доказів, яке враховує геометрію оновлень, їх вплив на глобальну якість, локальну аномальність, стабільність участі та фізичну правдоподібність поведінки вузла; - дістало подальший розвиток застосування LSTM-орієнтованих моделей виявлення аномалій у часових рядах енергетичних параметрів як складової узагальненого федеративного методу кіберзахисту мікромереж. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблений метод може бути використаний при створенні захищених систем моніторингу та виявлення аномалій у мікромережах, розподілених енергетичних системах, smart grid-платформах та інших кіберфізичних середовищах, де необхідно поєднати локальність даних, колективне навчання, стійкість до ненадійних вузлів і здатність своєчасно виявляти небезпечні відхилення. Запропоновані моделі та методи можуть бути використані також у навчальному процесі, при підготовці фахівців зі спеціальності 125 «Кібербезпека», а також у подальших наукових дослідженнях у сфері федеративного навчання, довірчо-орієнтованих систем, захисту критичної інфраструктури та безпеки кіберфізичних систем. Результати дисертаційного дослідження використано під час опрацювання технічних рішень у межах робіт, що виконувалися в НН ФТІ КПІ ім. Ігоря Сікорського у 2024–2025 роках відповідно до умов договору № 47/2024 від 07.06.2024 та були пов’язані з дослідженням структури інформаційно-комунікаційної системи КПІ ім. Ігоря Сікорського і розробленням рішень щодо впровадження комплексної системи захисту інформації в підсистемі ІКС, яка забезпечує функціонування вебпорталу університету. Це підтверджується довідкою, наведеною в додатку Б. Наукові положення та методичні напрацювання, отримані в дисертації, були використані при формуванні архітектури розподіленої системи виявлення аномалій і протидії кіберзагрозам. Зокрема, використано довірчо-орієнтовану модель федеративної агрегації, що включає механізми оцінювання довіри вузлів, байєсівське оновлення довіри, марковські переходи станів довіри та довіро-зважену агрегацію локальних оновлень. Застосування зазначених результатів дало змогу сформувати пропозиції щодо підвищення відмовостійкості вузлів ІКС та оптимізації складу додаткових засобів захисту, що підтверджує наукову і практичну цінність одержаних результатів. Основні результати дисертаційної роботи відображено у фахових публікаціях автора та апробовано на наукових конференціях.Документ Відкритий доступ Формування структури і властивостей сплавів системи SiC– (Ti0.2Zr0.2Hf0.2Nb0.2Ta0.2)B2(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Дуань Маньтан; Богомол, Юрій ІвановичДуань Маньтан Формування структури і властивостей сплавів системи SiC– (Ti0.2Zr0.2Hf0.2Nb0.2Ta0.2)B2 − Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 132 «Матеріалознавство». – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена дослідженню композиційних матеріалів системи SiC–(Ti0.2Zr0.2Hf0.2Nb0.2Ta0.2)B2(SiC-HEB), у якій карбід кремнію розглядається як високотемпературна керамічна матриця, а високоентропійний диборид перехідних металів – як перспективна зміцнювальна фаза. Актуальність роботи зумовлена необхідністю створення нових керамічних матеріалів, здатних працювати в умовах високих температур, інтенсивного зношування, термічних навантажень та окиснювального середовища. Карбід кремнію має високу твердість, низьку густину, добру термостійкість і хімічну стабільність, однак його практичне застосування обмежується складністю спікання, недостатньою тріщиностійкістю та чутливістю до мікроструктурних дефектів. У зв’язку з цим введення другої тугоплавкої фази є одним із перспективних шляхів підвищення механічних і високотемпературних властивостей SiC-кераміки. У роботі поєднано методи першопринципних розрахунків і експериментального синтезу для встановлення закономірностей формування фазового складу, структури та властивостей матеріалів системи SiC–HEB. Дослідження включало розрахунок структурної стабільності, термодинамічних характеристик, електронної структури та механічних властивостей високоентропійного дибориду, визначення евтектичного складу системи SiC–HEB, одержання матеріалів методами дугового плавлення, безтигельного зонного плавлення зі спрямованою кристалізацією та швидкісного гарячого пресування, а також аналіз фазового складу, мікроструктури, механічних властивостей і окиснювальної стійкості. На першому етапі на основі теорії функціоналу густини виконано прогнозування властивостей однофазного твердого розчину (Ti0.2Zr0.2Hf0.2Nb0.2Ta0.2)B2. Для опису хімічного безладу на металевій підґратці використано підхід спеціальних квазівипадкових структур, що дає змогу наблизити локальне атомне оточення до випадкового розподілу елементів у багатокомпонентному твердому розчині. Розрахунки показали, що досліджуваний високоентропійний диборид є структурно стабільним і зберігає кристалічну будову типу AlB₂. Формування багатокомпонентного твердого розчину супроводжується локальними спотвореннями кристалічної ґратки, що пов’язано з різницею атомних радіусів і хімічної природи Ti, Zr, Hf, Nb і Ta. Розраховані пружні характеристики свідчать про високу жорсткість і механічну стабільність високоентропійного дибориду. Теоретична твердість за Віккерсом становить близько 32 ГПа, а розрахована тріщиностійкість – приблизно 3,57 МПа∙м1/2. Таке поєднання властивостей свідчить про можливість використання HEB як ефективної зміцнювальної фази у складі SiC-кераміки. Аналіз термодинамічної поведінки показав, що конфігураційна ентропія сприяє стабілізації багатокомпонентного твердого розчину при високих температурах. Встановлено, що за температури 2000 K енергетичний внесок електронної ентропії у повну вільну енергію становить близько 3,49 %, що підтверджує необхідність урахування електронної складової при оцінці високотемпературної стабільності тугоплавких високоентропійних боридів. Аналіз електронної структури та хімічного зв’язку показав, що між атомами перехідних металів і бору формується змішаний тип зв’язку з помітною ковалентною складовою. Напрямлена взаємодія між d-електронами перехідних металів і pелектронами бору є важливим чинником, що визначає високу твердість і жорсткість HEB. Показано, що елемент Nb сприяє посиленню напрямленої гібридизації зв’язку Me–B та загальної міцності міжатомного зв’язку. Це дозволяє краще пояснити природу високих механічних характеристик досліджуваного високоентропійного дибориду. Паралельно виконано теоретичну оцінку механічних властивостей карбіду кремнію як основної фази композиційного матеріалу. Встановлено, що SiC характеризується теоретичною твердістю за Віккерсом приблизно 31–33 ГПа та тріщиностійкістю близько 3,04 МПа∙м1/2. Порівняння властивостей SiC і HEB показало, що обидві фази мають високий рівень твердості, але відрізняються характером міжатомного зв’язку, кристалічною будовою та роллю у формуванні композитної мікроструктури. Додатково проведено першопринципні розрахунки для інтерфейсу SiC/HEB. Показано, що інтерфейс типу КМГ((К – C-термінована поверхня SiC; М – M-термінована поверхня HEB; Г – гексагональна конфігурація)) має найбільшу роботу адгезії Wad і є найбільш стабільною конфігурацією серед розглянутих моделей, що свідчить про можливість формування міцного міжфазного зв’язку між SiC і HEB. Експериментальне визначення евтектичного складу системи SiC–HEB виконано методом дугового плавлення. Було одержано композити різного складу та досліджено характер формування їх мікроструктури. Встановлено, що за складу 60SiC–40HEB, мол.%, формується протяжна, однорідна та дрібнодисперсна евтектична мікроструктура. Саме цей склад був визначений як близький до евтектичного і використаний для подальших досліджень методами спрямованої кристалізації та швидкісного гарячого пресування. Методом безтигельного зонного плавлення зі спрямованою кристалізацією отримано матеріали евтектичного складу SiC–HEB. Їх мікроструктура складається переважно з двох фаз – SiC та HEB – і має ламелярну будову. Включення високоентропійної боридної фази рівномірно розподілені по об’єму кристалу. За результатами мікроструктурного аналізу встановлено наявність виражених текстурних ознак, що пов’язано з напрямленим характером росту під час кристалізації. Показано, що збільшення швидкості кристалізації від 1 мм/хв до 3 мм/хв призводить до зменшення характерних розмірів другої фази та міжламелярної відстані. Така закономірність узгоджується з уявленнями про ріст евтектичних структур, згідно з якими підвищення швидкості росту сприяє подрібненню мікроструктури. Механічні випробування спрямовано закристалізованих матеріалів показали, що твердість за Віккерсом зростає зі структурним подрібненням і становить 22–25 ГПа. Тріщиностійкість KIC дорівнює 3,7±0,2 МПа∙м1/2. Підвищення тріщиностійкості пов’язане з дією кількох механізмів, зокрема відхиленням тріщин на міжфазних межах, розгалуженням тріщин, мостикуванням тріщин окремими структурними елементами та транскристалічним характером руйнування. Наявність двофазної ламелярної структури сприяє ускладненню траєкторії поширення тріщини, що забезпечує додаткове поглинання енергії руйнування. Крім того, методом швидкісного гарячого пресування виготовлено кераміку евтектичного складу SiC–HEB та досліджено вплив температури спікання в діапазоні 1800–2300 °C на фазовий склад, мікроструктуру та механічні властивості. Показано, що за температур спікання вище 1800 °C формується однорідна високоентропійна боридна фаза, яка виконує роль зміцнювальної складової. Матеріал після спікання переважно складається з двох фаз SiC та HEB. З підвищенням температури спікання відбувається збільшення розмірів фазових складових, а за температур вище 2100 °C спостерігається виражене огрубіння мікроструктури. Це може бути пов’язано з інтенсифікацією дифузійних процесів і ростом зерен при високих температурах. Механічні випробування спечених зразків показали загальну тенденцію до зниження твердості зі зростанням температури спікання. Максимальна твердість 23,75 ГПа досягається для зразків, спечених за температури 1800 °C. Тріщиностійкість змінюється немонотонно: спочатку вона зростає, а потім зменшується. Максимальне значення KIC, що становить 5,01 МПа∙м1/2, спостерігається для зразків, спечених за 1900 °C. Міцність на згин також має максимум для зразків, спечених за температури 1900 °C, і становить 670 МПа. Це свідчить про те, що саме при 1900 °C формується найбільш сприятливе співвідношення між щільністю, мікроструктурним станом, міжфазною взаємодією та механізмами гальмування тріщин. За даними синхронного термічного аналізу, що включає термогравіметричні та диференціально-сканувальні дослідження, встановлено, що формування високоентропійного бориду у складі композиту підвищує температуру початку окиснення з 586 °C до 650 °C. Крім того, швидкість приросту маси для спеченого зразка є нижчою, ніж для механічної суміші порошків. Це підтверджує покращення окиснювальної стійкості матеріалу після формування стабільної двофазної структури SiC–HEB. Отримані результати свідчать, що високоентропійна боридна фаза позитивно впливає не лише на механічні властивості, але й на високотемпературну хімічну стабільність композиту. Таким чином, у дисертаційній роботі реалізовано повний цикл дослідження системи SiC–HEB – від першопринципних розрахунків і визначення евтектичного складу до одержання матеріалів методами спрямованої кристалізації та швидкісного гарячого пресування. Встановлено основні закономірності формування фазового складу, мікроструктури та властивостей матеріалів системи SiC– (Ti0.2Zr0.2Hf0.2Nb0.2Ta0.2)B2. Показано, що поєднання карбіду кремнію з високоентропійним диборидом дає змогу отримати двофазні керамічні матеріали з високою твердістю, підвищеною тріщиностійкістю, значною міцністю на згин та покращеною окиснювальною стійкістю. Отримані результати можуть бути використані для подальшого проєктування високотемпературних конструкційних, зносостійких і керамоматричних матеріалів на основі карбіду кремнію та високоентропійних боридів.Документ Відкритий доступ Метод адаптивного планування радіоресурсів та керування повторними передачами для підвищення якості голосових послуг VoNR у мережі 5G(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Ветошко, Іван Петрович; Кравчук, Сергій ОлександровичВетошко І.П. Метод адаптивного планування радіоресурсів та керування повторними передачами для підвищення якості голосових послуг VoNR у мережі 5G. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 172 – «Телекомунікації та радіотехніка». – Навчально-науковий інститут телекомунікаційних систем Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена наявністю протиріч між жорсткими часовими вимогами до якості голосових послуг VoNR у мережах 5G SA та можливостями існуючих механізмів планування й адаптації радіоінтерфейсу, які переважно орієнтовані на усереднені канальні показники та максимізацію пропускної здатності. Додаткове протиріччя полягає у розбіжності між QoS-контекстом, що формується в ядрі 5GC у вигляді QoS-політик і профілів 5QI, та фактичним контуром прийняття керувальних рішень у сегменті NG-RAN щодо розподілу радіоресурсів, вибору модуляційно-кодових схем і керування повторними передачами HARQ. Унаслідок цього прийнятні середні значення BLER і затримки можуть поєднуватися з підвищеною часткою пакетів, доставлених із перевищенням граничного часу, та зростанням кількості багатократних повторних передач, що безпосередньо погіршує якість сприйняття мовлення та знижує оцінку MOS. У дисертації розв’язано наукове завдання розроблення інтегрованого кросрівневого методу адаптивного планування радіоресурсів і MOS-орієнтованого керування повторними передачами HARQ та цільовим рівнем BLER для голосових послуг VoNR у мережі 5G SA. Метод ґрунтується на прогнозуванні стану радіоканалу із застосуванням методів машинного навчання та використанні поточних і накопичувальних показників QoS. Це забезпечує підвищення часової надійності доставки RTP-пакетів, зменшення затримки та її варіації, зниження частки втрат і пакетів, доставлених із перевищенням граничного часу, а також скорочення частки випадків двох і більше повторних передач транспортних блоків. У результаті забезпечується стабільно високий рівень інтегральної оцінки якості мовлення за показником MOS. У першому розділі здійснено аналітичний огляд чинників і механізмів, що визначають забезпечення якості голосових послуг VoNR у мережах 5G SA. Обґрунтувано необхідність врахування часових характеристик доставки RTP-пакетів і впливу повторних передач HARQ на радіоінтерфейсі під час оцінювання показників якості обслуговування та якості сприйняття. У другому розділі сформовано теоретико-методичні засади дослідження якості обслуговування голосового трафіку VoNR у мережах 5G SA. Систематизовано часові вимоги та механізми QoS, запропоновано модель RTP-потоку з формалізацією подій доставки пакетів. Встановлено критичний вплив порушень граничного часу доставки та багатократних повторних передач на показник MOS. У третьому розділі розроблено інтегрований метод адаптивного планування радіоресурсів та керування повторними передачами HARQ для підвищення якості голосових послуг VoNR у мережах 5G SA. Метод поєднує прогнозування параметрів радіоканалу на основі моделей машинного навчання з узгодженим керуванням параметрами радіоінтерфейсу, процедурами HARQ і рішеннями щодо планування розподілу радіоресурсів. У четвертому розділі проведено експериментальне оцінювання ефективності запропонованого методу на основі імітаційного моделювання у середовищі MATLAB та його порівняння з базовими схемами планування. Отримані результати підтверджують переваги інтегрованого методу та слугують основою для формування практичних рекомендацій щодо його застосування в мережах 5G SA. Основні наукові результати дисертаційної роботи: 1. Вперше запропоновано інтегрований крос-рівневий метод адаптивного планування радіоресурсів для голосового трафіку VoNR у мережах 5G SA. Особливістю методу є реалізація єдиного замкненого контуру керування на рівнях RRM і MAC з урахуванням QoS-контексту ядра 5GC. У межах цього контуру формуються взаємопов’язані керувальні впливи щодо вибору модуляційно-кодових схем, розподілу радіоресурсів, налаштування параметрів HARQ і цільового рівня BLER. Запропонований підхід забезпечує узгоджену адаптацію до нестаціонарності радіоканалу та змінного мережевого навантаження й спрямований на стабілізацію показників QoS і QoE голосового трафіку VoNR у сегменті NG-RAN. 2. Удосконалено математичну модель задачі адаптивного планування радіоресурсів для голосового трафіку VoNR у мережах 5G SA. Модель відрізняється дискретною постановкою задачі керування на рівнях RRM і MAC з формуванням вектора стану системи на основі поточних показників PHY-рівня, статистики HARQ та накопичувальних показників якості обслуговування у ковзному часовому вікні. До складу вектора стану включено індикатори часової надійності доставки, зокрема частку пакетів, доставлених із перевищенням граничного часу, та показники багатократних повторних передач HARQ. Динаміку радіоканалу описано стохастичною моделлю на основі марківського процесу, а QoSконтекст 5GC враховано у вигляді системи обмежень і пріоритетів керування для NGRAN. Це забезпечує формалізований зв’язок між параметрами радіодоступу та інтегральними показниками якості сервісу VoNR. 3. Розроблено математичну модель MOS-орієнтованого керування механізмами HARQ і цільовим рівнем BLER. На відміну від традиційних підходів, орієнтованих переважно на оптимізацію середнього значення BLER або максимізацію пропускної здатності, у запропонованій моделі інтегральну оцінку якості мовлення за показником MOS використано як цільову функцію керування. Модель забезпечує динамічний вибір модуляційно-кодових схем і адаптивне налаштування цільового рівня BLER з урахуванням впливу повторних передач HARQ на своєчасність доставки RTP-пакетів у межах граничного часу. Реалізація MOSорієнтованого контуру керування дає змогу зменшити частку пакетів, доставлених із перевищенням граничного часу, та випадків двох і більше повторних передач транспортних блоків за одночасного збереження ефективності використання радіоресурсів. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблений інтегрований крос-рівневий метод адаптивного планування радіоресурсів і MOSорієнтованого керування механізмами HARQ та цільовим рівнем BLER для VoNR у мережі 5G SA створює підґрунтя для розв’язання прикладних задач проєктування, налаштування та експлуатаційної оптимізації радіодоступу NG-RAN, зокрема дає змогу: - здійснювати обґрунтоване налаштування параметрів планування на рівнях RRM і MAC для голосового трафіку VoNR з урахуванням QoS-контексту 5GC та вимог профілів 5QI; - підвищувати часову надійність доставки RTP-пакетів шляхом формування узгоджених керувальних дій щодо вибору модуляційно-кодових схем, розподілу радіоресурсів, параметризації механізмів HARQ та адаптивного налаштування цільового рівня BLER, орієнтованого на показник MOS; - зменшувати частку пакетів із порушенням граничного часу доставки та випадків багатократних повторних передач транспортних блоків за збереження ефективності використання радіоресурсу в умовах нестаціонарного радіоканалу та змінного навантаження; - здійснювати порівняльне оцінювання й верифікацію алгоритмів планування та процедур адаптації для VoNR за сукупністю показників QoS і QoE (затримка, варіація затримки, втрати пакетів, індикатори часової надійності доставки, статистика повторних передач HARQ); - використовувати розроблену імітаційну модель і програмний комплекс у середовищі MATLAB для передпроєктного аналізу сценаріїв параметризації VoNR у мережах 5G SA, проведення лабораторних досліджень і навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців у галузі мобільних мереж нового покоління; - формувати практичні рекомендації щодо інтеграції запропонованих алгоритмічних рішень у програмне забезпечення NG-RAN на рівнях RRM і MAC та узгодження керувальних дій із QoS-політиками 5GC.Документ Відкритий доступ Інноваційні засади управління зовнішньоекономічною діяльністю машинобудівних підприємств в умовах післявоєнного відновлення(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Пінчук, Олександр Васильович; Дунська, Алла РашидівнаПінчук О.В. Інноваційні засади управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств в умовах післявоєнного відновлення. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 «Менеджмент», Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена розвитку теоретичних положень, удосконаленню методичних підходів та розробленню практичних рекомендацій щодо формування інноваційних засад управління зовнішньоекономічною діяльністю машинобудівних підприємств України в умовах післявоєнного відновлення економіки та інтеграції до європейського економічного простору. Особлива увага приділяється формуванню інституційного та інфраструктурного середовища підтримки експорту, яке забезпечує підвищення економічної безпеки та конкурентоспроможності машинобудівних підприємств на міжнародних ринках. Актуальність дослідження зумовлена глибокими структурними трансформаціями економіки України, спричиненими військовою агресією та масштабними руйнуваннями виробничої й транспортної інфраструктури. Машинобудівна галузь, яка традиційно виступає одним із ключових секторів промисловості та формує значну частину технологічного потенціалу держави, зазнала значних втрат виробничих потужностей, логістичних зв’язків і ринків збуту. У таких умовах відновлення та подальший розвиток експортної діяльності машинобудівних підприємств набуває стратегічного значення для забезпечення макроекономічної стабільності, розвитку промисловості та інтеграції України у глобальні виробничі ланцюги. У дисертації здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних підходів до дослідження зовнішньоекономічної діяльності підприємств, економічної безпеки експорту та інноваційного управління в умовах глобалізації. Узагальнено наукові підходи до трактування категорії зовнішньоекономічної діяльності, визначено її роль у забезпеченні сталого розвитку промислових підприємств. Уточнено сутність економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств, яку визначено як здатність підприємства забезпечувати стабільність і результативність експортної діяльності в умовах високої невизначеності, протидіючи внутрішнім і зовнішнім загрозам. У роботі досліджено еволюцію підходів до державної та наддержавної підтримки експорту в умовах глобалізації та євроінтеграційних процесів. Проведено порівняльний аналіз інституційних моделей підтримки експорту в Україні та країнах Європейського Союзу. Встановлено, що ефективна експортна політика базується на поєднанні державних інструментів фінансової підтримки, розвитку логістичної та митної інфраструктури, а також створенні сприятливого інституційного середовища для діяльності експортерів. Особливу увагу приділено дослідженню сучасного стану та тенденцій розвитку зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств України у довоєнний, воєнний та післявоєнний періоди. Проаналізовано динаміку експорту машинобудівної продукції, зміни географічної структури зовнішньої торгівлі, а також вплив військових дій на виробничий та логістичний потенціал підприємств. Визначено ключові проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств, серед яких: руйнування логістичної інфраструктури, обмежений доступ до фінансових ресурсів, нестабільність валютного ринку, підвищення транспортних витрат, а також посилення конкуренції на міжнародних ринках. У дисертації обґрунтовано роль інституційного середовища у забезпеченні ефективного функціонування експортної діяльності підприємств. Систематизовано інституції підтримки експорту, до яких віднесено державні органи влади, експортнокредитні агентства, торгово-промислові палати, міжнародні фінансові організації, цифрові платформи та галузеві кластерні об’єднання. Визначено їх функціональні ролі та механізми впливу на розвиток зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств. Значну увагу приділено дослідженню інфраструктурного забезпечення експорту машинобудівної продукції. Проаналізовано розвиток митної, транспортної, логістичної, фінансової та цифрової інфраструктури, що забезпечує функціонування зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Визначено основні напрями її трансформації в умовах цифровізації економіки, інтеграції до митних систем Європейського Союзу та впровадження спільного транзиту. У роботі запропоновано концептуальний підхід до оцінювання рівня економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств, що базується на ідентифікації інституційних, інфраструктурних, фінансово-економічних та цифрових складових. Сформовано систему показників для розрахунку локальних індексів та удосконалено методику визначення інтегрального показника економічної безпеки експорту. Практичну апробацію запропонованого методичного підходу здійснено на прикладі машинобудівних підприємств України, зокрема підприємств «Пожмашина», «Тітал», «MAN Україна», «АвтоКрАЗ» та «Validus». На основі нормування показників та адитивного згортання проведено оцінювання рівня економічної безпеки їх зовнішньоекономічної діяльності. Виявлено критичні значення окремих індикаторів, які можуть призводити до зниження експортного потенціалу підприємств і підвищення ризиків їх функціонування на міжнародних ринках. У дисертації узагальнено стратегічні альтернативи розвитку зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств у післявоєнний період. До основних напрямів розвитку віднесено інтеграцію у європейські виробничі ланцюги, розвиток експортноорієнтованих кластерів, цифровізацію митних та експортних процедур, екологізацію виробництва та диверсифікацію експортних ринків. Для визначення пріоритетних напрямів розвитку застосовано метод аналізу ієрархій, що дозволило визначити найбільш ефективні стратегічні альтернативи забезпечення економічної безпеки експорту. Удосконалено методичний підхід до оцінювання динаміки змін економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств, який дозволяє здійснювати комплексний аналіз поведінки системи в умовах нестабільного зовнішнього середовища та формувати обґрунтовані управлінські рішення щодо стабілізації та розвитку експортної діяльності. Теоретичне значення отриманих результатів полягає у подальшому розвитку наукових підходів до інноваційного управління зовнішньоекономічною діяльністю промислових підприємств у контексті післявоєнного відновлення економіки України. У межах дисертаційного дослідження поглиблено теоретико-методологічні засади формування та функціонування системи управління зовнішньоекономічною діяльністю машинобудівних підприємств на основі інноваційних підходів, що дозволило уточнити зміст і взаємозв’язок ключових економічних категорій, зокрема таких як інноваційне управління, інституційне забезпечення експорту, інфраструктурна підтримка зовнішньоекономічної діяльності, економічна безпека експорту та конкурентоспроможність промислових підприємств. У дослідженні систематизовано наукові підходи до управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств в умовах глобалізації, цифровізації економіки та інтеграції України до європейського економічного простору. Це дозволило сформувати комплексне теоретичне бачення розвитку експортної діяльності промислових підприємств у кризових та трансформаційних умовах, пов’язаних із воєнними викликами та структурною перебудовою національної економіки. Розроблені у дисертації теоретичні положення сприяють розширенню наукових уявлень щодо ролі інституційного та інфраструктурного середовища у забезпеченні ефективного функціонування зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств. Обґрунтовано концептуальні засади формування інституційної системи підтримки експорту, що передбачає взаємодію державних органів, фінансових установ, інституцій розвитку, логістичних операторів та цифрових платформ у межах єдиного механізму стимулювання експортної діяльності підприємств. Отримані результати доповнюють та розвивають наукові дослідження у сфері міжнародної економіки, інституційної економіки, стратегічного управління та економічної безпеки підприємств, формуючи наукове підґрунтя для подальших досліджень проблем модернізації промислового сектору, підвищення експортного потенціалу України та інтеграції національних підприємств у глобальні виробничі та логістичні ланцюги. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості застосування розроблених у дисертації науково-методичних положень, рекомендацій та управлінських інструментів у діяльності органів державної влади, інституцій підтримки експорту та машинобудівних підприємств при формуванні ефективної системи управління зовнішньоекономічною діяльністю в умовах післявоєнного відновлення економіки. Розроблені у дослідженні рекомендації можуть бути використані органами державної влади при формуванні державної політики стимулювання експорту, удосконаленні інституційного середовища розвитку зовнішньоекономічної діяльності, розробленні програм підтримки експортоорієнтованих підприємств, а також при формуванні стратегій економічного відновлення та структурної модернізації промисловості України. Практичне значення мають також запропоновані методичні підходи до оцінювання економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності підприємств, які дозволяють здійснювати комплексну діагностику стану експортної діяльності, визначати рівень ризиків зовнішньоекономічних операцій, своєчасно виявляти загрози та формувати ефективні управлінські рішення щодо диверсифікації ринків збуту, підвищення конкурентоспроможності продукції та зміцнення позицій підприємств на міжнародних ринках. Результати дослідження можуть бути використані машинобудівними підприємствами при розробленні стратегій розвитку зовнішньоекономічної діяльності, оптимізації експортних процесів, удосконаленні системи управління ризиками, підвищенні ефективності використання інноваційних технологій у виробництві та забезпеченні економічної безпеки експортної діяльності. Практичні рекомендації дисертації можуть бути застосовані при розробленні програм інноваційної модернізації підприємств, формуванні експортно-орієнтованих промислових кластерів, розвитку логістичної та цифрової інфраструктури експорту, а також при інтеграції українських машинобудівних підприємств до міжнародних виробничих та логістичних ланцюгів. Реалізація запропонованих рекомендацій сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної промисловості, зростанню експортного потенціалу України та забезпеченню сталого економічного розвитку в умовах післявоєнного відновлення.Документ Відкритий доступ Інтелектуальна система підтримки прийняття рішень на основі нейронних мереж для виявлення медіаманіпуляцій(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Баздирев, Антон Андрійович; Касьянов, Павло ОлеговичБаздирев А. Інтелектуальна система підтримки прийняття рішень на основі нейронних мереж для виявлення медіаманіпуляцій. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 124 Системний аналіз (12 – Інформаційні технології). – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. У сучасному інформаційному середовищі медіаманіпуляції є одним із ключових інструментів інформаційного впливу, що особливо загострилося в умовах російсько-української війни, масового поширення повідомлень у соціальних мережах, месенджерах і цифрових медіа, а також високої швидкості тиражування маніпулятивних наративів у різних текстових варіаціях. Для українського інформаційного простору ця проблема є не лише науковою, а й безпосередньо прикладною, оскільки своєчасне виявлення маніпулятивного впливу має значення для безпекової аналітики, OSINT-досліджень, моніторингу інформаційних операцій, фактчекінгу та медіаграмотності. Разом з тим, у практичній роботі аналітика недостатньо лише визначити, чи є певне повідомлення маніпулятивним. Потрібно також зрозуміти, яку саме техніку використано, які фрагменти повідомлення є тригерними, які зовнішні свідчення підтверджують або спростовують висновок системи, як безпечно сформулювати нейтральний виклад і які випадки слід розглядати в першу чергу за умов обмеженого ресурсу уваги. У зв’язку з цим у дисертаційній роботі розглядається задача побудови інтелектуальної системи підтримки прийняття рішень для виявлення медіаманіпуляцій. Запропонована постановка поєднує методи системного аналізу, нейромережевого опрацювання природної мови, інформаційного пошуку, безпечної генерації тексту та прикладного реранкінгу випадків. Центральною ідеєю роботи є перехід від окремих моделей до цілісної доказово-орієнтованої архітектури, у якій результати нейромережевих модулів інтерпретуються як елементи аналітичного контуру, що завершується практично придатною підтримкою рішень. У першому розділі запропоновано трирівневу постановку задачі. Перший рівень відповідає за аналіз окремого повідомлення і включає визначення ризику маніпулятивного впливу, багатоміткову класифікацію технік та локалізацію фрагментів-індикаторів. Другий рівень реалізує доказово-орієнтований контур, у межах якого здійснюється добування свідчень, повторне впорядкування знайдених кандидатів, типізація доказового набору та безпечна реформуляція або реферування повідомлення. Третій рівень виконує функцію інтегральної підтримки прийняття рішень: він агрегує сигнали попередніх підсистем, ураховує новизну, масштаб поширення та невизначеність висновку і формує пріоритет випадку для подальшого опрацювання аналітиком. Запропонована методологія побудови системи базується на таких принципах: – модульне розділення на підсистеми аналізу повідомлення, добування свідчень, безпечної реформуляції та прийняття рішень; – доступність і інтерпретованість проміжних результатів кожного етапу; – орієнтація на українськомовні новинні та соціально-медійні дані; – можливість масштабування системи за рахунок заміни або розширення окремих модулів; – придатність до інтеграції у реальні програмні контури інформаційноаналітичного призначення. У другому розділі досліджено нейромережеві методи аналізу окремого повідомлення. Особливу увагу приділено проблемі використання великих мовних моделей у дискримінативних задачах. У роботі запропоновано підхід до побудови двоспрямованого енкодера на базі декодерної великої мовної моделі Gemma2-27B. Для цього каузальну маску замінено на повну двоспрямовану, а модель доадаптовано за схемою masked language modeling на змішаному українсько- та російськомовному новинному корпусі. Такий підхід дозволив сформувати модель biGemma2-27B, орієнтовану на українськомовні задачі класифікації та локалізації маніпулятивного контенту. Експериментальні результати показали, що biGemma2-27B продемонструвала найкращі результати серед розглянутих відкритих моделей. У третьому розділі досліджено доказово-орієнтовану обробку медіатекстів. Для цього розроблено синтетичний корпус EviManip-UA, призначений для моделювання задачі відновлення нейтрального першотексту за маніпулятивним переписуванням, добування свідчень і безпечної реформуляції. Такий корпус виконує подвійну роль: з одного боку, він є інструментом для побудови доказово-орієнтованих сценаріїв, а з іншого – слугує засобом оцінювання практичної придатності доказово-орієнтованих методів. Для масштабованого добування документів запропоновано використання напівкерованого інвертованого файлового індексу SS-IVF. На відміну від стандартного IVF, у запропонованому підході структуру розбиття простору узгоджено з навчальними сигналами задачі, що дозволяє краще зберігати релевантні документи в близьких кластерах. У роботі також розроблено підхід до формування доказового набору, який не зводиться до простого списку найближчих документів. Свідчення поділяються на такі групи: фрагменти, що підтверджують гіпотезу; фрагменти, що суперечать їй; подібні історичні прецеденти; та лексично схожі, але змістово нерелевантні приклади. Така типізація дає змогу перейти від суто пошукового модуля до засобу підтримки аналітичного міркування, де важливими є не лише підтвердження, а й суперечності, альтернативи та межі достовірності автоматичного висновку. У четвертому розділі наведено результати експериментальних досліджень та запропоновано архітектуру програмної реалізації системи. Показано, що всі ключові компоненти – модуль аналізу повідомлення, контур видобування, шар реформуляції – можуть бути інтегровані в єдину прикладну систему. Визначено основні функціональні підсистеми, потоки даних між ними, модель збереження результатів і принципи побудови інтерфейсу аналітика. Запропонований інтерфейс орієнтовано на практичну роботу з повідомленнями, доказовими наборами, безпечними викладами та фінальним рішенням щодо кейсу. Підсумовуючи, наукова новизна дисертаційної роботи полягає в наступному. Вперше запропоновано формалізацію інтелектуальної системи підтримки прийняття рішень для виявлення медіаманіпуляцій як трирівневої доказовоорієнтованої системи, що поєднує аналіз окремого повідомлення, добування та типізацію свідчень, безпечну реформуляцію і шар інтегрального прийняття рішень для аналітика. Вперше запропоновано підхід до побудови українсько-орієнтованого двоспрямованого енкодера на базі декодерної великої мовної моделі шляхом заміни каузальної маски на повну двоспрямовану та подальшої доменної MLMадаптації на змішаному українсько- та російськомовному новинному корпусі, що підвищує придатність моделі до дискримінативних задач аналізу тексту. Вперше адаптовано та обґрунтовано використання GRPO для задач безпечної реформуляції та реферування українськомовних медіатекстів із комбінованою функцією винагороди, яка одночасно враховує нетоксичність, покриття свідчень, нейтральність викладу та контрольовану довжину вихідного тексту. Удосконалено метод напівкерованого інвертованого файлового індексу SS-IVF для задачі добування свідчень і відновлення нейтрального першотексту за маніпулятивним переписуванням, що забезпечує кращий компроміс між швидкодією та якістю видобування у шумному інформаційному середовищі. Набули подальшого розвитку методи доменної адаптації нейромережевих моделей до українських новинних і соціально-медійних даних за рахунок поєднання двомовного новинного донавчання, цільового прикладного донавчання та доказово-орієнтованого оцінювання в межах єдиної системної постановки. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані методи, моделі та архітектурні рішення можуть бути безпосередньо використані для побудови прикладних систем моніторингу й аналізу медіаконтенту, орієнтованих на підтримку роботи аналітиків, дослідників інформаційних операцій, фахівців з OSINT, фактчекінгу та медіабезпеки. Усі теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи опубліковано у фахових вітчизняних і закордонних наукових виданнях та апробовано на міжнародних наукових конференціях. За матеріалами дисертації опубліковано 5 наукових праць, з яких 2 – статті у журналах, що індексується у міжнародній наукометричній базі Scopus, 1 – стаття у фаховому виданні категорії Б, 2 – тези міжнародних наукових конференцій.Документ Відкритий доступ Рекуперативний п'єзоперетворювач вібрацій технічних систем в електричну енергію(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Новиков, Антон Олександрович; Сліденко, Віктор МихайловичНовиков А. О. Рекуперативний п'єзоперетворювач вібрацій технічних систем в електричну енергію.– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора філософії за спеціальністю 141 Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка (14 Електрична інженерія) – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Ідея роботи полягає в використанні встановлених закономірностей і характеристик динамічного рекуперативного процесу перетворення вібраційних навантажень за допомогою п’єзогенераторів в електричну енергію для живлення електротехнічних пристроїв технічних систем. У вступі представлено актуальність дисертаційної роботи, яка полягає у розв’язанні проблем енергоефективності та екологічної безпеки транспортної галузі. Підкреслено відповідність тематики державним пріоритетам України, зокрема Стратегії інноваційного розвитку технічних систем транспортної сфери та положенням щодо створення технологічних інноваційних парків у енергетичній сфері. Робота спрямована на дослідження процесів віброгасіння з рекуперацією механічної енергії шкідливих коливань в електричну енергію, що відповідає сучасним тенденціям сталого розвитку та зменшення викидів. Визначено мету дослідження — розробку нелінійної моделі електротехнічної системи амортизаційного пристрою з п’єзоелектричним генератором та визначення її ефективних параметрів для забезпечення рекуперацї енергії з перетворенням механічної енергії шкідливих вібрацій в електричну енергію та оцінку ефективності системи. Сформульовані завдання, серед яких: аналіз наявних систем перетворення механічної енергії вібрацій в електричну енергію, визначення основних характеристик п’єзогенераторів, розробка конструктивної схеми електротехнічного рекуперативного амортизатора та її математичної моделі, а також - статистична оцінка впливу основних параметрів на ефективність рекуперації енергії, обґрунтування шляхів впровадження розробленої електротехнічної системи у виробництво. Окреслено об’єкт дослідження — процеси енергетичних перетворень у динамічних системах, та предмет дослідження — рекуперація енергії з перетворенням механічної енергії вібрацій у електричну енергію. Наведено основні наукові положення, що виносяться на захист: застосування прямого п’єзоефекту для рекуперації енергії вібраційних коливань імпульсної системи гідроударного пристрою та підвіски транспортного засобу, на прикладі наземних роботизованих платформ, визначення робочого діапазону коефіцієнта електромеханічного зв’язку (0,4–0,75) транспортного засобу, що забезпечує отримання електричної енергії 0,025 Вт∙год, за умови впливу на нього енергії збурення величиною 170 Дж з частотою коливань 5 Гц, врахування ймовірнісного характеру коливань, розробка дискретно-континуальної моделі електротехнічного ударного пристрою з п’єзогенератором, створення системи рекуперації з мостовим випрямлячем на діодах Шотткі, контакти яких виконано як метал-напівпровідник, що забезпечує йому надзвичайно високу швидкість перемикання та низьке падіння напруги, визначення вихідного струму п’єзопакета (0,25 А при силі 2380 Н). Наведено наукову новизну роботи — встановлення параметрів, що впливають на функціонування електротехнічного рекуперативного амортизатора; моделювання нелінійних характеристик жорсткості амортизаційного модуля; розробка системи перетворення механічної енергії вібрацій в електричну для транспортних засобів. Практичне значення полягає у створенні методики розрахунку параметрів рекуперації та розробці конструктивних рішень для впровадження у виробництво. Описано реалізацію результатів — використання методів моделювання електротехнічних систем рекуперації енергії у навчальному процесі кафедри автоматизації електротехнічних та мехатронних комплексів НН Інституту енергозбереження та енергоменеджменту Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”, а також застосування у виробничій практиці ТОВ «КБ БУРЕВІЙ» методики розрахунку динамічних характеристик амортизаційної системи наземного роботизованого комплексу (НРК) розробки з моделюванням процесу п’єзоелектричного перетворення шкідливих вібрацій в електричну енергію, що дозволяє встановити потенціальні енергетичні ресурси вібраційних навантажень та енергію поточної зарядки бортового акумулятора НРК. Наведено дані про апробацію результатів досліджень — публікацію 8 наукових робіт (дві роботи в виданнях Scopus, три роботи - в фахових виданнях України, та три роботи – апробація результатів досліджень на міжнародних конференціях). Структура дисертації включає вступ, чотири розділи, висновки, список літератури та додатки. У першому розділі було здійснено огляд сучасних тенденцій у сфері рекуперації енергії та застосування п’єзоелектричних матеріалів технічних систем у транспортних і промислових системах. Розглянуто актуальність проблеми енергозбереження в автомобільній промисловості, зокрема в умовах поширення електротранспорту та потреби у збільшенні часу роботи акумуляторів. Відзначено перспективні напрями збору енергії — використання сонячних панелей, дорожніх покриттів із генерацією струму та шин із п’єзоелектричними волокнами. Проведено аналіз та описано фізичну природу прямого та зворотного п’єзоефектів, наведено приклади їх застосування на практиці. Проаналізовано властивості сучасних п’єзокерамічних матеріалів (BaTiO3, PZT, PbNb2O6), їхні параметри — діелектрична проникність, коефіцієнти електромеханічного зв’язку, модулі Юнга, температура точки Кюрі. Визначено недоліки п’єзоелектрики (високий вихідний опір, витік заряду, низький струм). Побудовано графік залежності густини потужності від напруги для різних механізмів збору енергії, який показав перевагу п’єзоелектрики над електромагнітними та термоелектричними перетворювачами. Розглянуто уніморфні та біморфні конфігурації консольних балок, які працюють у режимах згинання та стискання/розтягу. Показано, що біморфна конструкція забезпечує вищу напругу завдяки поєднанню двох шарів. Наведено схему стандартного електричного кола п’єзоелектричних перетворювачів (ПЕП) із діодним мостом та конденсатором для згладжування напруги. Вказано проблему «повернення енергії» та можливість її усунення методами синхронного перемикання. Проведено порівняльний аналіз ефективності рекуперації енергії для транспортних і промислових систем. Встановлено, що найбільший потенціал для рекуперації мають автомобільні підвіски (частоти 1–15 Гц, прискорення 0,4–0,6 м/с2), шасі важкої техніки (5–30 Гц, прискорення 0,2–0,6 м/с2) та ударні гірничі установки (30–70 Гц, прискорення 8–15 м/с2). Побудовані таблиці та графіки підтвердили, що ці системи є пріоритетними для інтеграції п’єзоперетворювачів, оскільки забезпечують стабільні коливання та високу енергоємність процесів. Таким чином, у першому розділі було закладено теоретичні та практичні основи дослідження: визначено актуальність проблеми рекуперації енергії, описано фізичні принципи п’єзоефекту, наведено властивості сучасних матеріалів та конструкцій п’єзоперетворювачів, а також проведено аналіз технічних систем для вибору пріоритетних об’єктів впровадження. У другому розділі проведено аналіз енергетичних характеристик різних технічних систем та розроблено статистичні моделі для врахування випадкових чинників у процесі рекуперації енергії. Розглянуто енергетичний потенціал використання механічних коливань для рекуперації енергії за допомогою п’єзоелектричних перетворювачів. Проведено порівняльний аналіз транспортних і промислових систем (автомобільні підвіски, шасі важкої техніки, бурильні установки, залізничні візки, роторні механізми, медико-технологічні системи). Встановлено, що найбільший енергетичний потенціал мають автомобільні підвіски (частоти 1–15 Гц, амплітуди 2–5 мм, питомий енергетичний потенціал 0,02–0,1 Дж/кг) та бурильні установки (частоти 30–70 Гц, прискорення 8–15 м/с2, питомий енергетичний потенціал 0,3–1,0 Дж/кг). Побудовано параметричні характеристики систем та типові значення динамічних параметрів, що підтвердили перспективність використання п’єзоперетворювачів у транспортних і гірничих комплексах. Оскільки коливальні процеси мають стохастичний характер, у розділі розроблено статистичні моделі для врахування випадкових змін амплітуди, частоти та прискорення елементів електротехнічної коливальної системи. Система описана як лінійна стохастична модель із випадковим процесом зовнішнього прискорення. Для гідропневматичних систем, з можливістю установки рекуперативного п’єзогенератора, (гідромолоти, бурильні установки, амортизатори) застосовано рівняння політропи для опису стиснення газу у пневмоакумуляторі. Енергетичний потенціал визначався як випадкова величина з дисперсією, що враховує змінність тиску, об’єму та показника політропи. Для адекватного опису процесів рекуперації енергії застосовано метод Монте-Карло, який дозволив врахувати стохастичну природу параметрів пневмоакумулятора ударного пристрою з п’єзогенератором. Проведеним моделюванням розподілу енергії стиснення при різних законах розподілу вхідних величин встановлено, що, наприклад, для показника політропи n, який моделювався нормальним розподілом (m = 1,45; o = 0,05; діапазон [1,3–1,6]), ступінь стиснення e — рівномірним розподілом [1,19–1,98], а сила удару — нормальним розподілом із середнім значенням 2380 Н. Це дозволило отримати статистично правдиві результати для середнього, дисперсії та довірчих інтервалів енергії стиснення. Таким чином, у другому розділі було визначено пріоритетні технічні системи для рекуперації енергії, кількісно оцінено їх енергетичний потенціал та розроблено стохастичні моделі для врахування випадкових значень параметрів. Побудовані таблиці та графіки підтвердили, що найбільш перспективними є транспортні та ударні системи, а застосування методу Монте-Карло забезпечує адекватність оцінки енергетичного потенціалу в реальних умовах експлуатації. У третьому розділі наведено результати комплексного дослідження рекуперації енергії з перетворенням механічної енергії в електричну ударної системи - гідромолота, а також - підвіски транспортного засобу з рекуперативним амортизатором. Розроблено дискретно-континуальну модель електротехнічної системи «бойок–інструмент–оброблювальне середовище» з п’єзогенератором та встановлено її основні параметри. Імітаційні експерименти в Ansys Explicit Dynamics показали, що тривалість співудару становить 0,1–0,5 мс, а частота коливань сягає 3000–6000 Гц. Коефіцієнт передачі енергії від бойка до інструменту становить 0,75–0,8, а до середовища — 0,55–0,65. Побудовано енергетичні характеристики коливань контактних торців інструменту, з визначенням повної енергії елементів ударної системи. Апроксимація жорсткості амортизаційної системи у вигляді кривих, що апроксимуються кубічною параболою, дозволила знизити пікові навантаження на п’єзогенератор та створити умови для застосування п’єзокераміки для рекуперації енергії імпульсів при роботі ударного пристрою. Для підвіски транспортного засобу побудовано математичну модель з урахуванням електромеханічного зв’язку п’єзоелементів. Розрахунки виконано в Mathcad та Wolfram Mathematica методом Рунге–Кутта. Показано, що при енергії удару 360 Дж та масі гідромолота 65 кг середнє значення енергії коливального процесу становить близько 170 Дж. При частоті 5 Гц це відповідає механічній потужності близько 850 Вт у межах секунди, що екстраполюється до механічної енергії 0,85 кВт∙год при безперервній роботі системи. Побудовано графіки переміщень та швидкості зведеної маси, а також енергетичні характеристики коливального процесу. Досліджено рекуперативний амортизатор, на прикладі транспортного засобу – наземного роботизованого комплексу (НРК), із п’єзопакетом та встановлено, що середня корисна постійна електрична потужність знаходиться в діапазоні десятків–сотень мВт, а пікова напруга на виході п’єзопакета до випрямлення сягає 0,9 В. Побудовано графіки пікової напруги до випрямлення у середовищі MATLABSimulink. Таким чином, у розділі було показано, що п’єзокерамічні системи здатні ефективно перетворювати механічні коливання в електричну енергію в різних технічних середовищах. Побудовані графіки переміщень, напружень, енергетичних характеристик та напруги у середовищах Ansys Explicit Dynamics, Mathcad, Wolfram Mathematica та MATLAB-Simulink підтвердили адекватність моделей і дали кількісну оцінку потенціалу рекуперації енергії. У четвертому розділі розглянуто принципи побудови та функціонування рекуперативного амортизатора, який працює в умовах складних імпульсних навантажень та широкого спектра частот, характерних для підвіски транспортного засобу. Показано, що така система має розглядатися як мехатронна, де механічна, електрична та керувальна підсистеми взаємодіють у режимі реального часу. Встановлено основні електротехнічні параметри п’єзоелектричного пакета, описано еквівалентну схему та особливості вибору елементів випрямлення й накопичення енергії. Проведено дослідження динаміки електромеханічного перетворення, визначено вплив демпфування та конструктивних параметрів на рівень корисної потужності, а також показано, що максимальна ефективність досягається поблизу резонансних режимів. Запропоновано алгоритм адаптивного узгодження навантаження з поточними режимами коливань, використання синхронного випрямлення та мікроконтролерного керування, що дозволяє суттєво підвищити енергетичну ефективність системи. Для підтвердження результатів розроблено імітаційну модель у середовищі MATLAB-Simulink, яка враховує механічні, електричні та силові процеси, дозволяє аналізувати перехідні та усталені режими роботи, а також оцінювати рівень напруги й потужності на навантаженні. Модель підтвердила адекватність вибраних параметрів та показала перспективність застосування рекуперативного амортизатора для живлення малопотужних електронних пристроїв у транспортних засобах.Документ Відкритий доступ Метод побудови відмовостійкої програмно-визначеної мережі з динамічним розпізнаванням трафіку(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Обозний, Дмитро Миколайович; Кулаков, Юрій ОлексійовичОбозний Д.М. Метод побудови відмовостійкої програмно-визначеної мережі з динамічним розпізнаванням трафіку. – Кваліфікаційна праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 12 Інформаційні технології за спеціальністю 123 Комп’ютерна інженерія. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена розв'язанню науково-практичної задачі побудови відмовостійкої програмно-визначеної мережі з інтегрованими механізмами динамічного розпізнавання трафіку. У дослідженні обґрунтовано комплексний підхід до використання технології глибинного аналізу пакетів в інфраструктурі програмно-визначених мереж. Головною метою є розробка інноваційного методу підвищення відмовостійкості та якості обслуговування з урахуванням пріоритетності трафіку шляхом його адаптивного розподілення між існуючими каналами зв’язку. Актуальність дослідження обумовлена стрімким зростанням обсягів переданого трафіку, зокрема сервісів реального часу, таких як голосовий зв'язок поверх протоколу IP, відеоконференції та потокове мовлення. Ці сервіси є вкрай чутливими до параметрів якості мережі та вимагають мінімальних затримок, відсутності джиттеру та збереження цілісності пакетів. Одночасно з цим масовий перехід прикладних протоколів на використання наскрізного шифрування критично ускладнює ідентифікацію трафіку традиційними методами, що історично спиралися на аналіз відкритих заголовків пакетів або фіксованих транспортних портів. Це унеможливлює забезпечення гарантованої якості обслуговування під час раптових перевантажень каналів зв'язку або їхньої нестабільності, що є особливо характерним для бездротових сегментів. Традиційні механізми управління чергами, що функціонують за принципом послідовного обслуговування, не враховують концептуальних відмінностей між потоками і не здатні забезпечити пріоритезацію критичних сервісів. За таких умов збільшення навантаження від одних типів трафіку неминуче призводить до деградації інших, збільшуючи час затримки та відсоток втрати пакетів. Базові алгоритми випадкового раннього відкидання пакетів також не розв'язують цю проблему повною мірою, оскільки без попередньої диференціації та класифікації даних відкидання відбувається хаотично, завдаючи шкоди пріоритетним потокам. Програмно-визначені мережі відкривають нові горизонти гнучкого централізованого управління завдяки фундаментальному відокремленню площини керування від площини даних. Проте централізований контролер легко стає вразливим місцем при спробі обробки великої кількості нових, некласифікованих потоків. Аналіз літературних джерел підтверджує, що розподілені атаки на відмову в обслуговуванні є найнебезпечнішим типом кібератак у таких мережах. Вони спрямовані на переповнення таблиць потоків комутаторів або швидке вичерпання обчислювальних ресурсів самого контролера шляхом генерування величезної кількості випадкових запитів. Тому виникає гостра потреба у розробці комплексного рішення з використанням передових технологій аналізу для фільтрації атак і підвищення відмовостійкості рівня управління. Для досягнення мети виконано детальний аналіз сучасних підходів до управління трафіком та методів виявлення аномалій в умовах тотального використання зашифрованих даних. У межах дослідження було розроблено теоретичну модель на базі математичного апарату теорії систем масового обслуговування з обмеженим розміром буфера. Це дозволило аналітично оцінювати ймовірнісні характеристики втрат пакетів, часові затримки та загальну ефективну пропускну здатність мережі залежно від коефіцієнта завантаженості системи, який визначається як відношення інтенсивності надходження пакетів до інтенсивності їх обслуговування. Обґрунтовано доцільність комбінованого підходу, що інтегрує технологію глибинного аналізу пакетів з просунутими механізмами керування черг на основі класів та алгоритмами зваженого ймовірнісного відкидання. Об’єктом дослідження виступає багатовимірний процес розпізнавання та класифікації шифрованого трафіку у програмно-визначених мережах, а предметом – відповідні алгоритмічні методи та програмно-апаратні засоби оркестрації потоків. Наукова новизна отриманих результатів визначається розробкою комплексу інноваційних методів оптимізації передачі даних. По-перше, вперше розроблено та науково обґрунтовано метод підвищення якості обробки мережевого трафіку з використанням синергії технології глибинного аналізу пакетів, керування чергами на основі класів та зваженого ймовірнісного раннього відкидання. На відміну від існуючих методів маршрутизації, цей підхід використовує спеціально сформовану динамічну матрицю пріоритетів, що дозволяє системі на льоту визначати пріоритетність кожного окремого потоку на основі результатів глибинного аналізу пакетів та його поведінкових характеристик. Застосування класово-орієнтованого обслуговування забезпечує гарантоване надання необхідного обсягу мережевих ресурсів для пріоритетних видів трафіку, надійно захищаючи їх від явища повного блокування або «голодування», яке є характерним недоліком алгоритмів суворої пріоритезації. Для запобігання переповненню апаратних буферів комутаторів метод використовує превентивне ймовірнісне відкидання пакетів з низьким пріоритетом ще до моменту вичерпання фізичних ресурсів пристрою, спираючись на динамічний розрахунок середнього заповнення черги порівняно з мінімальним та максимальним порогами. Це забезпечує стабільне функціонування мережі та мінімізацію затримок навіть в умовах понаднормової завантаженості каналів зв’язку. По-друге, вперше розроблено метод розподіленої комбінованої класифікації шифрованого мережевого трафіку, спеціально адаптований для архітектури програмно-визначених мереж. Оскільки сучасний аналіз обфусцированого трафіку, що базується на вивченні розміру пакетів, частоти надсилання та інтервалів між ними, є вкрай ресурсоємним, його централізоване виконання виключно на головному контролері є неефективним. Розроблений метод докорінно змінює цю парадигму за рахунок перенесення частини обчислювального навантаження з площини керування безпосередньо на площині даних та виділені зовнішні сенсори. Попередня базова класифікація здійснюється на комутаторах із використанням локальних кешів. Для нерозпізнаних потоків система формує зменшену вибірку з перших пакетів сесії, яка прозоро надсилається до виділеного апаратнопрограмного комплексу для проведення поглибленого статистичного та евристичного аналізу без прямого розшифрування вмісту. Отримані метадані повертаються контролеру, який синхронізує кеші комутаторів. Цей підхід дозволяє кардинально зменшити час класифікації невідомих потоків, зняти небезпечне навантаження з центрального контролера та значно підвищити загальну відмовостійкість системи. По-третє, набув подальшого суттєвого розвитку метод розпізнавання розподілених атак на відмову в обслуговуванні у програмно-визначених мережах. Існуючі системи протидії зазвичай спираються на примітивний аналіз порогових значень інтенсивності вхідного трафіку, що часто призводить до хибних спрацьовувань під час легітимних сплесків користувацької активності. Запропонований вдосконалений метод відрізняється застосуванням складного інтегрального показника. Цей показник поєднує дані про поточний рівень завантаженості фізичного каналу з використанням ковзних статистичних порогів та механізмів гістерезису, точний клас трафіку від модуля глибинного аналізу, а також математичний показник самоподібності часових рядів – показник Херста. Теоретичне обґрунтування базується на доведеному факті, що легітимний мережевий трафік має яскраво виражену стохастичну, фрактальну природу. Натомість під час генерації штучного надлишкового трафіку ботнетами структура інформаційного потоку стає більш детермінованою, що призводить до різкого та математично фіксованого зростання показника самоподібності. Порівнюючи поточні характеристики визначеного класу трафіку з його ретроспективними еталонними профілями за допомогою показнику Херста, система з максимальною точністю розпізнає початок атаки та надійно ізолювати загрозу. Практичне значення отриманих результатів дисертаційної роботи полягає у створенні повністю працездатного програмно-апаратного комплексу, готового до впровадження в сучасні високо навантажені інфраструктури корпоративних мереж. В рамках практичної реалізації дослідження було розроблено спеціалізоване програмне забезпечення для контролеру програмно-визначеної мережі відкритої архітектури. Зокрема, було створено мережевий застосунок, який повною мірою реалізує логіку оркестрації та балансування шифрованого трафіку згідно із запропонованими алгоритмами. Розподілена архітектура з використанням зовнішніх сенсорів дозволяє суттєво оптимізувати капітальні витрати на розбудову мережі, усуваючи необхідність постійного резервування надлишкових обчислювальних потужностей. Також передбачено резервні механізми маршрутизації на випадок відмови сенсорів аналізу, що гарантує безперервність та надійність роботи мережі. Аналіз експериментальних результатів, отриманих під час тестування розробленого програмно-апаратного середовища, повністю підтверджує високу ефективність теоретичних моделей. Експерименти проводилися з імітацією реальних умов високо навантаженої мережі, де одночасно передавалися різні класи трафіку. Завдяки використанню розробленого методу керування чергами на основі класів та матриці пріоритетів, ключові показники часу обробки пріоритетного трафіку суттєво покращилися. Було зафіксовано, що середній час затримки для чутливих сервісів зменшився на 15–20 відсотків порівняно з базовими механізмами послідовного обслуговування. Розмір середньої черги значно скоротився для пріоритетних видів трафіку, що автоматично призвело до стабілізації показників джиттеру. Загальна ймовірність неконтрольованого відкидання пакетів зменшилася на 25 відсотків. Швидкість реакції системи захисту на аномалії також продемонструвала видатні результати: час від початку інжектування шкідливого трафіку до повної ізоляції загрози склав усього 12 секунд. Також було практично доведено, що класифікація складного шифрованого трафіку за допомогою інтегрованого зовнішнього програмно-апаратного комплексу дозволяє ефективно зменшити обчислювальне навантаження безпосередньо на площину керування мережею. Використання виділених колекторів телеметрії для збору та агрегації метрик дозволило радикально розвантажити комутатори рівня передачі даних. Таким чином, експериментально підтверджено, що попри впровадження складного поведінкового аналізу, загальні характеристики пропускної здатності мережі залишаються абсолютно сталими і не зазнають деградації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на міжнародних науково-технічних конференціях, а також обговорювалися на наукових семінарах профільної кафедри. За результатами дослідження опубліковано наукові праці, які повною мірою відображають зміст дисертації, зокрема статті у фахових виданнях України, публікації у міжнародних журналах, індексованих світовими наукометричними базами, та тези доповідей. Дисертаційна робота оформлена відповідно до державних стандартів і складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.Документ Відкритий доступ Управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики в турбулентному середовищі(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Байло, Олександр Олександрович; Кузнєцова, Катерина ОлександрівнаБайло О. О. Управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики в турбулентному середовищі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Сучасний етап розвитку енергетики характеризується глибокими структурними зрушеннями, прискоренням технологічних змін, посиленням регуляторної динаміки та підвищенням рівня нестійкості зовнішнього середовища. Для енергетичних підприємств України ці процеси відбуваються в особливо складних умовах, оскільки поєднуються з воєнними наслідками, інфраструктурними пошкодженнями, нерівномірністю відновлення енергетичних об’єктів, обмеженнями фінансового забезпечення та зміною умов функціонування ринку електроенергії. За таких умов особливої ваги набуває дослідження функціонування підприємств альтернативної енергетики, які, з одного боку, відіграють важливу роль у структурній модернізації паливноенергетичного комплексу, зміцненні енергетичної безпеки держави, диверсифікації джерел енергії та реалізації цілей сталого розвитку (зокрема, декарбонізації економіки), а з іншого – функціонують під впливом комплексу специфічних обмежень, пов’язаних із капіталомісткістю проєктів, залежністю від природно-кліматичних умов, чутливістю до режимів роботи енергосистеми, коливанням тарифних механізмів і змінами регуляторного середовища. Саме тому дисертаційна робота присвячена розвитку теоретико-методичних положень і розробленню науково-практичних рекомендацій щодо управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики в умовах турбулентності. Об’єктом дослідження є стратегічний розвиток підприємств. Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних положень і практичних рекомендацій щодо управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики в умовах турбулентності. Теоретичну та методичну основу дослідження становлять положення сучасної економічної теорії, менеджменту, стратегічного аналізу, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, законодавчі та нормативні акти, офіційні статистичні дані, аналітичні матеріали та фінансова звітність підприємств. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність та своєчасність виконаного дослідження, сформульовано його мету й завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження із зазначенням методів його проведення, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, засвідчено їх апробацію та практичне застосування. У першому розділі «Теоретико-методичні засади управління стратегічним розвитком підприємства у турбулентному середовищі» сформовано теоретичне підґрунтя дослідження. Уточнено сутність стратегічного розвитку підприємства та сформовано відповідний понятійно-категорійний апарат, що дало змогу розмежувати суміжні категорії й конкретизувати зміст стратегічного розвитку як об’єкта управління. Систематизовано й узагальнено наукові підходи до управління стратегічним розвитком підприємства, визначено їх змістові особливості в умовах нестабільності зовнішнього середовища. На цій основі обґрунтовано доцільність використання гібридного підходу до управління стратегічним розвитком підприємства альтернативної енергетики, побудованого на поєднанні елементів системного, ситуаційного, ресурсного, адаптивного, інституційного, процесного та цільового підходів. Узагальнено методичні засади оцінювання турбулентного середовища через VUCA-логіку, багаторівневу структуру його прояву, канали впливу на підприємство та відповідні вимоги до управлінських рішень, а також визначено стратегії розвитку підприємства за таких умов. У результаті удосконалено методичний підхід до управління стратегічним розвитком підприємства альтернативної енергетики в турбулентному середовищі на основі гібридного поєднання наукових підходів, а також науково-методичні положення щодо систематизації турбулентного зовнішнього середовища підприємств альтернативної енергетики через послідовне поєднання джерел турбулентності, VUCA-профілю, рівнів її прояву, каналів впливу, управлінських пріоритетів і цільових результатів. Подальшого розвитку набули трактування понять «стратегічний розвиток підприємства», «турбулентне середовище» та «управління стратегічним розвитком підприємств у турбулентному середовищі». У другому розділі «Дослідження галузевого середовища та тенденцій розвитку підприємств альтернативної енергетики України» досліджено галузеве середовище функціонування підприємств альтернативної енергетики в Україні та світі, що дало змогу охарактеризувати сучасні умови їх розвитку в контексті глобальних, європейських і національних трансформацій енергетичного сектору. Проведено аналіз діяльності підприємств альтернативної енергетики, виокремлено основні тенденції, проблеми та специфічні умови їх функціонування, а також визначено бар’єри стратегічного розвитку в умовах турбулентності. Обґрунтовано, що розвиток таких підприємств визначається не окремими локальними ускладненнями, а сукупністю взаємопов’язаних бар’єрів: фінансового, мережево-системного, безпеково-інфраструктурного, регуляторноінституційного та операційно-технологічного. Встановлено, що зазначені бар’єри мають комплексний характер і впливають не лише на поточні результати діяльності підприємств, а й на можливості реалізації довгострокових стратегічних орієнтирів, інвестиційних планів та адаптаційних рішень. Емпіричний аналіз проведено на матеріалах підприємств сонячної генерації ТОВ «Димерська СЕС – 3», ТОВ «ДТЕК Трифонівська СЕС», ТОВ «Солар саус 1», що дало змогу виявити відмінності в їхній динаміці розвитку, фінансовому стані, адаптаційних можливостях та спроможності реагувати на зміни зовнішнього середовища у 2020–2024 роках. Встановлено, що результативність розвитку підприємств у цей період залежала як від виробничих параметрів і рівня генерації, так і від стану ліквідності, особливостей розрахунків у секторі, технічного стану активів, територіальної експозиції ризиків та адаптаційних характеристик. Це дозволило сформувати комплексне уявлення про неоднорідність умов розвитку підприємств альтернативної енергетики та різний рівень їх готовності до функціонування в турбулентному середовищі. За результатами розділу набула подальшого розвитку типологія бар’єрів стратегічного розвитку підприємств альтернативної енергетики в турбулентному середовищі шляхом виокремлення фінансового, мережево-системного, безпеково-інфраструктурного, регуляторно-інституційного та операційнотехнологічного бар’єрів як інтегрованих форм прояву зовнішніх і внутрішніх обмежень, кожен із яких розкрито через сукупність чинників формування, специфічних проблем і наслідків для функціонування підприємства, що дало змогу пов’язати домінуючий бар’єр із вибором управлінських пріоритетів і напрямів реагування. У третьому розділі «Удосконалення управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики в турбулентному середовищі» обґрунтовано інструментарій оцінювання стратегічного розвитку підприємств альтернативної енергетики в турбулентному середовищі, оцінено рівень управління стратегічним розвитком цих підприємств на основі економікоматематичної моделі та розроблено практичні рекомендації щодо адаптації управління до змін середовища. Сформовано систему показників (індексів) оцінювання стратегічного розвитку підприємств, у межах якої внутрішній стан підприємства визначається через інтегральний індекс стратегічного розвитку підприємства, сформований на основі індексів адаптаційної спроможності, операційно-технологічного розвитку підприємства та фінансово-економічного розвитку підприємства, а вплив зовнішнього середовища враховується через індекс турбулентності. Такий підхід забезпечує комплексне оцінювання стану підприємства з урахуванням як внутрішніх параметрів розвитку, так і сили дестабілізуючого впливу зовнішнього середовища. Процедуру управління стратегічним розвитком доповнено розрахунком турбулентно-скоригованого індексу, визначенням характеру управлінської ситуації, вибором траєкторії розвитку та сценарію реалізації управлінських впливів залежно від внутрішнього стану підприємства й конфігурації зовнішніх бар’єрів. Це дало змогу поєднати аналітичне оцінювання з практичним вибором управлінських рішень, спрямованих на підвищення адаптивності та збереження перспектив розвитку підприємства. На основі побудованої економіко-математичної моделі проведено оцінювання рівня управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики, що дозволило пов’язати вибір управлінських рішень із рівнем внутрішнього розвитку підприємства, ступенем його адаптаційної спроможності та силою впливу зовнішнього середовища. Одержані результати стали основою для розроблення практичних рекомендацій щодо адаптації управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики до турбулентного середовища. За результатами розділу вдосконалено сукупність показників оцінювання стратегічного розвитку підприємств альтернативної енергетики в умовах турбулентного середовища та процедуру управління стратегічним розвитком підприємств альтернативної енергетики, що підвищує обґрунтованість стратегічного вибору, результативність прийняття управлінських рішень і адаптивність підприємств до змін середовища. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що обґрунтовані теоретичні положення доведено до рівня практичних рекомендацій, і вони можуть бути використані державними установами, аналітичними організаціями та підприємствами альтернативної енергетики для оцінювання їхнього стратегічного розвитку в умовах турбулентності, підвищення обґрунтованості управлінських рішень, вибору подальших траєкторій розвитку, адаптації до змін зовнішнього середовища та посилення керованості розвитку, а також у навчальному процесі.Документ Відкритий доступ Оцінювання узгодженості режимів мікромереж з локальною генерацією електричної енергії(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Гілевич, Катерина Миколаївна; Бориченко, Олена Володимирівна; Калінчик, Василь ПрокоповичГілевич К.М. Оцінювання узгодженості режимів мікромереж з локальною генерацією електричної енергії. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 14 Електрична інженерія за спеціальністю 141 Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Сучасний розвиток електроенергетики характеризується активним залученням відновлюваних джерел енергії, впровадженням цифрових технологій керування та розвитком децентралізованих енергетичних систем. Зростання частки розосереджених джерел генерації, таких як сонячні та вітрові електростанції, установки зберігання електроенергії та інші гнучкі енергетичні ресурси, зумовлює суттєві зміни у структурі електроенергетичних систем та принципів їх функціонування. Особливої актуальності ці процеси набувають у межах концепції розвитку мікромереж, які розглядаються як важливий елемент забезпечення енергетичної стійкості, підвищення надійності електропостачання та ефективного використання локальних енергетичних ресурсів. У межах європейського енергетичного переходу, визначеного пакетом законодавчих ініціатив «Чиста енергія для всіх європейців» та директивою RED II, суттєво зростає роль активних споживачів, локальних енергетичних спільнот і механізмів гнучкого балансування попиту та пропозиції електроенергії. Внаслідок цього традиційна централізована модель функціонування електроенергетичних систем поступово трансформується у більш децентралізовану структуру, у якій значна частина генерації та керування режимами здійснюється на локальному рівні. Такі зміни супроводжуються зростанням кількості змін режимів роботи системи та підвищенням динамічності процесів, що необхідно враховувати при формуванні умов балансування електроспоживання та генерування електричної енергії. В період активного розвитку мікромереж особливої важливості набуває питання забезпечення узгодженості режимів роботи їх основних елементів – джерел локальної генерації, установок зберігання електроенергії та споживачів. Наявність нестабільної генерації від відновлюваних джерел енергії, нерівномірного електроспоживання та широкого використання силових електронних перетворювачів призводить до виникнення значної кількості перехідних режимів, що можуть супроводжуватися зміною співвідношень між напругою та струмом, появою додаткових реактивних складових та зміною напрямків потоків потужності у мережі. Разом із тим існуючі підходи до аналізу режимів роботи електроенергетичних систем здебільшого ґрунтуються на оцінюванні окремих електромагнітних параметрів лише у фіксованих часових перерізах. Такі підходи дозволяють оцінювати значення напруги, струму, потужності або показників якості електроенергії у певний момент часу, проте не враховують структурних відмінностей між різними режимами функціонування системи та характеру їх змін у часі. У результаті цього ускладнюється можливість своєчасного виявлення зниження узгодженості режимів, що виникають у процесі переходів між різними станами роботи мікромережі. Особливої актуальності ця проблема набуває для низьковольтних мікромереж з локальною генерацією, де зміни режимів можуть відбуватися з високою частотою внаслідок коливань генерації від відновлюваних джерел енергії, зміни навантаження або режимів роботи систем накопичення електроенергії. За таких умов виникає необхідність розроблення нових підходів до аналізу режимів, які дозволяють враховувати не лише значення окремих їх параметрів але й взаємозв’язок та динаміку змін між ними на послідовних часових інтервалах. Дисертаційна робота спрямована на розв’язання науково-прикладної задачі розроблення підходу до оцінювання узгодженості режимів роботи мікромережі в умовах нестабільної генерації та нерівномірного споживання електричної енергії. Основною ідеєю дослідження є використання структурного аналізу динамічних змін електромагнітних параметрів мережі для кількісного опису відмінностей між характерними режимами функціонування мікромережі. Для досягнення поставленої мети у роботі сформовано узагальнену математичну модель динаміки процесів формування режимів роботи мікромережі, яка ґрунтується на аналізі змін напруги та струму на послідовних часових інтервалах. Такий підхід дозволяє описувати структуру режимів функціонування системи через нормовані відхилення основних електромагнітних параметрів та встановлювати взаємозв’язки між ними. У межах запропонованої моделі визначено інтегральний показник структурних відхилень зазначених режимів, що дозволяє кількісно характеризувати ступінь їх узгодженості. Наукова новизна отриманих результатів полягає у розробці принципово нового інтегрального показника структурних відхилень режимів мікромережі, пов’язаних з високим рівнем нестабільності генерування та споживання електричної енергії, який, на відміну від традиційних, враховує не лише величину окремих відхилень електромагнітних параметрів, а й взаємозв’язок та динаміку переходів між окремими режимами. Такий підхід дозволяє більш повно описувати перехідні процеси формування режимів роботи мікромережі та виявляти характерні особливості їх змін у часі. Показано, що підвищені значення інтегрального показника структурних відхилень відповідають умовам, для яких характерні інтенсивні перехідні процеси, значні зміни співвідношень між напругою та струмом, поява додаткових реактивних складових та зміна напрямків потоків потужності у мережі. Це дозволяє використовувати запропонований показник як індикатор виникнення потенційно проблемних режимів функціонування мікромережі. У межах дослідження здійснено алгоритмічну та програмну реалізацію запропонованого підходу у програмних середовищах Python та Excel. Це дозволило виконати чисельне моделювання режимів роботи мікромережі й динаміки їх змін та провести порівняльний аналіз різних форм представлення інтегрального показника при структурних відхилень. Зокрема, було досліджено лінійну та квадратичну форми подання показника, що відрізняються рівнем чутливості до змін режимних параметрів. Встановлено, що лінійна форма інтегрального показника є зручною для загальної інженерної оцінки режимних відхилень та дозволяє швидко ідентифікувати періоди найбільшої зміни режимних параметрів. У свою чергу квадратична форма показника забезпечує підвищену чутливість до критичних режимів функціонування системи та дозволяє більш чітко виявляти потенційно проблемні сценарії роботи мікромережі. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості застосування запропонованого аналітичного підходу для аналізу режимів роботи мікромереж із локальною генерацією. Зокрема, використання інтегрального показника узгодженості режимів дозволяє ідентифікувати проблемні часові інтервали у добовому профілі роботи мікромережі, що може бути використано для обґрунтування керуючих дій щодо оптимізації режимів роботи установок зберігання електроенергії та вибору стратегій керування джерелами з інверторним інтерфейсом з метою запобігання виникненню небажаних збурень. Отримані результати можуть бути у подальшому використані при вирішенні широкого кола завдань, пов’язаних із дослідженням та оптимізацією стаціонарних і перехідних режимів функціонування мікромереж, розробленням алгоритмів керування локальними енергетичними ресурсами та підвищенням загальної ефективності процесів забезпечення споживачів електричною енергією.Документ Відкритий доступ Геометрична локальна консолідація гетерогенних ансамблів(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Яворський, Олександр Андрійович; Куссуль, Наталія МиколаївнаЯворський О.А. Геометрична локальна консолідація гетерогенних ансамблів. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 113 "Прикладна математика" (галузь знань 11 "Математика та Статистика"). – Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", Київ, 2026. Машинне навчання і зокрема алгоритми на основі нейронних мереж відіграють значну роль як в науці, так і в практичних застосуваннях завдяки високій адаптивності та точності. Разом з цим, дані методи не є достатньо інтерпретовними та, зазвичай, є менш робастними у порівнянні з широким класом інших, зокрема класичних, методів машинного навчання. Низька робастність призводить до нестабільності поведінки моделі на практиці, вимагає додаткових ресурсів на узгодженя моделі з новими даними та ускладнює використання у напрямках, що високо цінять надійність моделей, наприклад, медицині, фінансах, фізичному моделюванні тощо. Для таких галузей можна говорити про трикомпонетну систему вимог до моделей: висока робастність, інтерпретовність та узагальнювальність. Іншими словами, модель має бути стійкою до шуму чи викидів, має бути відносно легко пояснити яким чином модель прийшла до певної відповіді, а сама модель має показувати якомога більш стабільну поведінку під час переходу від одного (валідного) набору даних до іншого. Аналогічні вимоги зустрічаються, зокрема, для задачі побудови цифрових двійників (без прив'язки до конкретної галузі). Це пов'язано з тим, що такі системи є багатокомпонентними, що додатково підсилює вагомість інтерпретовності кожної окремої компоненти, націлені на моделювання великих (або деталізованих) процесів, що призводить до акумуляції зашумлення кожної окремої складової, а складність та дороговизна створення таких систем вимагає від них високої здатності до узагальнення. Існує низка методів підвищення стійкості моделей, більшість з яких базуються на ідеї аугментації даних, тобто підготовки моделі до можливих типів зашумлення. Не дивлячись на високу теоретичну ефективність, такі підходи привносять ряд питань, що ускладнюють їх імплементацію, а саме: де знайти або яким чином згенеруати гарні аугментовані дані, як оцінити вплив аугментованих даних на існуючи вибірку дійсних даних, яким чином виконувати тренування на таких даних тощо. Крім цього, використання більшої кількості даних очевидно збільшує обчислювальні вимоги та ефективний розмір моделі. Важливо також зазначити, що такі методи не обов'язково позитивно впдиваюьб на узагальнювальність, адже часто є "математичним трюком", до якого ми прибігаємо в умовах відсутності дійсних альтернативних наборів даних. Що ж стосується інтерпретовності, то класичні моделі машинного навчання є повністю інтерпретовними, тоді як більшість сучасних — так званими чорними якщиками. У таких умовах інтерпретовність часто є можливою лише в обмеженому вигляді вже на етапі, коли модель повністю натренована (що не є ефективним) і часто навіть вимагає тренування додаткових моделей інтерпретаторів таких як розріджені автоенкодери (англ., Sparse Autoencoders) для мовних моделей або моделей простору станів, що зовсім не полегшує загальну задачу аналізу поведінки моделі. На додачу, велика частина сучасних нейронних алгоритмів використовує ідею комбінування декількох нейронних компонент в межах однієї, унітарної моделі (наприклад, трансформер) або ансамблю, що лише погіршує можливу інтерпретовність самої моделі та ускладнює її аналіз. Разом з цим, для моделей на основі ансамблів, існує додаткова проблема узгодження інформації між окремими компонентами (інформаційна консолідація). Так, під час тренування моделей, необхідно явно (або неявно) узгодити потік інформації між різними компонентами ансамблю. Таким чином, класичні підходи не є однаково ефективними для ансамблів та унітарних моделей, адже не враховують принциповий зсув у методах передачі інформації в межах моделі ансамблю та не пом'якшують властиві для ціього підходу недоліки, що робить актуальним розробку методів та підходів покращення робастності та інтерпретовності моделей на основі ансамблевої архітектури. Саме цей аспект необхідності додаткового узгодження є, фактично, основною причиною більш низької інтерпретовності моделейансамблів. Таким чином, впровадження певного контролю за цим процесом може суттєво підвищити інтерпретовність моделей. Метою дисертаційної роботи є спроба надати один із можливих розв'язків даної проблеми: підвищення робастності та інтерпретованості нейронних моделей шляхом розроблення теоретично обґрунтованого методу геометричної локальної консолідації гетерогенних ансамблів на основі оцінки складності простору вхідних даних та його впровадження для гібридних, фізичноінформованих і нейродиференціальних моделей. Сам ансамбль можна розглядати у даному випадку як простий приклад цифрового двійника, що складається з різних моделейкомпонент, що моделюють окрему логіку / поведінку в межах системи (даних). У першому розділі даної роботи було розглянуто основні парадигми розумного аналізу даних, підходи до побудови моделей та ряд класичних проблем, що пов'язані з їх імплементацією і, зокрема, оцінкою; детально було розглянуто питання робастності моделей машинного навчання та які особливості виникають при переході від унітарних до ансамблевих моделей. Другий розділ було присвячено викладенню основних ідей з топологічного аналізу даних, що став основою геометричної компоненти консолідації ансамблів, також було проаналізовано ряд суміжних робіт, що ставлять на меті використання геометричних та / або топологічних властивостей даних для покращення роботи унітарних моделей або ансамблів та підкреслено особливості даної роботи та її відмінність від існуючих напрацювань. Разом з цим, нейронний гібридний алгоритм було визначено як основний приклад гетерогенного ансамблю, який став базовим елементом подальших практичних експериментів. У третьому розділі проаналізовано ряд функцій оцінки складності простору для визначення топологічних властивостей простору та їх ефективність для консолідації нейронних гібридних алгоритмів. Розглянуто як синтетичні дані, так і класичні набори даних різних модальностей: текст, зображення, графи для задачі nарної класифікації. Зокрема, було розглянуто набір даних із медичними зображеннями. Встановлено, що вибір конкретної функції оцінки складності суттєво впливає на кінцевий показник робастності моделей. Крім цього, визначено, що запропонований метод побудови моделей ансамблю є більш робастним у порівнянні з унітарними нейронним аналогом (на основі оцінки рівня впливу зашумлених та змінених даних). Разом з цим, окремо було проаналізовано найпростішу з можливих варіацій нейронного гібридного алгоритма із імпліцитним підходом до оцінки складності простору на задачі сильно незбалансованої бінарної текстової класифікації. Показано, що такий підхід легко перевершує набагато більші та складніші моделі глибокого машинного навчання за якісними метриками. Таким чином показано високу адаптивність запропонованого методу до різних модальностей даних, що є особливо важливим для згаданої вище проблеми побудови цифрових двійників, адже для їх створення часто використовуються саме такі дані (напр., для задачі оцінки змін навколишнього середовища часто використовуються як зображення самого середовища, так і кількісні показники, наприклад, у вигляді часових рядів, що описують зміну температури, вологості тощо). Четвертий розділ присвячено аналізу якості запропонованого підходу для задач фізичного моделювання, зокрема, для задач пов'язаних із рівняннями теплопровідності, Нав'єСтокса та ФітцХ'юНагумо. Було встановлено, що запропонований підхід є як більш робастним, так і більш точним у порівнянні із унітарними аналогами. Було показано, що розроблений метод має високий рівень гнучкості та дозволяє легко використовувати різні слабкі високопояснювальні моделі в межах ансамблю, а також як автоматизовані, так і евристичні способи визначення функцій оцінки складності простору, що є особливо важливим у випадках, коли вже існує певна інформація, яку необхідно інтегрувати до моделі. Крім цього, було викладено алгоритм побудови запропонованої моделі як для фізичноінформованих нейронних мереж, так і для нейродиференціальних рівнянь. У ході експериментів було визначено, що запропонований підхід може утворювати "клаптикові" маски простору, що суттєво ускладнюють ефективне використання даного методу, для чого було запропоновано функцію втрат узгодженості, яка здатна вирішувати дану проблему для певних таких функцій. Наукова новизна отриманих результатів може бути висвітлина в наступних пункатх: 1. Вперше запропоновано та формалізовано метод геометричної локальної консолідації гетерогенних ансамблів на основі оцінки складності простору вхідних даних, який забезпечує узгоджене розбиття простору між слабкими моделями та підвищує робастність ансамблевих нейронних моделей. 2. Вперше розроблено універсальний підхід до гібридизації нейронних моделей на основі локальної просторової складності, що дозволяє інтегрувати геометричні та топологічні властивості даних у процедуру побудови гетерогенних ансамблів. 3. Удосконалено механізми локальної інформаційної консолідації гетерогенних ансамблів шляхом введення функції втрат узгодженості та просторових масок ансамблю, що зменшує фрагментацію простору, стабілізує межі прийняття рішень і знижує варіабельність помилки. 4. Набули подальшого розвитку та експериментально підтверджені підходи до підвищення робастності гібридних нейронних моделей різної природи, зокрема фізичноінформованих нейронних мереж (PINNs) та нейродиференціальних рівнянь (NDE), а також моделей для даних різної модальності (текст, графи, зображення, зокрема медичні). Практичне значення отриманих результатів. Результати цього дисертаційного дослідження отримано в межах виконання науководослідницьких проєктів, а саме: 1. Моделі простору станів для оцінки змін навколишнього середовища (Міністерство освіти і науки України, 0126U001342) 2. Методи машинного навчання з адаптивним злиттям мультимодальних даних для кросрегіонального перенесення моделей класифікації земного покриву (Міністерство освіти і науки України, 0126U001312) 3. DT4LC: Розробка масштабованих цифрових моделейдвійників для аналізу змін земного покриву за допомогою машинного навчання (Швейцарський національний науковий фонд — Swiss National Science Foundation, 0125U001223) 4. Сервіси Copernicus нового покоління: інтелектуальний цифровий двійник для аналізу лісового покриву України (Міністерство освіти і науки України, 0126U001302) За матеріалами дисертації опубліковано 7 робіт, з яких 2 статті у міжнародних журналах, що індексуються у Scopus (квартилі Q1 та Q2), 1 стаття в журналі, що входить до переліку фахових видань за спеціальністю дисертації, 2 розділи у співавторстві у монографіях, та 2 публікації у матеріалах міжнародних конференцій.Документ Відкритий доступ Методи прискорення комп’ютерної реалізації криптографічних механізмів захисту даних на основі алгебри полів Галуа(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Нікольський, Сергій Сергійович; Марковський, Олександр ПетровичНікольський С.С. Методи прискорення комп’ютерної реалізації криптографічних механізмів захисту даних на основі алгебри полів Галуа. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 123 – Комп’ютерна інженерія з галузі знань 12 – Інформаційні технології. – Національний Технічний Університет України «Київський Політехнічний Інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена розвитку технологій організації обчислень мультиплікативних операцій алгебри скінчених полів Галуа GF(2n) для прискорення реалізації криптографічних механізмів захисту інформації з відкритим ключем в системах дистанційного контролю та управління об’єктами реального часу з застосуванням технологій ІоТ, шляхом розробки методів прискореної комп’ютерної реалізації базової операції такої криптографії – експоненціювання на скінчених полях Галуа. що здійснюється над числами, довжина яких на порядки перевищує розрядність процесора. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в прискоренні комп’ютерної реалізації експоненціювання на скінчених полях Галуа – базової операції сучасних механізмів криптографічного захисту інформації з відкритим ключем в системах дистанційного управління на базі технологій ІоТ. Для досягнення мети дослідження поставлено і вирішено такі задачі: 1. Аналіз використання криптографічних механізмів захисту даних, в яких використовується алгебра скінчених полів Галуа, обґрунтування критеріїв ефективності засобів обчислювальної реалізації базової операції над полями Галуа, що використовується в цих механізмах – експоненціювання над числами, довжина яких значно перевищує розрядність процесора; огляд, з позицій цих критеріїв існуючих методів та алгоритмів обчислення експоненти на полях Галуа, визначення можливостей підвищення швидкодії її обчислювальної реалізації. 2. Теоретичне обґрунтування, розробка та дослідження методу прискореного експоненціювання, який організує обробку бітів коду експоненти в напрямку від старших до молодших групами по h розрядів, при цьому всі операції множення в рамках групи заміняються однією такою операцією з використанням передобчислень, що здійснюється перед кожнім експоненціювання, а група з h операцій піднесення до квадрату заміняється на одну операцію піднесення в ступінь 2h з використанням передобчислень, яка виконуються при зміні утворюючого поліному поля Галуа, що дозволяє зменшити кількість мультиплікативних операцій. 3. Теоретичне обґрунтування, розробка та дослідження методу прискорення обчислення експоненти на полях Галуа за рахунок організації суміщення в часі виконання двох операцій на полі Галуа – піднесення до квадрату та множення на постійне число, за рахунок чого забезпечується прискорення виконання важливої для криптографічних застосувань операції обчислення експоненти. 4. Теоретичне обґрунтування, розробка та дослідження методу прискорення обчислення експоненти на полях Галуа шляхом організації обробки коду експоненти зі старших розрядів по групам, що складаються з одиниці та передуючим їй нулям і здійснюється для кожної з них у вигляді однієї суміщеної операції множення на полях Галуа з використанням передобчислень, за рахунок чого досягається зменшення кількості операцій множення і, відповідно, прискорення обчислення експоненти на полі Галуа. 5. Теоретичне обґрунтування, розробка та дослідження методу прискорення обчислення експоненти на полях Галуа шляхом організації паралельного обчислення експоненти на кінцевих полях Галуа, яка відрізняється тим, що в рамках кожного із k обчислювальних процесів здійснюється піднесення числа в ступінь, код якої містить n/k значущих бітів експоненти, розділених k-1 нульовими бітами, за рахунок чого кількість операцій множення і піднесення в ступінь двійки на полі Галуа зменшується в k раз. 6. Теоретичне обґрунтування, розробка та дослідження методу прискорення обчислення експоненти на полях Галуа шляхом організації паралельного обчислення експоненти на скінчених полях Галуа, яка відрізняється тим, що в рамках кожного із k обчислювальних процесів здійснюється піднесення числа в ступінь числа два з отриманням стартового значення для обчислення часткової експоненти, що містить в собі n/k суміжних розрядів коду експоненти, що дозволяє прискорити процес обчислення експоненти на полях Галуа в k раз. 7. Теоретичне обґрунтування, розробка та дослідження методу прискорення обчислення експоненти на полях Галуа шляхом організації паралельного обчислення експоненти на скінчених полях Галуа, яка відрізняється тим, що в кожному із паралельних процесів оброблюється група фрагментів коду експоненти для яких попередньо обраховано значення експонент-шаблонів, які підносять в ступінь двійки з застосуванням інших передобчислень, за рахунок чого досягається прискорення обчислення на багатоядерних процесорних платформах експоненти на полях Галуа. 8. Створення програмних засобів для експериментального дослідження ефективності запропонованих методів та підходів до прискорення реалізації базової для криптографічних протоколів операції експоненціювання на скінчених полях Галуа. Об’єкт дослідження – процеси обчислення базової для криптографічних застосувань операції експоненціювання на скінчених полях Галуа, яка виконується над числами, довжина яких значно перевищує розрядність процесора. Предмет дослідження – методи організації обчислювального процесу експоненціювання на скінчених полях Галуа GF(2n). Методи досліджень базуються на базових засадах теорії скінчених полів Галуа, теорії рекурсивних функцій, теорії ймовірності, а також на основних положеннях статистичного та імітаційного моделювання. Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у наступному: 1. Вперше розроблено та досліджено метод експоненціювання на скінчених полях Галуа GF(2n), який відрізняється тим, що біти коду експоненти оброблюються в напрямку від старших до молодших групами по h розрядів, при цьому всі операції множення в рамках групи заміняються однією такою операцією з використанням передобчислень, що здійснюється перед кожнім експоненціювання, а група з h операцій піднесення до квадрату заміняється на одну операцію піднесення в ступінь 2h з використанням передобчислень, яка виконуються при зміні утворюючого поліному поля Галуа, що дозволяє зменшити кількість мультиплікативних операцій на полі Галуа для реалізації експоненціювання. 2. Вперше розроблено та досліджено метод прискореного обчислення експоненти на полях Галуа, якій відрізняється від відомих тим, що організується суміщення в часі виконання двох мультиплікативних операцій на полі Галуа – піднесення до квадрату та множення на постійне число, за рахунок чого забезпечується прискорення виконання цієї важливої для криптографічних застосувань операції. Теоретично доведено та експериментально підтверджено, що запропонований метод дозволяє в 4.5 рази прискорити комп’ютерну реалізацію експоненціювання на полях Галуа в порівнянні з відомими методами. 3. Вперше обґрунтовано, розроблено і досліджено метод обчислення експоненти на полях Галуа GF(2n), який відрізняється тим, що обробка коду експоненти виконується зі старших розрядів і організується по групам, що складаються з одиниці та передуючим їй нулям і здійснюється для кожної з них у вигляді однієї суміщеної операції множення на полях Галуа з використанням передобчислень, за рахунок чого досягається зменшення кількості операцій множення. 4. Вперше теоретично обґрунтовано, запропоновано та досліджено підхід до паралельного обчислення експоненти на скінчених полях Галуа, який базується на табличному методі швидкого піднесення в довільну ступінь двійки, що дозволяє практично одночасно визначити стартові значення k незалежних обчислювальних процесів. Запропонований підхід конкретизовано у вигляді трьох методів паралельного обчислення експоненти на скінчених полях Галуа, перший з який вирізняється тим, що в рамках кожного із k обчислювальних процесів здійснюється піднесення числа в ступінь, код якої містить n/k значущих бітів експоненти, розділених k-1 нульовими бітами; другий з яких вирізняється тим, що в рамках кожного із k обчислювальних процесів здійснюється піднесення числа в ступінь числа два з отриманням стартового значення для обчислення часткової експоненти, що містить в собі n/k суміжних розрядів коду експоненти; відмінність третього методу полягає в тому, що в кожному із k паралельних процесів оброблюється група фрагментів коду експоненти для яких попередньо обраховано значення експонент-шаблонів, які підносять в ступінь двійки з застосуванням спеціальних передобчислень. Запропонований підхід дозволяє прискорити експоненціювання за полях Галуа дією двох складових: одночасного виконання k незалежних обчислювальних процесів та передобчислень, що дозволяє, в підсумку досягти прискорення більш ніж в k раз в залежності від методу організації розпаралелювання.Документ Відкритий доступ Моделі та методи забезпечення кіберфізичної стійкості мереж дронів(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Войцеховський, Андрій Валерійович; Новіков, Олексій МиколайовичВойцеховський А.В. Моделі та методи забезпечення кіберфізичної стійкості мереж дронів. – Кваліфікаційна праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 12 – Інформаційні технології за спеціальністю 125 – Кібербезпека. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена розробці комплексних моделей та методів захисту від кіберфізичних і кібернетичних загроз для безпечного функціонування мереж БпЛА в умовах динамічних ворожих та несприятливих впливів. В умовах сучасного поля бою мережі рухомих пристроїв БПЛА відіграють критично важливу роль, дозволяючи дистанційно виконувати поставлені завдання та суттєво зменшуючи ризики для життя військовослужбовців, проте їхня ефективність та виживання постійно перебувають під загрозою через комплексний зовнішній вплив та особливості агресивного середовища. Забезпечення безпеки таких мереж є комплексним завданням, оскільки БПЛА наповнені вбудованими системами з датчиками та передавачами, що робить їх вразливими як до кібернетичних атак у вигляді експлуатації вразливостей програмного забезпечення, так і до кіберфізичних впливів, таких як радіоелектронна протидія, підміна сигналу та робота в умовах складного рельєфу. У наявних наукових працях зазвичай розглядалися питання доступності мережі БпЛА переважно для цивільних місій, де враховувалися лише траєкторія польоту та розташування будівель, проте фактори, притаманні військовим умовам, залишалися поза увагою дослідників. До таких специфічних факторів належать: вплив потужних комплексів радіоелектронної боротьби супротивника, вплив природного рельєфу на затухання сигналу та специфічна топологія мережі БпЛА, що виникає під час реальних операцій. Водночас стрімкий розвиток інтелектуальних функцій БпЛА, включаючи машинне навчання та складну програмну складову, робить їх потенційною ціллю для атак через бездротові оновлення та використання вразливих драйверів операційних систем, що створює ризик перехоплення керування усім роєм. Критичний приклад реалізації такої загрози був продемонстрований експлойтом UniPwn у прошивках автономних роботів Unitree, які використовують бездротовий зв’язок. Найбільшу небезпеку становить те, що інфікований апарат може сканувати інші пристрої в радіусі дії мережі та автоматично cкомпрометувати їх, створюючи самопоширюваний ботнет. Метою дисертаційної роботи є вирішення науково-технічної задачі підвищення кіберфізичної стійкості мереж БпЛА шляхом розробки комплексу моделей і методів, що забезпечують збереження доступності каналів зв’язку мережі БпЛА, цілісність і конфіденційність польотних завдань, а також розширення можливостей спостережності за динамікою станів мережі в умовах впливу несприятливих та ворожих факторів. Поставлена мета досягається через розробку та вдосконалення комплексу моделей і методів керування мереж БпЛА, які, на відміну від існуючих, враховують вплив засобів радіоелектронної протидії каналам зв’язку, топологічні перешкоди та вразливості програмного забезпечення, що дозволяє забезпечити надійне керування мережею БпЛА та гарантувати виконання місій у критичних умовах. Об’єкт: мережі безпілотних літальних апаратів (БпЛА). Предмет: моделі та методи дослідження мереж БпЛА в контексті їх кібербезпеки та доступності. Для протидії цим загрозам автором запропоновано комплекс результатів, що включають моделювання стану мережі БпЛА, просторово-часову оптимізацію розміщення БпЛА та автоматизований пошук вразливостей у зразках програмного забезпечення БпЛА. Фундаментальною складовою дослідження є розроблені моделі функціонування мережі БпЛА на основі апарату звичайних та кольорових мереж Петрі, яка комплексно враховує динаміку кіберфізичних загроз, зокрема вплив пристроїв РЕП різної потужності, топологічні перешкоди та згасання сигналу залежно від відстані. Для моделювання окремого БпЛА розроблено загальну мережу Петрі, яка дозволяє відслідковувати зміну рівня якості сигналу, а для множини пристроїв побудовано кольорову мережу Петрі. У цій моделі фішки ідентифікують окремі дрони та рівень їхнього сигналу, динамічно відображаючи переходи між критичними станами, такими як стабільне підключення, втрата зв’язку, потрапляння в зону глушіння, перехід в автономний політ або успішний пошук ретранслятора. Це забезпечує можливість прогнозної аналітики станів мережі БПЛА та візуалізації динаміки зміни сигналу в умовах активного придушення. Числові показники ефективності розроблених моделей Петрі підтверджені під час симуляційного моделювання сценаріїв для групи зі 100 пристроїв протягом шести кроків. Проведений порівняльний аналіз показав, що модель здатна адекватно відображати критичну деградацію системи, коли на 4-му кроці через інтенсивний вплив РЕП кількість апаратів із нульовим рівнем сигналу досягла максимуму у 36 одиниць, а 41 пристрій перейшов у режим автономної навігації. Водночас використання цієї моделі підтвердило високу відновлюваність мережі: на фінальному кроці після виходу із зони дії перешкод 93 пристрої (93% рою) успішно відновили стабільне підключення, що підтвердило логічну коректність розроблених механізмів резервних переходів у мережі Петрі. Для вирішення задачі оптимального позиціонування мережі БпЛА під час його просування від початкової точки розгортання до цілі в умовах кіберфізичних загроз, автором запропоновано метод на основі генетичного алгоритму та багатокомпонентної цільової функції. Цей метод відрізняється від існуючих рішень врахуванням загроз підміни геолокаційних даних, радіолокаційних перешкод та особливостей рельєфу на основі відкритих наборів даних. Запропонована цільова функція ефективно вирішує проблему балансування впливу ключових конкуруючих факторів: вона одночасно забезпечує мінімізацію відстані до цілі, максимізацію зв’язності комунікаційного ланцюга (уникаючи як ізоляції вузлів, так і їх надмірного скупчення), а також стратегічний обхід зон дії ворожих засобів радіоелектронної боротьби. Проведений обчислювальний експеримент підтвердив, що генетичний алгоритм забезпечує необхідний баланс між просуванням мережі до цілі та збереженням комунікаційного ланцюга, дозволяючи зменшити значення цільової функції майже в десять разів за сто ітерацій. Проведений порівняльний аналіз показав, що метод градієнтного спуску демонструє найгірші результати через залежність від початкової точки та застрягання в локальних мінімумах складного рельєфу, внаслідок чого значення цільової функції не вдалося істотно зменшити, а дистанційна похибка становила понад сорок один кілометр. Жадібний послідовний алгоритм показав швидший результат спрацювання в середньому в 0.01 секунди, проте він не здатний правильно корегувати позиції вже розміщених дронів, що призводить до посередніх результатів. Найвищу ефективність продемонстрував генетичний алгоритм, який одночасно оптимізує всю конфігурацію рою протягом ста поколінь. Застосування генетичного алгоритму дозволило істотно зменшити значення цільової функції, що за показником точності є в середньому у 16 разів кращим за жадібний алгоритм та майже у 330 разів перевершує результати градієнтного спуску. Крім того, цей метод дозволив скоротити підсумкову дистанцію маршруту у 56 разів порівняно з жадібним алгоритмом та у понад 500 разів порівняно з градієнтним спуском, забезпечуючи оптимальний баланс між просуванням до цілі та збереженням зв’язку за 0.82 секунди обчислень. Паралельно з цим було вдосконалено алгоритм генерації безпечних траєкторій за допомогою великих мовних моделей. Модель інтерпретує контекст місії, генерує адаптивні рішення та здатна запропонувати альтернативні маршрути з поясненням тактичних компромісів. Використання спеціалізованих структурованих шаблонів запитів, які динамічно заповнюються даними цифрових карт висот Copernicus DEM, характеристиками ворожих засобів РЕП та параметрами місії, дозволяє системі уникати зон виявлення та підтримувати можливість передачі сигналу між вузлами мережі. Результати експериментів із моделлю Claude Sonnet підтвердили здатність таких моделей генерувати маршрути, що успішно оминають населені пункти та висотні перешкоди, мінімізуючи ризики переривання зв’язку. Окрему увагу в роботі приділено безпеці програмного забезпечення БПЛА через розробку моделі комунікаційної архітектури та методу автоматизованого статичного аналізу бінарних прошивок на наявність недокументованих можливостей. Запропоноване рішення базується на інтеграції можливостей LLM із професійними інструментами бінарного аналізу, такими як декомпілятори IDA Pro та Binary Ninja, через стандартизований протокол MCP. Розроблена система структурованих шаблонів запитів мінімізує ризики генерації помилкових висновків моделлю та формалізує звітність, що значно знижує вимоги до професійної підготовки експерта. Автоматизований аналіз модулів польотного контролера PX4 та бібліотеки muparser продемонстрував високу швидкодію, яка в 4 рази перевищує показники класичних методів динамічного аналізу, при цьому точність істинно позитивних виявлень досягла 94,7%. Практичне значення отриманих результатів полягає у створенні програмної реалізації розроблених методів, що може бути використана для прогнозування та планування місій БПЛА в умовах воєнних дій, а також для оперативного виявлення вразливостей та генерації виправлень програмного забезпечення. Розроблений інструментарій дозволяє підвищити ситуаційну обізнаність операторів та забезпечити швидке реагування на поширення шкідливого програмного забезпечення в мережах типу mesh. Розроблені моделі та методи були успішно використані під час виконання грантового проєкту “Towards Networked Airborne Computing in Uncertain Airspace: A Control and Networking Facilitated Distributed Computing Framework”, а також впроваджені у навчальний процес в курсах “Методи штучного інтелекту в кібербезпеці”, “Кіберзахист об’єктів критичної інфраструктури”, “Аналіз бінарних вразливостей”. За матеріалами дисертації опубліковано 10 робіт, з яких 5 - це статті у журналах, що входять до переліку фахових видань затверджених МОН України за спеціальністю дисертації, 1 стаття в виданні Scopus та 4 - публікації у матеріалах конференцій (у тому числі, міжнародних).Документ Відкритий доступ Моделювання кіберстійкості критичної інфраструктури на прикладі енергетичного об’єкта(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Личик, Владислав Васильович; Гальчинський, Леонід ЮрійовичЛичик В.В. Моделювання кіберстійкості критичної інфраструктури на прикладі енергетичного об’єкта. – Кваліфікаційна праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 12 – Інформаційні технології за спеціальністю 125 – Кібербезпека. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. В умовах гібридних війн складні системи критичної інфраструктури перетворюються на пріоритетні цілі для реалізації багатовекторних деструктивних впливів, спрямованих на дестабілізацію базових процесів життєзабезпечення. У цьому контексті особливе місце посідає енергетичний сектор, який є фундаментальним базисом, що забезпечує безперебійне функціонування всіх інших критичних галузей (оборонної, медичної, фінансової, транспортної, комунікаційної та інших секторів). Експоненційне зростання кількості та складності цілеспрямованих кібератак (зокрема класу Advanced Persistent Threats) на технологічні мережі енергетичних об’єктів та підприємств створює безпрецедентний рівень загрози для стабільності індустріальних та соціально-економічних систем. Водночас, глобальна цифрова трансформація та незворотна конвергенція інформаційних (ІТ) та операційних/промислових (ОТ) технологій остаточно нівелювали парадигму ізольованого середовища для об’єктів критичної інфраструктури. Сучасний етап розвитку кіберпростору характеризується якісною еволюцією загроз та різким зростанням швидкості поширення кіберінцидентів, автоматизацією інструментарію зловмисників та скороченням часу реалізації кібератаки до показників, що критично перевищують можливості реакції операторів-людей. Ці безпрецедентні виклики перетворюють забезпечення безперервності критичних процесів із суто технічної задачі на ключовий фактор національної безпеки. Як наслідок, відповідно до новітніх світових регуляторних вимог, стратегія захисту інфраструктурних об’єктів фундаментально змінюється: від спроб побудови абсолютно непроникного периметра до концептуалізації гарантованої кіберстійкості – математично та інженерно обґрунтованої здатності системи виживати та функціонувати в умовах неминучої компрометації. Таким чином, цифровізація та інтеграція інформаційних і технологічних процесів в енергетичному секторі перетворюють сучасні об’єкти критичної інфраструктури на складні кіберфізичні системи. Зростання інтенсивності кібервпливів на такі об'єкти зумовлює необхідність переходу від класичних парадигм кібербезпеки до комплексного управління кіберстійкістю (кібервідмовостійкістю або кіберрезильєнтністю). Цей підхід базується на здатності системи адаптуватися, протистояти шкідливим впливам, зберігати виконання базових цільових функцій в умовах деградації та відновлювати критичні функції мінімально необхідного операційного стану. Специфіка енергетичних об’єктів полягає в тому, що кібернетичні інциденти безпосередньо впливають на фізичний стан і безперервність цільової функції – розподілу електроенергії. Цілеспрямовані кібератаки на цю критичну функцію можуть призводити до тривалих затримок у прийнятті рішень, перманентного блокування легітимних сегментів мережі та суттєвих економічних і функціональних втрат. У таких умовах особливої актуальності набуває задача переходу від якісних показників оцінювання безпеки до строгих кількісних метрик кіберстійкості. Аналіз актуальних фреймворків та систем для оцінки кіберстійкості (зокрема методології групи Лінкова, CERT-RMM та інженерної структури MITRE) підтвердив тенденцію зміщення акценту на кількісні показники, які зосереджені на прогнозуванні та адаптації. Установлено, що універсальними критеріями для більшості енергетичних об’єктів є метрики MTTR, RPO, RTO, SPC та відсоток збереженої функціональності ключової місії підприємства. Разом з тим, класичні підходи до оцінювання загроз мають істотні обмеження, оскільки вони переважно орієнтовані на статичний аналіз вразливостей і не дозволяють здійснювати проактивне управління ІТ-інфраструктурою в умовах неповної інформації та спостережуваності дій зловмисника, яка об’єктивно зумовлена специфікою архітектури SCADA систем, затримками телеметрії, генерацією хибних тривог та ризиками компрометації сенсорів моніторингових систем (IDS/SIEM). Дисертаційну роботу присвячено розробці моделей та вдосконаленню методів забезпечення кіберстійкості критичної інфраструктури (на прикладі енергетичного об’єкта), які дозволяють кількісно оцінювати загрози на ранніх етапах, адаптивно контрзаходів. Встановлено, що основою для фреймворка обчислення кіберстійкості функції розподілу електроенергії має бути математичний апарат, здатний працювати з невизначеністю, зокрема баєсові мережі довіри. У дисертаційній роботі формалізовано понятійний апарат кіберстійкості (кіберрезильєнтності) та обґрунтовано його концептуальну відмінність від класичної кібербезпеки. На основі критичного аналізу провідних міжнародних фреймворків доведено, що існуючі підходи здебільшого базуються на парадигмі Data-driven (якісних експертних оцінках), обмеження якої не дозволяють здійснювати прогнозування та динамічну адаптацію системи в умовах сучасних кіберінцидентів. Також у роботі обґрунтовано та здійснено концептуальний перехід від якісних доменів кіберстійкості до кількісних моделей високого рівня шляхом розроблення метамоделі ІТ-мережі енергетичного об’єкта. Обґрунтовано необхідність переходу до кількісного оцінювання кіберстійкості інфраструктурних об’єктів шляхом застосування парадигми Modeldriven. Здійснено метамоделювання категорій кіберстійкості на основі архітектури MOF (Meta-Object Facility) із вираженням концепцій мовою UML. Таке структурне моделювання забезпечило строгий перехід від абстрактних якісних показників до обчислювальної моделі предметної області (енергетичного сектору), що створило необхідний базис для подальшого застосування інструментів ймовірнісного оцінювання параметрів та розрахунку функціональних станів системи, зокрема баєсових мереж. В свою чергу, процес переходу з рівня профілю домену до обчислювального рівня довів необхідність введення елементів, які несуть функції адаптивності та динамічної реконфігурації. Це підтверджує гіпотезу про необхідність ускладнення контролера об’єкта критичної інфраструктури для підтримки достатнього рівня функціонування в умовах кібератак. Досліджено проблему зниження невизначеності під час кібератак на енергооб’єкт. Показано, що для раннього виявлення загроз ефективним є використання баєсових мереж, де апріорні розподіли ймовірностей будуються за допомогою баз даних вразливостей (CVE) із застосуванням метрик CVSS. Проведений аналіз чутливості моделі за методом К’єрульфа та ван дер Гааг (Kjærulff and van der Gaag) довів її низьку чутливість до похибок апріорних параметрів, що підтверджує релевантність використання даного підходу для кількісного оцінювання загроз на різних кроках кібератаки. У ході дисертаційного дослідження розроблено метод активної протидії кібератакам для мережі енергетичного об’єкта в реальному часі на основі інтеграції баєсових графів атак (BAG) у структуру частково спостережуваних марковських процесів прийняття рішень (POMDP). На відміну від класичних евристичних підходів, запропонований метод дозволяє уникнути надмірних витрат на перманентне блокування критичних сегментів мережі, фокусуючись на оптимальному розподілі ресурсів та найбільш ймовірних векторах атаки. Показано, що ключовим фактором мінімізації збитків є не лише жорсткість реагування, а й доступність та безпосередня вартість верифікації загрози, що перетворює стратегію захисту з реактивної на проактивну точкову ліквідацію. У ході експериментального моделювання проведено порівняльний аналіз чотирьох стратегій кіберзахисту, які концептуально різняться підходами до прийняття рішень, значенням фактора дисконтування (𝛾) та варіативністю доступних контрзаходів (зокрема, наявністю інформаційних дій). Завдяки застосуванню розробленого алгоритму та його обчислювальній реалізації в середовищі pomdp-solve було синтезовано оптимальну політику протидії. Результати практичного тестування емпірично підтвердили її високу ефективність у своєчасній локалізації загроз, мінімізації витрат та максимізації індикатора кіберстійкості досліджуваної інфраструктури. У ході проведення експериментальних досліджень практично доведено неефективність прямої імплементації високодеталізованих сценаріїв кібератак для формування об'ємної вибірки даних. Практична апробація засвідчила, що, незважаючи на результативність таких сценаріїв під час натурного тестування безпосередньо на об’єкті критичної інфраструктури, їх застосування стикається з критичними обмеженнями при моделюванні та прогнозуванні. Йдеться про сувору конфіденційність операційних наборів даних, закриту архітектуру технологічних мереж в енергетичному секторі та надмірну ресурсоємність ручного відтворення векторів компрометації. Оскільки виявлені під час експерименту фактори унеможливили подальше масштабування тестів, було прийнято обґрунтоване рішення змінити методику дослідження. Відповідно, здійснено перехід від ручної реалізації атак до застосування автоматизованих методів симуляційного моделювання інцидентів. Побудовано експериментальне середовище та проведено симуляційне моделювання для апробації запропонованих підходів. За результатами досліджень установлено, що зведення складного простору топології технологічної мережі (SCADAсистем) до 6 макро-станів на основі моделі Cyber Kill Chain забезпечило обчислювальну досяжність політики POMDP шляхом подолання проблеми експоненційного зростання розмірності простору станів. Доведено, що введення низьковартісних операцій розвідки (аудит, блокування, ізоляції, опитування контролерів та верифікації цілісності) радикально змінює поведінку автономного агента, забезпечуючи перехід від «реактивного стримування» до «превентивної ліквідації». Для експериментальної апробації запропонованих рішень та отримання репрезентативної вибірки даних використано фреймворк автоматизованої емуляції кібератак MITRE Caldera. За результатами масштабного моделювання (виконання понад 800 модулів деструктивних впливів) розроблено матрицю впливу контрзаходів («Дія vs Стан»), яка кількісно формалізує ресурсні витрати та рівень залишкової працездатності системи залежно від поточного стану компрометації вузла та обраної дії. Додатково побудовано матрицю ефективності контрзаходів (Countermeasure Efficiency), що формалізує здатність системи до локалізації загроз. В ході дослідження доведено нелінійну залежність операційної здатності захисних дій від етапу просування зловмисника мережею (від низької результативності базового блокування IP-адрес на ранніх етапах до максимальної ефективності методів глибокого аудиту та повної ізоляції хоста у критичних точках). На основі отриманих емпіричних даних експериментально підтверджено здатність розробленої оптимальної політики протистояти високоагресивним сценаріям цілеспрямованих атак із гарантованим збереженням критичної функціональності ІТ-мережі. Отримані результати підтвердили, що удосконалення функції винагороди шляхом її жорсткої прив'язки до фізичних коефіцієнтів деградації цільової функції (наприклад, таких як контрольоване скидання навантаження) переводить завдання кіберзахисту в площину мінімізації економічних збитків. Установлено, що впровадження розробленої оптимальної політики дозволило знизити сукупну вартість кіберінциденту у 35 разів (при факторі дисконтування 𝛾 = 0.95). Симуляційне моделювання засвідчило абсолютний приріст загальної кіберстійкості мережі на 27,58% порівняно з базовою стратегією. Проактивні дії автономного агента дозволили скоротити загальні функціональні втрати енергетичного об'єкта у 6,7 раза (з 32,39% до 4,81%), що беззаперечно доводить високу ефективність математичної моделі адаптивного захисту. Метою дисертаційної роботи є розроблення моделей і методів кількісного оцінювання та забезпечення кіберстійкості (кібервідмовостійкості) ІТ-мереж об’єктів критичної інфраструктури (на прикладі енергетичного сектора) для адаптивної протидії кібератакам у реальному часі та мінімізації функціональних і економічних втрат. Об’єкт дослідження: процеси забезпечення кіберстійкості та функціональної безперервності ІТ-інфраструктури енергетичних об’єктів в умовах динамічних кіберзагроз, невизначеності та обмеженої спостережуваності стану мережі. Предмет дослідження: моделі та методи динамічного вибору оптимальних стратегій забезпечення кіберстійкості на основі поєднання баєсових графів атак та частково спостережуваних марковських процесів прийняття рішень. У дисертаційному дослідженні отримані такі наукові результати: - вперше розроблена метамодель кіберстійкості функції розподілу енергетичного об’єкта; - вперше побудована математична модель для раннього оцінювання загроз кібератак на енергооб’єкт на основі мереж Баєса; - удосконалено метод обчислення контрзаходів в рамках політики реактивної протидії кібератакам на ІТ-мережу на основі частково спостережуваних марковських процесів; - удосконалено метод оцінки кіберстійкості в умовах реалізації контрзаходів реактивної політики протидії кібератакам на енергооб’єкт; - дістало подальшого розвитку застосування понятійного апарату для розробки моделей кіберстійкості для об’єктів критичної інфраструктури; - створено інтегрований метод активної протидії кібератакам на енергооб’єкт у реальному часі для забезпечення реактивного стримування та превентивної локалізації загрози. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені моделі та методи можуть бути впроваджені в роботу центрів управління безпекою енергетичних підприємств для кількісного оцінювання кіберстійкості, раннього виявлення загроз та автоматизованого вибору політик активного захисту SCADAсистем. Запропоновані рішення дозволяють суттєво мінімізувати втрати цільової функції об’єкта критичної інфраструктури. Запропоновані моделі та політики можуть бути використані також у навчальному процесі, при підготовці фахівців зі спеціальності 125 «Кібербезпека», а також у подальших наукових дослідженнях у сфері захисту критичної інфраструктури та безпеки кіберфізичних систем. Результати даної роботи було впроваджено у навчальний процес НН ФТІ Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», зокрема у навчальний курс «Системні технології для застосувань Windows», що підтверджується розробкою навчального посібника: Системні технології для застосувань Windows. Комп’ютерний практикум [Електронний ресурс]: навчальний посібник для здобувачів ступеня бакалавра за освітньою програмою «Системи, технології та математичні методи кібербезпеки» за освітніми програмами «Системи, технології та математичні методи кібербезпеки» і «Системи технічного захисту інформації» спеціальності 125 Кібербезпека та за освітньою програмою «Математичні методи моделювання, розпізнавання образів та комп’ютерного зору» спеціальності 113 Прикладна математика / КПІ ім. Ігоря Сікорського ; уклад.: Л. Ю. Гальчинський, В. В. Личик. – Електронні текстові дані (1 файл: 1.49 Мбайт). – Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023. – 110 с. – Назва з екрана. – URL: https://ela.kpi.ua/handle/123456789/60346 (дата звернення: 01.02.2026). Результати дисертаційного дослідження були апробовані при розробці операційного циклу проєкту SALUS (Посилення правоохоронної діяльності за допомогою передових інструментів криміналістичної експертизи на базі Інтернету речей та вдосконалених схем розслідування, реалізованих за допомогою архітектури програмно-визначеної мережі безпеки як послуги), що фінансується Європейською комісією (Проєкт 101225719 – HORIZON-CL3-2024- FCT-01-01) (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження наведено в додатку Б). Наукові розробки аспіранта були застосовані під час участі у робочій групі пакету WP6 проєкту SALUS, який присвячений протидії промисловим кібератакам та виявлення аномалій у сфері безпеки/експлуатації у контексті потенційних ядерних та радіаційних аварійних ситуацій (довідка наведена у додатку Г). Розроблений порядок реагування на кіберінциденти та алгоритм пошуку оптимальних політик протидії були використані при розробці пакетів технічної документації для систем енергетичних об’єктів України: «План кіберзахисту», «Програма та методика випробувань кіберзахисту», «Звіт з виявлення вразливостей до кіберзагроз» та «Звіт з реалізації кіберзахисту» (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження наведено в додатку Б). За отриманими матеріалами дисертації було опубліковано 15 робіт, з яких 4 – це статті у журналах і збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових видань, затверджених МОН України за спеціальністю дисертації та 11 – публікації у матеріалах конференцій (у тому числі, міжнародних).Документ Відкритий доступ Націоналістичні організації української діаспори: ідейні основи та напрями діяльності (середина 1940-х – початок 1990-х рр.)(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Акименко, Катерина Василівна; Костилєва, С. О.Акименко К. В. Націоналістичні організації української діаспори: ідейні основи та напрями діяльності (середина 1940-х – початок 1990-х рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 032 Історія та археологія ‒ Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Міністерства освіти і науки України. Київ, 2026. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню історії становлення та діяльності націоналістичних організацій української діаспори. Основну увагу зосереджено на ґенезі структури націоналістичного руху за межами України, устрої організацій, їх ідеологічних основах, громадсько-політичній, культурно-освітній та видавничій діяльності в середині 1940-х – на початку 1990-х рр. Аналіз діаспорної, вітчизняної та зарубіжної історіографії дав можливість встановити, що вказана тема досліджена фрагментарно. Значну частину праць становлять розвідки діаспорних науковців, серед яких безпосередні учасники націоналістичного руху, що зробили перші спроби вивчити його еміграційний період діяльності. Після проголошення незалежності України значно зріс інтерес до історії націоналістичних організацій. Розкриття раніше недоступних джерел стимулювало наукове опрацювання її окремих аспектів (ідеологія, політична та видавнича діяльність, біографістика). Однак можна констатувати відсутність комплексного дослідження українського націоналістичного руху за межами України. Джерельна база є достатньо репрезентативною. Вона представлена комплексом джерел, які запропоновано систематизувати за ознакою походження та поділити на чотири великі групи: джерела й пам’ятки, створені українськими націоналістичними організаціями; джерела та матеріали української діаспори (ненаціоналістичної); документи радянських державних органів; документи західних спецслужб. Доведено важливість використання архівних матеріалів Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки (ЦДАГОУ), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) та Архіву Організації Українських Націоналістів Української інформаційної служби в Лондоні, у поєднанні з періодикою, опублікованими джерелами та електронними інформаційними ресурсами для ґрунтовної і достовірної реконструкції історії націоналістичних організацій. Підкреслено необхідність критичного аналізу джерел, врахування суб’єктивності їх змісту, що пов’язано з певною світоглядною парадигмою та ідеологічними протистояннями в яких перебували творці історичних пам’яток. Для уникнення однобічної інтерпретації історичних фактів пропонується зіставити інформацію з трьох осередків: від націоналістичних організацій, від інших об’єднань української діаспори, з якими вони взаємодіяли, та від радянських органів влади, з якими вони перебували у протистоянні. Поєднання загальнонаукових і спеціальних історичних методів дало змогу створити цілісний методологічний апарат, завдяки якому стало можливим досягти мети і завдань дослідження. Для коректної інтерпретації результатів дослідження окреслено понятійно-категоріальний апарат. Встановлено, що український націоналістичний рух за межами України був представлений організаціями української діаспори, які визначали націоналізм як основу світогляду. Основними з них були Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів, Організація Українських Націоналістів (мельниківців) та Організація Українських Націоналістів (за кордоном), які розбудували власні структури осередків і мали під контролем чи поширювали вплив на низку сателітних організацій. Попри спільні базові ідеологічні постулати, вони мали різну візію стратегії досягнення незалежності України, що стало основою для перманентного протистояння між ними. Устрій закордонних структур ґрунтувався на історичному досвіді побудови націоналістичних організацій та частково зазнав змін під впливом адаптації до еміграційних умов діяльності. Поступово до них долучалася активна частина української діаспори та її нові покоління, що дало можливість організаціям функціонувати у другій половині ХХ ст. та перенести діяльність в Україну після 1991 р. З’ясовано причини та перебіг другого розколу в ОУН (1954–1956 рр.). Підґрунтям для нього стало поєднання в еміграції діячів ОУН(б) з різним практичним досвідом: тих, хто перебував в ув’язненні в Німеччині (С. Бандера, Я. Стецько, С. Ленкавський та ін.) і були вимушено ізольовані від процесів, пов’язаних з підпільною боротьбою, й тих, хто брав участь у діяльності організації на території України і був направлений за кордон за дорученням Проводу чи орієнтувалися на його авторитетні рішення (Д. Ребет, М. Лебедь, В. Охримович, І. Гриньох та ін). Визначено, що основними підставами від’єднання частини діячів в окрему організацію – ОУН(з), стали: ідеологічні дискусії щодо потреби демократизації доктрини та програми організації, особливо соціального блоку; полеміка щодо побудови організації в еміграції, її субординації відносно Проводу в Україні, статусу осіб, що не брали участь у ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) 1943 р.; особистісні конфлікти та протилежність персональних поглядів на керівництво організацією. Розкрито значний вплив радянських спецслужб на розгортання внутрішнього конфлікту шляхом втручання у зв’язок між еміграцією та Проводом в Україні. На основі аналізу матеріалів Великих Зборів, Конференцій, праць провідних діячів встановлено, що націоналістичні організації мали спільні базові ідеологічні основи: визнавали націю органічною формою людської спільноти і фундаментом державотворення, мали ідеалістичний світогляд, визначали створення незалежної Української держави метою діяльності, виступали проти тоталітаризму. З іншого боку, ідеологія українського націоналізму в умовах еміграції зазнала еволюційних змін. ОУН(м) та ОУН(з) демократизували свої доктрини та відмовилися від стратегії «революційного зриву». Це відбулося під впливом припинення збройної підпільної боротьби на території України, поступового знищення активних діячів і пов’язано зі зміною поколінь у членстві організацій, діяльністю в умовах західних демократичних країн, зміною світової політики. ЗЧ ОУН мали консервативний підхід та обґрунтовували актуальність власної доктрини відповідно до світового історичного і політичного процесу, наполягали на необхідності мілітарної боротьби проти радянського режиму. Дослідження показало, що в практичній площині фракції націоналістичного руху діяли відповідно до своїх програм і стратегій. Громадсько-політична діяльність мала декілька векторів спрямування: середовище української діаспори, що передбачало участь в координаційних надбудовах українських громад; країни поселення, що були ареалом політичних акцій; територія України та українці під радянською владою. ЗЧ ОУН обрало шлях створення міжнародної коаліції «поневолених народів» для спільної боротьби за становлення національних держав і ліквідацію тоталітарних режимів. Для цього вели активну дипломатичну діяльність у рамках Антибільшовицького Блоку Народів та проводили маніфестації, протести, агітаційні заходи. ОУН(м) та ОУН(з) були зорієнтовані на підтримку опозиційних сил в СРСР, тому встановлювати контакти з радянським громадянами в західних країнах, здійснювали акції з захисту дисидентів в СРСР і розкриття злочинів тоталітарного режиму проти українського народу. Проаналізовано комеморативні практики націоналістичних організацій. Їх основними видами були: спорудження пам’ятних об’єктів, створення музеїв, відзначення річниць вагомих подій історії українського народу та націоналістичної спільноти, акти вшанування провідних постатей української історії та учасників націоналістичного руху, створення пам’ятних збірок, меморіальних видань. Вони були як елементом культурної політики, так і засобом створення колективної пам’яті відповідно до прийнятого в націоналістичному середовищі історичного наративу. Дослідження розкрило вагому роль видавничого напряму в діяльності націоналістичних організацій. Вони започаткували багато періодичних видань, якот «Визвольний шлях», «Самостійна Україна», «Сучасність», «Шлях перемоги», а також бюлетені внутрішнього вжитку та ін. Вони використовувалися як засоби створення інформаційного простору та встановлення зв’язку з широким колом української діаспори, розселеної в багатьох країнах світу. Видавнича діяльність виконувала низку функцій: інформування про діяльність організацій, популяризація ідеологічних концепцій, мобілізація діаспори до участі у заходах та залучення нових членів, формування історичної пам’яті, висвітлення ситуації в Україні задля встановлення зв’язку української діаспори з Батьківщиною. Спираючись на результати дослідження, слід зазначити, що попри перебування за межами Батьківщини та обмежені ресурси, націоналістичні організації української діаспори продовжили лінію боротьби за відновлення незалежності Української держави. Їх діяльність відіграла вагому роль у збережені національної ідентичності та української культури в контексті протидії асиміляції українських емігрантів та їх нащадків. Перебування в західних країнах дало можливість для розвитку вільної політичної і філософської думки, пошуку нових форм українського націоналізму та візії української державності.Документ Відкритий доступ Позиційно-чутливий фотодетектор для оптичної дефлектометрії поверхні напівпровідникових шарів в процесі епітаксії(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Вербіцький, Дмитро Олегович; Воронько, Андрій ОлександровичВербіцький Д. О. Позиційно-чутливий фотодетектор для оптичної дефлектометрії поверхні напівпровідникових шарів в процесі епітаксії. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 153 – Мікро- та наносистемна техніка (галузь знань 15 – Автоматизація та приладобудування). – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена дослідженню фотоелектричних та механічних властивостей кремнієвих і арсенід галієвих моно- і легованих структур з метою удосконалення технології їх виготовлення, а також розробці оригінальної методики діагностики механічного стану конденсату під час його епітаксійного осадження з допомогою оптичної дефлектометрії. Дисертацiя складається iз вступу, чотирьох роздiлiв, висновкiв, перелiку використаних джерел. У вступі обґрунтовано актуальність роботи; сформульовано мету, основні завдання, об’єкт та предмет дослідження; вказано наукову новизну і практичну цінність отриманих результатів; наведено інформацію про особистий внесок здобувача, апробацію роботи, її структуру. У першому розділі дисертації описано загальні властивості тринітридних сполук та приладів на їх основі, детально проаналізовано принцип роботи світлодіодів, транзисторів та інших нанорозмірних елементів на основі високоомних кремнієвих структур, арсенід галієвих сполук та особливо приділено увагу питанням технологічних можливостей прецизійного формування механічно не напружених конденсатів. Нітрид галію та арсенід галію – це широкосмугові напівпровідникові матеріали. Вони є найпопулярнішими матеріалами після кремнію у промисловості напівпровідників. Унікальне поєднання фізико-хімічних властивостей нітриду галію і арсеніду галію дає змогу використовувати їх як рішення у широкому діапазоні технологічних задач створення електронної техніки. Завдяки високій температурній стабільності та хімічній стійкості, вони можуть бути використані також для створення високотемпературних і потужнострумових напівпровідникових приладів. Ці напівпровідники широко використовується в оптоелектроніці й, маючи ширину забороненої зони 1,56 та 3,4 еВ при використанні твердих розчинів на їх основі дають змогу перекрити діапазон електромагнітного випромінювання у видимому діапазоні. Основними рушійними силами цього напрямку є світлодіоди, лазери, мікрохвильова електроніка, спінтроніка та, останнім часом, силова електроніка. Технологічні можливості створення перелічених приладів і пристроїв не завжди відповідають вимогам досконалості отриманих характеристик функціональних елементів, особливо плівок з вмістом азоту. Тому актуальними і вкрай необхідними є дослідження механічного стану конденсату особливо під час його осадження. Для цього нами запропоновано оптоелектронний метод вимірювання вигину структури підкладка-тонка плівка в реакторах МОС гідридної епітаксії при високій температурі. Представлено літературний огляд, який свідчить про значну зацікавленість науковців з усього світу в розробці надійних фотоприймачів (ФП) з максимальною чутливістю при мінімальних темнових струмах. Також наведено перелік передових виробництв фотоприймачів та позиційно чутливих фотодетекторів (ПЧФ). Аналіз властивостей легованих елементів показав, що для забезпечення високих порогових характеристик та низьких темнових струмів створюваних фотоприймачів потрібно забезпечувати саме структурну досконалість не тільки високоомної р-області, а і всіх інших функціональних шарів з метою прогнозування і відтворення необхідних характеристик майбутніх приладів. У другому розділі дисертації проведено аналіз оптичних властивостей тринітридних сполук різними методами та показано, що спектри поглинання, спектри випромінювання та частотні характеристики сформованих структур в значній мірі залежать від хімічного складу компонент, спорідненості матеріалів, технології формування конденсатів і, звичайно, як наслідок, механічного стану функціональних шарів. Показано, що довжини хвиль випромінювання і відповідно поглинання в значній мірі визначаються не тільки структурою і складовими матеріалами, а і технологією їх отримання, що відповідає задачам і науковим надбанням даної роботи. Саме контроль механічного стану наноконденсату в процесі його формування є ключовим фактором, який є пігрунтям для управління технологічними процесами з метою запобігання надлишкових напруженостей і, як наслідок, зміни електрофізичних властивостей від їх номінальних значень. В роботі розглянуто також механізми релаксація напружень в гетероепітаксійних системах. Показано, що дефектний стан підкладки, неузгодженість коефіцієнтів теплового розширення спричиняють складні процеси релаксаціцйних напружень, які ще в загальному випадку є функцією товщини епітаксійної структури. Іншими словами, із збільшенням товщини чи неспівпадіння параметрів тонких плівок з підкладкою зростатиме релаксація системи. Основні механізми релаксації умовно можна поділити на три групи, які з фізичної точки зору не повязані між собою і в реальних кристалах всі вони можуть бути присутні у більшій чи меншій мірі. Це тим більше призводить до труднощів передбачення релаксаційних процесів і, як наслідок, вимагає досконалого розуміння та можливих методів управління структурою конденсатів під час їх епітаксійного осадження. У третьому розділі дисертації основна увага приділена розробці позиційно чутливих фотодетекторів, розглянуті конструкції, визначені переваги та недоліки експлуатаційних характеристик кожного і запропонованих позиційно чутливих фотодетекторів з метою їх використання для діагностики механічного стану осаджуваного конденсату при високій температурі в реакторах МОС гідридної епітаксіїї. Один із запропонованих варіантів створення системи вимірювання вигину пластин під час осадження полягає в спільному використанні випромінювача і позиційно чутливого фотодетектора. Необхідність у позиційно-чутливому аналізаторі зумовлена тим, що звичайні фотоприймачі не володіють можливістю відслідковувати переміщення падаючого на них світлового променя. Додаткові пристрої значно ускладнюють конструкцію оптичних датчиків, зменшують їх надійність і утруднюють мікромініатюризацію. Тому вельми перспективним являється суміщення аналізатора та фотоприймача в одному приладі тобто позиційно-чутливому дефлектометрі. Позиційно-чутливим фотоприймачам (ПЧФ) присвячено багато робіт зарубіжних та вітчизняних авторів. В основу конструкції як правило закладено використання поздовжнього та поперечного фотоефекту, що зазвичай дає можливість отримувати необхідну інформацію про переміщення у нашому випадку відбитого променя у двох координатах. Одним із широко використовуваних варіантів, запропонованих низкою авторів є фотодіоди спеціальної конструкції у яких за їх локального освітлення вихідний сигнал залежить від положення освітлювальної зони. Але, як показує детальний аналіз існуючих конструкцій ПЧФ, вони не позбавлені суттєвих недоліків, тому в даній роботі приділено особливу увагу удосконаленню як конструкціям, так і технологіям виготовлення ПЧФ на поздовжньому і поперечному фотоефекті, досліджені їх інтегральні і спектральні характеристики, а також деградацію параметрів за умов роботи в різних температурних режимах. Особливу увагу приділено використанню запропонованій комбінації випромінювач–фотоприймач для забезпечення стабільної роботи цієї системи і отримання інформації в реальному часі. Для цього всебічне дослідження спектрального діапазону роботи кожного із складових дефлектометра явилось ключовим в гарантуванні відповідності і відтворюваності отриманих результатів. У четвертому розділі дисертації розглянуто основні результати практичного втілення запропонованої методики аналізу вигину пластин під час осадження тринітридів в реакторах МОС гідридної епітаксії при високій температурі. Для ідентифікації реального стану структури підкладкаконденсат запропоновано оригінальну комбіновану позиційну характеристику з допомогою якої вдається в реальному часі відслідковувати механічний стан формування наноструктур. Важливим науковим і практичним результатом явилось вимірювання вигину пластин після процесу осадження плівок. Завдяки вимірюванню стріли вигину вдалось розрахувати величину механічних напруженостей в сформованих плівках та надати рекомендації по отриманню механічно стабільних тринітридних сполук для оптоелектронних приладів і пристроїв. Практичне значення отриманих результатів. Результати досліджень, проведених у рамках цієї дисертаційної роботи, мають велике практичне значення для виготовлення надійних високочутливих фотопримачів на основі високоомних кремнієвих і арсенід галієвих структур. Результати дисертації впроваджені у науководослідному інституті електроніки та мікросистемної техніки КПІ ім. Ігоря Сікорського при виконанні дослідних і прикладних завдань по формуванню оптоелектронних приладів. Назва НДР: «Експериментальні методи оптичної пірометрії з компенсацією випромінювання та дефлектометрії для вимірювання параметрів епітаксійних напівпровідникових шарів». Реєстраційна картка НДДКР: Державний реєстраційний номер 0125U001384. Відкрита. Дата реєстрації: 27.02.2025.Документ Відкритий доступ Оптимізація бізнес-процесів машинобудівних підприємств в умовах цифрової трансформації економіки(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Салабай, Владислав Олександрович; Кравченко, Марина ОлегівнаСалабай В. О. Оптимізація бізнес-процесів машинобудівних підприємств в умовах цифрової трансформації економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Сучасний етап розвитку економіки України характеризується активним впровадженням цифрових технологій, що зумовлює трансформацію підходів до управління підприємствами та формує нові вимоги до організації їх діяльності. У цих умовах цифрова трансформація виступає не лише як інструмент модернізації окремих функціональних сфер, а як комплексний процес структурних змін, що охоплює бізнес-процеси, управлінські підходи, виробничі системи та взаємодію з зовнішнім середовищем. Особливої актуальності ці процеси набувають для машинобудівного комплексу, який є одним із базових секторів національної економіки та визначає рівень її технологічного розвитку. Підвищення ефективності функціонування машинобудівних підприємств потребує переосмислення ролі бізнес-процесів як ключового об’єкта управління, оскільки саме вони забезпечують трансформацію ресурсів у кінцеві результати діяльності. Тому ефективність підприємства дедалі більше визначається не лише обсягами виробництва чи наявністю ресурсів, а здатністю організації забезпечувати узгоджене, гнучке та результативне функціонування бізнес-процесів. Це обумовлює необхідність їх системної оптимізації з урахуванням можливостей, які відкриває цифрова трансформація економіки. Дисертаційна робота присвячена поглибленню теоретичних положень, розвитку методичних підходів та розробленню інструментарію і прикладних рекомендацій щодо проведення оптимізації бізнес-процесів машинобудівних підприємств в умовах цифрової трансформації економіки. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність та своєчасність виконаного дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження зі зазначенням методів його проведення, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, засвідчено їх апробацію та практичне застосування. У першому розділі досліджено теоретико-методичні засади оптимізації бізнес-процесів підприємств у контексті цифрової трансформації економіки. Систематизовано наукові підходи до трактування понять «бізнес-процес», «оптимізація бізнес-процесів», «діджиталізація» та «цифрова трансформація», що дозволило уточнити їх змістовне наповнення та визначити взаємозв’язки між ними. Встановлено, що діджиталізація відображає переважно інструментальний рівень змін, пов’язаний із впровадженням цифрових технологій у діяльність підприємства, тоді як цифрова трансформація охоплює системні зміни, спрямовані на перегляд принципів функціонування підприємства в цілому. Обґрунтовано, що оптимізація бізнес-процесів виступає ключовим механізмом реалізації цифрової трансформації на рівні підприємства, оскільки забезпечує інтеграцію цифрових інструментів у практику управління та дозволяє досягати вимірюваних результатів у вигляді підвищення ефективності діяльності. Розкрито сутність процесного підходу як концептуальної основи сучасного управління підприємством, що передбачає ідентифікацію, моделювання, аналіз та вдосконалення бізнес-процесів як цілісної системи створення цінності. Подальший розвиток отримало узагальнення методичних підходів до оптимізації бізнес-процесів, що дозволило обґрунтувати доцільність їх інтеграції у межах єдиного аналітичного контуру. Зокрема, визначено, що ефективне вдосконалення бізнес-процесів потребує поєднання якісних методів (удосконалення, ощадливе виробництво, процесне моделювання) та кількісних інструментів (оцінювання ефективності, економіко-математичне моделювання). Це забезпечує перехід від описового аналізу процесів до формалізованого обґрунтування управлінських рішень. Окрему увагу приділено дослідженню підходів до оцінювання цифрової зрілості підприємств. Доведено, що рівень цифрової зрілості є важливою характеристикою, яка визначає готовність підприємства до впровадження цифрових змін та впливає на ефективність реалізації заходів з оптимізації бізнес-процесів. Таким чином, результати першого розділу сформували теоретичне та методичне підґрунтя для подальшого дослідження. У другому розділі здійснено аналіз передумов оптимізації бізнес-процесів вітчизняних машинобудівних підприємств з урахуванням макроекономічного контексту цифрової трансформації. Визначено позицію України у глобальному цифровому середовищі та оцінено рівень її цифрового розвитку, що дозволило виявити існуючі диспропорції між потенціалом цифровізації та фактичним рівнем її реалізації в економіці. Проведено комплексний аналіз розвитку машинобудівного комплексу України, що включає дослідження динаміки виробництва, інноваційної активності, інвестиційного забезпечення та структурних змін у галузі. Встановлено, що поряд із впливом зовнішніх факторів нестабільності значну роль відіграють внутрішні проблеми організації діяльності підприємств, зокрема неузгодженість бізнеспроцесів, недостатня інтегрованість інформаційних потоків, нерівномірність використання ресурсів та різний рівень готовності до цифрових змін. На основі проведеного аналізу сформовано вибірку машинобудівних підприємств для подальшого дослідження та здійснено оцінювання їх діяльності з позицій ефективності функціонування бізнес-процесів. У межах цього етапу запропоновано підхід до формування процесного ландшафту підприємства, що дозволяє структурувати сукупність бізнес-процесів та визначити їх роль у досягненні кінцевих результатів діяльності. Застосування системи показників, побудованої за логікою збалансованої системи показників, дало змогу здійснити інтегральне оцінювання ефективності бізнес-процесів досліджуваних підприємств. Це дозволило не лише порівняти їх між собою, а й ідентифікувати проблемні зони у процесній системі кожного підприємства та визначити напрями, що потребують першочергової оптимізації. Таким чином, у другому розділі сформовано аналітичну основу для подальшого моделювання та обґрунтування управлінських рішень щодо оптимізації бізнес-процесів. У третьому розділі розроблено та апробовано науково-методичний підхід до оптимізації бізнес-процесів машинобудівних підприємств, що поєднує процесну діагностику, оцінювання цифрової зрілості та економіко-математичне моделювання. Логіка побудови підходу базується на послідовному переході від аналізу поточного стану підприємства до обґрунтування оптимальних параметрів функціонування його бізнес-процесів. Здійснено оцінювання цифрової зрілості підприємств на основі адаптованої моделі ADMA, що дозволило сформувати їх цифрові профілі та визначити рівень готовності до впровадження цифрових рішень. Отримані результати використано як одну з ключових складових подальшого моделювання процесів оптимізації. Наступним етапом стало побудова когнітивної моделі, яка відображає взаємозв’язки між цифровою зрілістю, ефективністю бізнес-процесів та результатами діяльності підприємства. Використання когнітивного моделювання дозволило систематизувати вплив основних факторів та визначити ключові точки управлінського впливу, через які може бути досягнуто підвищення ефективності діяльності підприємства. Подальший розвиток дослідження реалізовано через розроблення економіко-математичної моделі оптимізації бізнес-процесів на основі методів лінійного програмування. У моделі змінні інтерпретуються як інтенсивності виконання ключових бізнес-процесів, а система обмежень відображає ресурсні, виробничі та організаційні можливості підприємства. Особливістю запропонованого підходу є врахування результатів оцінювання ефективності бізнес-процесів та рівня цифрової зрілості при формуванні параметрів моделі, що дозволяє забезпечити більш точне та обґрунтоване визначення оптимальних управлінських рішень. Завершальним етапом дослідження стало формування дорожньої карти оптимізації бізнес-процесів машинобудівних підприємств, яка передбачає поетапну реалізацію трансформаційних змін – від діагностики та оцінювання довпровадження та моніторингу результатів. Такий підхід забезпечує узгодження стратегічних цілей підприємства з практикою процесних перетворень та створює передумови для довгострокового підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємств. Узагальнення результатів дослідження підтверджує, що поєднання процесного підходу, оцінювання цифрової зрілості та застосування економіко-математичних методів дозволяє сформувати цілісну систему управління оптимізацією бізнес-процесів, орієнтовану на досягнення вимірюваних економічних результатів та забезпечення стійкого розвитку підприємств у цифровому середовищі. Основна наукова новизна дисертаційної роботи полягає в удосконаленні науково-методичного підходу до проведення оптимізації бізнес-процесів машинобудівних підприємств в умовах цифрової трансформації економіки, що ґрунтується на комплексному трикомпонентному оцінюванні ефективності бізнес-процесів та визначенні рівня цифрової зрілості, передбачає економіко-математичне обґрунтування оптимальних параметрів функціонування бізнес-процесів з урахуванням ресурсних обмежень, а також включає формування дорожньої карти оптимізації. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні науково-методичних підходів та інструментарію щодо проведення оптимізації бізнес-процесів машинобудівних підприємств в умовах цифрової трансформації економіки. Отримані результати доведено до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій, що можуть бути використані керівниками та фахівцями підприємств для прийняття управлінських рішень щодо підвищення ефективності бізнес-процесів, планування виробничої діяльності та впровадження цифрових інструментів управління.Документ Відкритий доступ Теплообмін при плівковій конденсації в конденсаційних економайзерах(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Неділько, Андрій Володимирович; Новаківський, Євген ВалерійовичНеділько А. В. Теплообмін при плівковій конденсації в конденсаційних економайзерах. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 142 – Енергетичне машинобудування. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Міністерство освіти і науки України, Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена дослідженню процесів теплообміну при плівковій конденсації водяної пари в поверхневих конденсаційних економайзерах, що застосовуються для утилізації теплоти димових газів енергетичних і водогрійних котлів. Актуальність роботи зумовлена необхідністю підвищення енергоефективності котельних установок та зменшення втрат теплоти з відхідними газами за рахунок використання конденсаційних режимів теплообміну. У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано використані методи, наведено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. Метою дисертації є удосконалення підходів до розрахунку, аналізу та оптимізації теплопередачі під час плівкової конденсації водяної пари в поверхневих конденсаційних економайзерах з метою підвищення ефективності утилізації теплоти димових газів енергетичних і водогрійних котлів. В першому розділі проаналізовано сучасний стан застосування конденсаційних економайзерів та визначено основні наукові й інженерні проблеми, пов’язані з їх проєктуванням і експлуатацією. Розділ містить огляд загальних принципів конденсаційної теплоутилізації димових газів, основних типів конденсаційних теплообмінників, а також матеріалів, що застосовуються для виготовлення конденсаційного обладнання в умовах корозійного впливу робочого середовища. Особливу увагу приділено тепловим схемам із включенням конденсаційних економайзерів у котельні установки, а також питанням захисту димових труб і газоходів від корозійного впливу конденсату. Аналіз літературних джерел і технічних рішень показав, що основними чинниками, які обмежують ефективність конденсаційних економайзерів, є нерівномірність теплообміну вздовж пучка труб, зміна режимів роботи котла, недостатнє врахування локального початку конденсації водяної пари та недосконала конструктивна організація поверхні теплообміну в зоні фазового переходу. Показано, що підвищення ефективності такого обладнання потребує диференційованого розгляду безконденсаційної та конденсаційної частин поверхні теплообміну, оскільки механізми теплопередачі в цих зонах істотно відрізняються. На підставі результатів першого розділу було уточнено мету та завдання дисертаційного дослідження. В другому розділі наведено методику теплового розрахунку конденсаційного економайзера, розроблену та обґрунтовану в дисертації. Запропонована методика враховує зміну параметрів димових газів і робочого тіла вздовж пучка труб, зміну режимів теплообміну та положення початку плівкової конденсації за різних навантажень котла. Такий підхід дає змогу перейти від усередненого опису процесу до локального аналізу теплопередачі в окремих рядах труб. Процедура розрахунку включає визначення складу та теплофізичних характеристик димових газів, розрахунок вмісту водяної пари та утворення конденсату, встановлення термодинамічних параметрів органічного робочого тіла, складання теплового балансу конденсаційного теплообмінника, визначення його геометричних характеристик і розрахунок основних параметрів теплопередачі. Особливу увагу приділено оцінюванню локальних коефіцієнтів тепловіддачі з обох боків поверхні теплообміну: при конвекції та конденсації з боку димових газів, а також при конвекції та кипінні з боку органічного робочого тіла. Така методика дає змогу точніше визначати локальні теплові умови в апараті та встановлювати положення й протяжність зони конденсації залежно від режиму роботи котельного агрегату. В третьому розділі наведено результати теплового розрахунку конденсаційного економайзера за методикою, розробленою в попередньому розділі, для різних режимів навантаження котла. У результаті розрахунків визначено теплові потоки, середні коефіцієнти тепловіддачі, загальні коефіцієнти теплопередачі та ефективну площу поверхні теплообміну. Детально проаналізовано зміну температури димових газів та інших параметрів вздовж поверхні теплообміну. Отримані результати дали змогу встановити закономірності зміни теплових характеристик за різних режимів роботи та визначити локальне положення початку конденсації водяної пари. Встановлено, що початок конденсації припадає на 20–й, 21–й або 22–й ряд труб залежно від навантаження котла. Така варіативність пояснюється зміною температури димових газів на вході та коефіцієнта надлишку повітря, які впливають на температуру точки роси, положення початку конденсації та довжину зони конденсації. Таким чином, у дисертації показано, що теплова ефективність конденсаційного економайзера істотно залежить не лише від загального теплового навантаження, а й від локального розподілу процесів тепло– і масообміну вздовж поверхні теплообміну. Крім того, у третьому розділі розглянуто інтеграцію конденсаційного економайзера в систему органічного циклу Ренкіна (ORC). Обґрунтовано можливість використання утилізованої низькопотенційної теплоти димових газів для додаткового вироблення електричної енергії. Робоче тіло для ORC–системи було обрано на основі теплофізичних, термодинамічних та екологічних критеріїв. У результаті порівняльного аналізу аміак (R717) визначено як найбільш доцільне робоче тіло в досліджуваному температурному діапазоні. Визначено основні параметри ORC–циклу та оцінено енергетичний ефект інтеграції конденсаційного економайзера із системою органічного циклу Ренкіна. Для енергоблоку потужністю 100 МВт впровадження ORC–системи забезпечує додаткову електричну потужність 2,14 МВт. Цей результат підтверджує технічну доцільність використання низькопотенційної теплоти димових газів для додаткового вироблення електроенергії та розширює функціональну роль конденсаційного економайзера як елемента інтегрованої системи енергоутилізації. Четвертий розділ присвячено оптимізації площі поверхні теплообміну конденсаційного економайзера та техніко–економічному оцінюванню запропонованих конструктивних рішень. Розглянуто різні варіанти виконання конденсаційної частини теплообмінника, зокрема із застосуванням оребрених і гладких труб. Їхні теплотехнічні характеристики порівняно та проаналізовано з урахуванням специфічних механізмів теплообміну в сухій і конденсаційній зонах. Показано, що використання оребрених труб є доцільним у безконденсаційній ділянці, де переважає конвективний теплообмін і оребрення ефективно інтенсифікує тепловіддачу. Проте в зоні конденсації, де визначальними є виділення прихованої теплоти та супровідні масообмінні ефекти, переваги оребрення стають обмеженими. За таких умов заміна оребрених труб на гладкі призводить лише до незначного зниження теплової продуктивності, водночас істотно зменшуючи матеріаломісткість і вартість виготовлення. Тому запропонований конструктивний поділ поверхні теплообміну на оребрену безконденсаційну ділянку та гладку конденсаційну ділянку є як теплотехнічно обґрунтованим, так і економічно доцільним. Проведена техніко–економічна оцінка підтверджує, що такий підхід підвищує загальну доцільність конструкції конденсаційного економайзера і може бути рекомендований для практичного впровадження. Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі наведено результати, які отримано вперше, а саме: 1. Вперше обґрунтовано доцільність застосування аміаку як робочого тіла для ORC циклу, інтегрованого як надбудова до існуючих газотурбінних енергоблоків. 2. Дістала подальшого розвитку теорія застосування ORC циклів як надбудови до традиційних газових енергоблоків, з урахуванням вибору робочого тіла та раціональних термодинамічних параметрів циклу. 3. Вперше для досліджуваного конденсаційного економайзера встановлено закономірності зміни усереднених по рядах теплообмінника коефіцієнтів тепловіддачі вздовж теплообмінної поверхні залежно від режиму навантаження котельного агрегату, що дало змогу визначити положення початку конденсації водяної пари на окремих рядах труб та обґрунтувати поділ поверхні на безконденсаційну і конденсаційну зони. 4. Отримано нові кількісні залежності між тепловою потужністю котельного агрегату, параметрами димових газів, витратою утвореного конденсату та корисною тепловою потужністю конденсаційного економайзера, які дають змогу кількісно оцінювати ефективність утилізації теплоти димових газів для різних режимів роботи діючого обладнання. 5. Отримала подальший розвиток теорія розрахунку та оцінювання теплотехнічної ефективності конденсаційного економайзера, що враховує взаємозв’язок навантаження котельного агрегату, параметрів димових газів, витрати утвореного конденсату та корисної теплової потужності економайзера в різних режимах роботи, а також нерівномірність теплообміну вздовж трубного пучка та локальне положення зони конденсації.Документ Відкритий доступ Методи та програмне забезпечення візуалізації мультимодальних темпоральних потокових даних пристроїв IoT(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Лук'янець, Михайло Олександрович; Сулема, Євгенія СтаніславівнаЛук'янець М.О. Методи та програмне забезпечення візуалізації мультимодальних темпоральних потокових даних пристроїв IoT. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 12 Інформаційні технології за спеціальністю 121 Інженерія програмного забезпечення. – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2025. Стрімкий розвиток екосистем IoT та кіберфізичних систем спричинив створення нової парадигми цифрової взаємодії з фізичним світом, згідно з якою безперервно генеруються й циркулюють потоки мультимодальних темпоральних даних, які відображають сенсорні вимірювання, відео й аудіопотоки, дані телеметрії та подієвих журналів, що характеризуються різною частотою дискретизації, нерівномірними затримками, пропусками та шумами. Особливістю таких даних є їхня висока динамічність та неоднорідність, що ускладнює процес інтеграції, синхронізації та подальшої інтерпретації. Постійне зростання кількості джерел інформації вимагає від програмних систем здатності до масштабування під час інтенсивного навантаження. Візуалізація цих потоків у програмних системах виконує не лише функцію відображення, а й є ключовим інструментом оперативного аналізу, виявлення аномалій і підтримки прийняття рішень у режимі реального часу, з урахуванням людського фактору та вимог до інтерпретованості. Процеси візуалізації виступають проміжною ланкою між отриманням мультимодальних потоків «сирих» даних від пристроїв ІоТ і аналізом інформації про об’єкти моніторингу користувачем, забезпечуючи перехід від неструктурованих числових масивів до більш зрозумілих графічних моделей. Попри істотний прогрес у створенні графічних інтерфейсів для візуалізації потокових даних залишається низка викликів: гетерогенністьформатів і протоколів, відсутність уніфікованих моделей представлення мультимодальних потоків, складність часової синхронізації за умов запізнілих і невпорядкованих подій, а також брак стандартизованих архітектур і шаблонів проєктування для систем візуалізації. Це ускладнює проєктування програмних систем, здатних адаптуватися до специфіки конкретних пристроїв без суттєвої зміни існуючих частин систем. Окремою проблемою є забезпечення стабільності відображення раніше візуалізованих даних під час їх безперервного оновлення та ресемплінгу, що напряму впливає на довіру користувача до аналітичних матеріалів. Стабільність відображення у візуальному представленні зменшує кількість помилок оператора системи при тривалій роботі з візуалізованими даними. Ситуацію ускладнюють обмеження обчислювальних ресурсів (особливо на місцях роботи операторів) і когнітивне перевантаження операторів при роботі з багатоподієвими потоками високої інтенсивності. Аналіз наявних програмних рішень свідчить про їхню фрагментованість і вузькоспеціалізованість, орієнтацію на окремі вертикалі пристроїв або конкретних виробників, обмежену переносимість і повторне використання компонентів. Подолання зазначених бар’єрів потребує створення уніфікованих, гнучких і масштабованих програмних підходів та рішень, які поєднують подієво-орієнтоване оброблення, механізми надійної часової узгодженості та архітектурні рішення для стабільної, інтерпретованої візуалізації мультимодальних потокових даних у реальному часі. Розв’язанню саме цієї науково-технічної задачі й присвячено дисертаційну роботу. Метою дисертаційної роботи є підвищення ефективності процесів створення програмного забезпечення візуалізації потокових даних пристроїв IoT. У першому розділі виконано аналіз методів оброблення та візуалізації IoT-даних, підходів до часової синхронізації та архітектурпотокового аналізу, сформульовано вимоги до програмного забезпечення і критерії якості. Окрему увагу приділено особливостям візуальної аналітики у доменах кібербезпеки та радіомоніторингу. Додатково проаналізовано обмеження відомих рішень щодо масштабованості та стабільності відображення даних, що визначило напрям подальших досліджень. У другому розділі розроблено метод групування мультимодальних потокових даних з урахуванням темпорального параметру даних на основі підходів реактивного програмування. Запропонований підхід надає змогу обробляти події асинхронно, використовуючи механізми потокового планування та оброблення у реальному часі, що робить його придатним для високонавантажених систем IoT. Описано механізми узгодження часових міток і роботи з запізнілими подіями, що забезпечують коректне поєднання даних із різних каналів, навіть у разі різної частоти надходження інформації або імовірних затримок спричинених мережевими проблемами. Також перевірено швидкодію розробленого методу декількома замірами часу виконання для різної кількості вхідних даних. У третьому розділі запропоновано метод стабільного відображення точкових темпоральних даних із даунсемплінгом у межах змінної частини даних, що не порушує уже відображені дані. На відміну від повного оновлення відображуваних даних, де зміна масштабів чи ресемплінг можуть призводити до перемальовування всієї сцени, у цьому підході введено принцип поділу буфера на застарілу, стабільну та активну зони, що уможливлює мінімізацію обчислювальних витрат та надає можливість зберегти візуальну узгодженість. У четвертому розділі представлено узагальнену архітектуру програмного забезпечення, що підтримує централізовані та децентралізовані розгортання, наведено перелік виділених функціональних та нефункціональних вимог до програмного забезпечення IoT, запропоновані варіанти реалізації частин архітектури залежно від потреб, а також розроблено архітектурний шаблон проєктування програмногозабезпечення Multimodal Stream Stable Visualization (MSSV) для відображення мультимодальних потокових даних, який визначає організацію презентаційного шару та взаємодію його ключових компонентів між собою. Для цього архітектурного шаблону розроблено узагальнену схему користувацького інтерфейсу, що ілюструє узгоджене подання багатовимірних потоків і перехід від розрізненого відображення даних до інтегрованого інтерфейсу. Розглянуто можливості інтеграції архітектури з наявними інфраструктурами та шляхи масштабування під різні сценарії використання. У дисертаційній роботі отримано низку нових наукових результатів, зокрема, уперше розроблено метод подієво-орієнтованого групування наборів мультимодальних темпоральних даних, особливістю якого є використання попередньо заданих часових вікон і правил відкладеного злиття пізніх подій та врахування заданої максимально допустимої розбіжності у часі надходження даних, що уможливлює групування даних за наявності лише частини потоків, які безперервно надходять з IoT пристроїв. Уперше розроблено метод візуалізації, який, на від відміну від відомих методів, забезпечує незмінність вже візуалізованих фрагментів потоку під час надходження нових даних і застосування до них ресемплінгу, що дає змогу знизити навантаження на комп’ютерну систему в умовах високої інтенсивності передавання даних з IoT пристроїв. Уперше розроблено узагальнену архітектуру програмного забезпечення візуалізації потокових даних пристроїв IoT, характерними рисами якої є: подієво-орієнтоване групування темпоральних мультимодальних даних та стабільне відображення даних великих обсягів у реальному часі, що забезпечує розширення функціональних можливостей візуалізації для систем оброблення даних ІоТ та уможливлює розроблення користувацьких інтерфейсів нового типу – подієво-орієнтованих інтерфейсів систем підтримки прийняття рішень. Уперше розроблено архітектурний шаблон проєктування MSSV, який, на відміну від відомих, призначений для оперування згрупованими потоками даних, що робить можливим спрощення процесів розроблення програмних засобів візуалізації потокових даних пристроїв IoT із забезпеченням подієво-орієнтованого та синхронізованого відображення даних великих обсягів. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковано у 8 наукових працях, зокрема у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліку наукових фахових видань України з присвоєнням категорії «Б», та у 4 матеріалах наукових конференцій.Документ Відкритий доступ Stability of textured water-repellent surfaces(Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute, 2026) Zuo Yong; Myronyuk, OleksiyZuo Yong. Stability of textured water-repellent surfaces. - Qualified scientific work on the rights of the manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 161 - Chemical Technologies and Engineering and Knowledge branch 16 – Chemical Engineering and bioengineering - National Technical University of Ukraine "Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute", Kyiv, 2026. The environmental durability of superhydrophobic surfaces remains a critical barrier to their practical application, particularly for the corrosion protection of aluminum alloys in demanding marine, aerospace, and industrial environments. Despite decades of research inspired by natural superhydrophobic systems such as the lotus leaf, the translation of laboratory-scale superhydrophobic coatings into real-world applications has been severely limited by rapid performance degradation under environmental stress. This dissertation confronts this challenge not through empirical trial-and-error, but through a mechanism-driven approach that integrates multi-scale surface characterization, accelerated degradation testing, rational composite design, and computational electrochemistry to establish a predictive engineering framework for durable superhydrophobic coatings. The research began by moving beyond the limitations of static contact angle measurements, which provide only superficial insight into wetting behavior. A comprehensive characterization methodology was established that combines OwensWendt surface energy decomposition with dynamic contact angle analysis. This approach enabled quantitative assessment of both the dispersive and polar components of surface energy, revealing that stabilizing the Cassie-Baxter wetting state - where air pockets are trapped beneath water droplets - hinges on reducing the polar surface energy component to below 1 mJ/m2 through silane functionalization. This quantitative threshold, inaccessible through static contact angle measurements alone, provides a clear design target for surface chemical modification. The multi-scale investigation spanned textures from 100 nm laser-induced periodic surface structures to 750 μm milled grooves, systematically delineating the operational limits of classical wetting models. Notably, the Wenzel model, which assumes complete liquid penetration into surface roughness, was found to fail for large-scale microstructures due to contact line pinning at texture edges, a phenomenon that classical theory does not account for. Having established a robust characterization framework, the research turned to identifying the primary failure pathway under environmental stress. Accelerated weathering protocols combining UV irradiation (340 nm, 0.89 W/m²) with elevated temperature (60°C) and humidity (50% RH) were employed to simulate months of outdoor exposure in compressed timescales. Through in-situ chemical analysis using Fourier-transform infrared spectroscopy, polymer photo-oxidation was unambiguously identified as the dominant degradation mechanism, evidenced by a 60-80% decrease in aliphatic C-H stretching vibrations (2850-2950 cm-1 ) and a fivefold increase in carbonyl C=O absorption (1731 cm-1 ). This mechanistic insight was critical: it demonstrated that particle erosion and mechanical delamination, often assumed to be primary failure modes, were in fact secondary to chemical degradation of the polymer binder. The implication was clear: durability could be enhanced not by strengthening adhesion or increasing coating thickness, but by minimizing the polymer binder content while maximizing the density of a hierarchical inorganic particle network that is inherently resistant to photo-oxidation. This mechanism-driven approach culminated in an optimized composite coating formulation comprising 5 wt.% acrylic copolymer binder, 90 wt.% silanefunctionalized calcium carbonate microparticles (d₅₀ ≈ 5 μm), and 5 wt.% fumed silica nanoparticles (d₅₀ ≈ 12 nm). This hierarchical architecture combines the mechanical integrity provided by the polymer with the chemical stability of the inorganic particles, while the bifractional particle size distribution creates a dense, tortuous network that impedes electrolyte penetration. The coating demonstrated exceptional performance in 3.0 wt.% NaCl electrolyte under continuous immersion. Potentiodynamic polarization measurements revealed a +797 mV noble shift in corrosion potential, from -660 mV for bare AA6061 aluminum to +137 mV vs. saturated calomel electrode (SCE) for the coated substrate. Electrochemical impedance spectroscopy at 0.01 Hz showed impedance magnitudes exceeding 688 Ω·cm², representing a 2.3-fold improvement over unoptimized formulations. Critically, superhydrophobicity, with apparent contact angles exceeding 130°, was maintained after 72 hours of continuous immersion, a performance benchmark rarely reported in the literature for polymer-based coatings. To move beyond purely empirical optimization, a multi-physics computational model was developed and experimentally validated. The model coupled Butler-Volmer electrode kinetics with porous media transport, accounting for both the tortuous diffusion path through the particle network and the electrochemical reactions at the aluminum-electrolyte interface. The model reproduced experimental polarization curves within 10% accuracy across the entire potential range, providing confidence in its predictive capability. More importantly, the model enabled mechanistic decomposition of the protection mechanisms, revealing a synergistic effect: a 3.2-fold increase in solution resistance from the tortuous particle network combined with a 5.8- fold increase in charge transfer resistance from surface passivation by the hydrophobic silane layer. This quantitative insight, inaccessible through experiment alone, demonstrates that durability arises not from a single dominant mechanism but from the synergistic interaction of multiple protective barriers. The scientific novelty of this dissertation lies in the development of a comprehensive framework for understanding the formation, stability, and protective performance of superhydrophobic composite coatings through combined experimental and computational approaches. For the first time, it has been demonstrated that the Owens–Wendt surface energy decomposition method, when coupled with dynamic contact angle analysis, provides substantially greater predictive capability than conventional static measurements, revealing that stabilization of the Cassie–Baxter wetting regime is primarily governed by a drastic reduction in the polar component of surface energy from approximately 20 mJ/m² to below 1 mJ/m² after silane functionalization, which enables apparent contact angles exceeding 150°. The work also advances the understanding of the applicability limits of classical wetting models through a systematic investigation of textured surfaces spanning nearly three orders of magnitude in characteristic size, from laser-induced periodic surface structures of about 100 nm to micromilled features approaching 750 μm, demonstrating that the Wenzel model becomes invalid for textures with periodicities above roughly 200 μm due to contact line pinning at structural edges, a mechanism not captured by equilibrium thermodynamic descriptions of wetting. Furthermore, the dominant degradation mechanism of superhydrophobic composite coatings under environmental exposure has been identified for the first time by combining ultraviolet aging with chemical analysis, showing that coating failure is primarily driven by photo-oxidative transformation of the polymer matrix rather than by particle erosion or delamination. Infrared spectroscopy revealed a pronounced decrease in aliphatic C–H stretching vibrations in the range of 2850–2950 cm⁻¹ accompanied by a significant increase in carbonyl absorption near 1731 cm⁻¹, confirming the conversion of hydrophobic groups into oxygen-containing polar functionalities. Based on these findings, a mechanistic design principle for durable superhydrophobic coatings has been established, demonstrating that optimal performance is achieved by minimizing the polymer fraction while maintaining a dense inorganic particle network that defines the hierarchical surface morphology. An optimized composite formulation containing 5 wt.% acrylic copolymer, 90 wt.% silane-functionalized calcium carbonate microparticles, and 5 wt.% fumed silica nanoparticles was developed and experimentally validated, providing a substantial positive shift of corrosion potential, increased impedance magnitude at low frequencies, and preservation of high hydrophobicity after prolonged immersion in a sodium chloride electrolyte. In addition, a multi-physics computational model has been developed and validated that quantitatively reproduces electrochemical polarization behavior and allows mechanistic separation of the protective contributions of the coating structure. The modeling results demonstrate that the enhanced corrosion resistance arises from synergistic effects including increased solution resistance associated with tortuous ionic diffusion pathways through the particle network and elevated charge transfer resistance resulting from surface passivation induced by silane treatment. Overall, the obtained results reveal that a dense inorganic particle framework simultaneously generates the hierarchical roughness required for superhydrophobic wetting and acts as a diffusion barrier that suppresses ionic transport, while the reduced polymer content limits water uptake and hydrolytic swelling. This integrated understanding establishes a mechanism-oriented approach to the design of durable superhydrophobic protective coatings. The practical significance of the obtained results is substantial and multifaceted. First, this work delivers a viable, environmentally benign alternative to hexavalent chromium-based conversion coatings, which remain the industry standard for aluminum corrosion protection despite their well-documented carcinogenicity and environmental toxicity. The optimized superhydrophobic coating matches or exceeds the corrosion protection performance of chromate coatings while eliminating hazardous waste generation and worker exposure risks. Second, the mechanism-driven design methodology developed here is transferable to other composite material systems, providing a template for rational materials engineering in applications ranging from self-cleaning surfaces to anti-icing and anti-fouling coatings. Third, the validated computational model enables predictive design and optimization without exhaustive experimental testing, significantly reducing development time and cost. Fourth, the quantitative surface energy thresholds and formulation guidelines established in this work provide actionable design rules for industrial coating formulation, accelerating the translation of superhydrophobic technology from laboratory curiosities to commercial products. In summary, this dissertation represents a critical step in advancing materials science from empirical discovery to predictive engineering. By integrating surface science, polymer chemistry, electrochemistry, and computational modeling, it establishes a comprehensive framework for designing durable superhydrophobic coatings that perform reliably in complex operational environments. The work demonstrates that durability is not an intrinsic material property to be discovered, but an engineered system-level behavior that emerges from the rational integration of hierarchical structure, interfacial chemistry, and protective mechanisms.Документ Відкритий доступ Інтелектуальна система підтримки прийняття рішень на базі нейронних мереж глибокого навчання для задач медичної діагностики(КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2026) Сидорський, Володимир Сергійович; Зайченко, Юрій ПетровичСидорський В. С. Інтелектуальна система підтримки прийняття рішень на базі нейронних мереж глибокого навчання для задач медичної діагностики. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 124 Системний аналіз (12 – Інформаційні технології). – Національний Технічний Університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2026. Задачі медичної діагностики є критично важливими для збереження добробуту людства, однак сучасні демографічні тенденції, зокрема зростання чисельності населення, випереджають темпи збільшення кількості висококваліфікованих медичних працівників. Це призводить до ситуації, за якої потреба в якісному медичному догляді не може бути повністю задоволена, особливо в регіонах з обмеженими ресурсами. У зв’язку з цим актуальною є задача підвищення точності та адаптивності клінічних інтелектуальних систем підтримки прийняття рішень (ІСППР), а також їх узгодження з типовими структурами медичних даних. Такі системи здатні автоматизувати частину діагностичних процесів і стандартизувати лікарський висновок, що, своєю чергою, сприятиме суттєвому підвищенню продуктивності праці лікарів. Значна частина діагностичних задач пов’язана з онкологічними захворюваннями, для яких процеси виявлення й оцінювання вже добре формалізовані та можуть бути використані як основа для побудови інтелектуальних систем, зокрема за критеріями Lung–RADS та Bosniak. Попри наявність значного масиву наукових напрацювань у сфері глибокого навчання для аналізу медичних зображень, кількість клінічних ІСППР, впроваджених у практику, залишається обмеженою. Це зумовлює актуальність розроблення таких систем з урахуванням вимог до форматів вхідних даних, способів представлення результатів і потреб кінцевих користувачів, а також із впровадженням інтерактивних механізмів, що підвищують довіру лікарів. Особливий інтерес у цьому контексті становить діагностика раку легенів і нирок, водночас із закладанням методологічних засад для подальшої адаптації систем до інших медичних задач. Для розв’язання задачі побудови сучасної та практично цінної клінічної ІСППР у роботі запропоновано методологію її створення, разом із низкою методів і підходів, спрямованих на підвищення точності діагностики та вирішення суміжних задач медицини й біології. В основі запропонованої методології закладено такі принципи: – доступність і стандартизованість усіх проміжних результатів для кожної підсистеми; – можливість простого розширення функціоналу ІСППР шляхом додавання нових підсистем; – використання моделей глибокого навчання для розв’язання складно структурованих медичних задач. Перевагами запропонованої методології є те, що: – побудована ІСППР адаптована до протоколів обміну медичною інформацією (формату DICOM), приймає на вхід медичні зображення у типовому для клінічної практики вигляді та надає структуровану інформацію щодо кожного підозрілого утворення для прийняття остаточного рішення експертом; – система є робастною до різних типів досліджень і можливих похибок окремих підсистем; – система легко масштабується та може бути доповнена додатковими підсистемами; – система має інтерактивну складову, яка дозволяє експерту з мінімальними зусиллями коригувати можливі похибки; – система побудована на базі моделей глибокого навчання, що забезпечує високу точність розв’язання складно структурованих задач. На основі запропонованої методології було розроблено ІСППР для діагностики раку легенів, яка без використання інтерактивної складової досягла повноти 87% при середній кількості хибнопозитивних спрацювань 2 утвори на один КТ–скан, а з інтерактивною складовою – 94% повноти при середній кількості хибнопозитивних спрацювань 1 утвір на один КТ–скан. Для сегментаційної підсистеми запропоновано удосконалену функцію втрат Boundary DoU++, яка дозволила підвищити значення метрики surface Dice similarity coefficient з 0.47 до 0.487. Запропоновані методи аугментації даних та використання багатоканального входу для моделі класифікації утворів покращили результати з 0.914 до 0.9383 за метрикою ROC AUC. Інтерактивну підсистему побудовано з урахуванням прогнозів статичної системи, що підвищило її адаптивність у складі загальної ІСППР. Було розроблено клінічну ІСППР для виявлення раку нирок, яка продемонструвала покращення показників порівняно з попередньою версією, зокрема підвищення специфічності з 0.95 до 0.99 за збереження рівня чутливості 0.96. Дану ІСППР розроблено у співпраці з компанією Better Medicine; система визнана придатною до проведення клінічних випробувань, які наразі тривають у клініці. У ході дисертаційного дослідження запропоновано методи доменної адаптації для сегментації функціональних тканинних одиниць, зокрема гістограмне вирівнювання між доменами, спеціально підібраний набір аугментацій, включаючи міждомений CutMix, а також напівкероване навчання для збільшення вибірки цільового домену. Запропоновані підходи дозволили підвищити точність сегментації з 0.156 до 0.834 за метрикою Dice на цільовому домені та зменшити розрив між доменами з 0.555 до 0.02, одночасно покращивши показники на суміжному домені з 0.711 до 0.854. Отримані результати перевищують показники низки сучасних передових рішень для розв’язання цієї задачі. Було розроблено трирівневу систему моделей для класифікації раку шкіри на доброякісний та злоякісний. Особливістю цієї системи є поєднання інформації з фотографій утворів і табличних метаданих про пацієнта та всі його утвори. Система включає алгоритми класичного машинного навчання, глибокі згорткові нейронні мережі та гібридні нейронні моделі, для яких запропоновано двоетапний підхід до оптимізації. Багаторівнева архітектура дозволяє агрегувати передбачення попередніх моделей, підвищуючи загальну точність. Досягнуто значення 0.17 за метрикою Partial ROC AUC (за максимального значення 0.2) для трирівневої системи та 0.974 за метрикою ROC AUC для дворівневої, що відповідає рівню найсучасніших підходів і перевищує результати попередніх моделей. Отримані результати були впроваджені в навчальний процес, зокрема в магістерський курс «Інтелектуальна обробка голосової інформації», розроблений автором. Запропоновані методи доменної адаптації та гібридні нейронні мережі були інтегровані в лекційні та практичні матеріали розділу «Класифікація сигналів». Підсумовуючи, наукова новизна дисертаційної роботи полягає в наступному. Вперше розроблено методологію побудови клінічної інтелектуальної системи підтримки прийняття рішень на базі набору моделей глибокого навчання, що працюють із медичними зображеннями та метаданими основного клінічного протоколу обміну інформацією DICOM і надають на виході виявлені підозрілі утворення, їх радіометричні ознаки та оцінку ступеня ризику. На відміну від попередніх рішень, які реалізують лише окремі задачі (детекція, сегментація, класифікація), розроблена ІСППР охоплює повний процес діагностики та може бути безпосередньо використана в медичних закладах. Вперше розроблено метод тренування згорткової нейронної мережі для класифікації утворень, який, на відміну від попередніх підходів, передбачає використання двох каналів із додатковим контекстом навколо утвору та з чітко виділеною рамкою утвору, а також застосування спеціалізованих аугментацій. Це дозволило підвищити точність моделі та її стійкість до похибок локалізації утвору. Вперше розроблено комплекс методів доменної адаптації для сегментації функціональних тканинних одиниць, який, на відміну від попередніх робіт, поєднує такі підходи: гістограмне вирівнювання між різними протоколами забарвлення; спеціалізований набір аугментацій, зокрема CutMix між доменами; напівкероване навчання на цільовому домені. Це дало змогу суттєво підвищити точність сегментації на цільовому домені. Вперше розроблено комплекс методів для задачі класифікації раку шкіри, який, на відміну від підходів, заснованих на одиничних моделях або однорівневих ансамблях, передбачає: двоетапну оптимізацію гібридної нейронної мережі, що оперує зображеннями утворів і метаданими утвору та пацієнта; багаторівневу систему, яка поєднує моделі класичного та глибокого машинного навчання. Використання запропонованих методів дозволило суттєво підвищити точність виявлення раку шкіри на фотографічних знімках. Дістала подальшого розвитку інтерактивна модель сегментації, яка, на відміну від існуючих рішень, оптимізується не лише за інтерактивним сигналом, а й з урахуванням результатів роботи статичної моделі сегментації, що дозволяє підвищити її точність. Дістала подальшого розвитку сегментаційна функція втрат Boundary DOU шляхом її модифікації до Boundary DOU++, у якій, на відміну від базової версії, введено додатковий параметр γ, що забезпечує підвищення точності сегментації малих об’єктів, зокрема утворів у легенях. Теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи опубліковано у фахових вітчизняних і закордонних наукових виданнях та апробовано на міжнародних і національних наукових конференціях і семінарах. За матеріалами дисертації опубліковано 5 наукових праць, з яких 2 – статті у журналах і збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових видань, затверджених МОН України за спеціальністю дисертації (1 з них індексується у міжнародній наукометричній базі Scopus), 1 – стаття у періодичному науковому виданні, індексованому в міжнародній наукометричній базі Scopus, та 2 – тези міжнародних науково–практичних конференцій.