Модифікації образотворення в історії естетичної думки
Вантажиться...
Дата
2025
Автори
Науковий керівник
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
КПІ ім. Ігоря Сікорського
Анотація
Богдан П.А. Модифікації образотворення в історії естетичної думки. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, 2025. Тема образотворення є центральною для класичної естетики, як і для філософії загалом, але вона продовжує бути актуальною і в сучасному дискурсі та наповнюється з кожною новою трансформацією культури новими сенсами. Актуальним завданням сучасної естетики є аналіз її категоріального апарату, наповнення традиційних понять новими культурними смислами, спираючись не лише на усталені норми, але і на розуміння трансформацій методологічних настанов, що формуються на ґрунті виникнення нових форм чуттєвості та художньої практики. Зміст естетичних категорій не є однаковим, бо кожна культурно-історична доба доповнює та видозмінює його, виявляє інше контекстуальне наповнення та прикладний потенціал. Сучасна трагічна ситуація війни призводить до тотальної ревізії всіх усталених очевидностей культури та вимагає переосмислення класичних канонів культуротворення. Зокрема йдеться про нову інтерпретацію у світлі зсуву наявних ціннісних орієнтацій, якої потребують категорії класичної естетики та її базові концепти, зокрема суміжні з досліджуваною темою. Дослідження практик образотворення та філософська рефлексія над ними дозволяє перейти до практичної сутності, до розуміння активності мистецтва. В роботі обґрунтовано важливість усвідомлення того, що твір образотворчого мистецтва має свій культуротворчий потенціал, що в естетичному сприйнятті фіксується як жвавість і цілісність самого образу. Він розкривається не тільки як форма духовно-практичного освоєння дійсності, але і як виробництво чуттєвості, репрезентація суб’єкта в соціальній структурі. Фіксація цієї активності художнього образу змушує нас поставити питання про можливість існування суспільного ідеалу, який, діючи через зразки художньої творчості, дає нам практичну цінність у завданнях педагогіки та соціальної реновації. Системне застосування загальнонаукових та філософських методів пізнання дозволило виявити художньо-естетичні особливості образотворення в класичній естетиці, зокрема античне підґрунтя становлення даного концепту, а також модерні модифікації даного процесу в широкому культурному контексті. Історико-філософський вимір естетичного дискурсу не є достатньо висвітленим у вітчизняному дискурсі, а тому потребує постійної уваги й систематичного розгляду. Тому дослідження було зосереджено на метрологічних настановах історичного раціоналізму та нового історизму. Перший дозволив зберігати дистанцію від абсолютизації будь-яких усталених позицій та остаточних авторитетів з розуміння неможливості дотримуватися абсолютної незаангажованості авторської позиції. Другий передбачає розгляд історичної динаміки з владних диспозицій певної доби. Особливе значення набув метод історії понять, який дозволяє утримувати в єдності смислового горизонту різноманітні конотації. Уточнено зміст та обсяг таких понять: «образ», «праобраз», «присутність», «репрезентація», «презентація», «імітація», «наслідування», «зображення», «ідея», «ідеал», «форма», «зміст», «класична форма», «класична форма мистецтва», «автономність мистецтва», «доцільність», «пластичний образ», «пластика», «скульптурність», «руйнація», «руйнація образу»; головним постало розкриття поняття «образотворення». В роботі окреслено базові теоретико-методологічні підходи до проблеми образотворення. Концепт «образотворення», не дивлячись на широке визнання його категоріального статусу, має складну історію рефлексії. В класичній естетиці експлікація поняття «образу» була здійснена в працях фундаторів античної класики Платона та Аристотеля, які відійшли від ритуально-магічного змісту іміджу-маски та наповнили власно естетичним змістом даний концепт в контексті проблему мімезису та її художнього переосмислення. Власне «художні витоки» різних образотворчих мистецтв та прояснення культурного контексту є новітніми розробками естетичних теорій початку нового тисячоліття. Прояснено, що класична естетика має базовим принципом наслідування та проблематику «метафізики прекрасного» за Г.-Ґ. Ґадамером у таких історичних варіантах як космоцентризм (Античність) та теоцентризм (Середньовіччя), логоцентризм (ранній Модерн). Відповідно, доводиться, що трансформація модифікацій образу в модерній естетиці пов’язана з критикою принципу наслідування та визнанням принципу вираження. Диференціація образотворчих мистецтв, що розриває свій генетичний зв’язок з ремісницькими техніками продукування творів мистецтва, розкриває засади естетичного задоволення та трансцендентальний статус принципу доцільності. Тим самим, образ стає вихідною настановою активності суб’єкта, способом легітимізації його індивідуальної позиції в ситуації «часу картини світу» за М. Гайдеггером. Доводиться, що формотворча здатність суб’єкта стає його базовою характеристикою, а відповідно естетичне дослідження стає необхідним складником систематичного поділу філософії. Лише гегелівська есхатологія мистецтва дозволяє здійснити синтез античної естетики та модерної абсолютизації індивідуального образу в обґрунтуванні центрального місця класичної форми мистецтва у генезі Абсолютного духу як «прекрасного скульптурного образу». Виявлено, що у некласичній естетиці зміст образотворення трансформується, утворюючи інші модифікації, які є адекватними новим реаліям культури. Стають актуальними такі деформації образу як його руйнація, абстрагування та художній вандалізм тощо. Навіть ті модифікації, які вже давно освоєні естетичною теорією, набувають сьогодні нових сенсів та практично-маніпулятивних функцій. Адже трансформація та руйнація образів, їхня естетична легітимація стають потужною ідеологічною та політичною зброєю. Це дозволяє нам говорити про значне розширення естетичного змісту образотворення та його похідних в сучасній культурі. Визначення специфіки актуальних шляхів формо-образотворення може наблизити нас до розуміння сучасної культурної ситуації, її естетичного виміру, розкриття особливостей трансформації соціокультурних цінностей, виявлення художніх орієнтацій суб’єкта та можливостей естетичної легітимації вектора формоутворення культури. Результати дисертації можуть бути використані для здійснення подальших міждисциплінарних досліджень культурних та мистецьких процесів сучасного глобального простору, систематизації історії естетичної та філософської думки, виявлення сучасної специфіки процесу образотворення та відповідних трансформацій культурного простору, а також при розробці практичних і лекційних занять для дисциплін із філософії, історії філософії, мистецтвознавства та візуальної культури.
Опис
Ключові слова
образотворення, образ, художнє творення, модифікація, культуротворення, естетика, історія естетичної думки, естетичне дослідження, репрезентація, образотворчі мистецтва, диференціація видів мистецтва, творчість, ідеал, українська філософія, активність мистецтва, imagery, image, artistic creation, modification, culture creation, aesthetics, history of aesthetic thought, aesthetic research, representation, fine arts, differentiation of art forms, creativity, ideal, Ukrainian philosophy, art activity
Бібліографічний опис
Богдан, П. А. Модифікації образотворення в історії естетичної думки : дис. … д-ра філософії : 033 Філософія / Богдан Павло Анатолійович. – Київ, 2025. – 259 с.