Націоналістичні організації української діаспори: ідейні основи та напрями діяльності (середина 1940-х – початок 1990-х рр.)
Дата
2026
Автори
Науковий керівник
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
КПІ ім. Ігоря Сікорського
Анотація
Акименко К. В. Націоналістичні організації української діаспори: ідейні основи та напрями діяльності (середина 1940-х – початок 1990-х рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 032 Історія та археологія ‒ Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Міністерства освіти і науки України. Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню історії становлення та діяльності націоналістичних організацій української діаспори. Основну увагу зосереджено на ґенезі структури націоналістичного руху за межами України, устрої організацій, їх ідеологічних основах, громадсько-політичній, культурно-освітній та видавничій діяльності в середині 1940-х – на початку 1990-х рр. Аналіз діаспорної, вітчизняної та зарубіжної історіографії дав можливість встановити, що вказана тема досліджена фрагментарно. Значну частину праць становлять розвідки діаспорних науковців, серед яких безпосередні учасники націоналістичного руху, що зробили перші спроби вивчити його еміграційний період діяльності. Після проголошення незалежності України значно зріс інтерес до історії націоналістичних організацій. Розкриття раніше недоступних джерел стимулювало наукове опрацювання її окремих аспектів (ідеологія, політична та видавнича діяльність, біографістика). Однак можна констатувати відсутність комплексного дослідження українського націоналістичного руху за межами України. Джерельна база є достатньо репрезентативною. Вона представлена комплексом джерел, які запропоновано систематизувати за ознакою походження та поділити на чотири великі групи: джерела й пам’ятки, створені українськими націоналістичними організаціями; джерела та матеріали української діаспори (ненаціоналістичної); документи радянських державних органів; документи західних спецслужб. Доведено важливість використання архівних матеріалів Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки (ЦДАГОУ), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) та Архіву Організації Українських Націоналістів Української інформаційної служби в Лондоні, у поєднанні з періодикою, опублікованими джерелами та електронними інформаційними ресурсами для ґрунтовної і достовірної реконструкції історії націоналістичних організацій. Підкреслено необхідність критичного аналізу джерел, врахування суб’єктивності їх змісту, що пов’язано з певною світоглядною парадигмою та ідеологічними протистояннями в яких перебували творці історичних пам’яток. Для уникнення однобічної інтерпретації історичних фактів пропонується зіставити інформацію з трьох осередків: від націоналістичних організацій, від інших об’єднань української діаспори, з якими вони взаємодіяли, та від радянських органів влади, з якими вони перебували у протистоянні. Поєднання загальнонаукових і спеціальних історичних методів дало змогу створити цілісний методологічний апарат, завдяки якому стало можливим досягти мети і завдань дослідження. Для коректної інтерпретації результатів дослідження окреслено понятійно-категоріальний апарат. Встановлено, що український націоналістичний рух за межами України був представлений організаціями української діаспори, які визначали націоналізм як основу світогляду. Основними з них були Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів, Організація Українських Націоналістів (мельниківців) та Організація Українських Націоналістів (за кордоном), які розбудували власні структури осередків і мали під контролем чи поширювали вплив на низку сателітних організацій. Попри спільні базові ідеологічні постулати, вони мали різну візію стратегії досягнення незалежності України, що стало основою для перманентного протистояння між ними. Устрій закордонних структур ґрунтувався на історичному досвіді побудови націоналістичних організацій та частково зазнав змін під впливом адаптації до еміграційних умов діяльності. Поступово до них долучалася активна частина української діаспори та її нові покоління, що дало можливість організаціям функціонувати у другій половині ХХ ст. та перенести діяльність в Україну після 1991 р. З’ясовано причини та перебіг другого розколу в ОУН (1954–1956 рр.). Підґрунтям для нього стало поєднання в еміграції діячів ОУН(б) з різним практичним досвідом: тих, хто перебував в ув’язненні в Німеччині (С. Бандера, Я. Стецько, С. Ленкавський та ін.) і були вимушено ізольовані від процесів, пов’язаних з підпільною боротьбою, й тих, хто брав участь у діяльності організації на території України і був направлений за кордон за дорученням Проводу чи орієнтувалися на його авторитетні рішення (Д. Ребет, М. Лебедь, В. Охримович, І. Гриньох та ін). Визначено, що основними підставами від’єднання частини діячів в окрему організацію – ОУН(з), стали: ідеологічні дискусії щодо потреби демократизації доктрини та програми організації, особливо соціального блоку; полеміка щодо побудови організації в еміграції, її субординації відносно Проводу в Україні, статусу осіб, що не брали участь у ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) 1943 р.; особистісні конфлікти та протилежність персональних поглядів на керівництво організацією. Розкрито значний вплив радянських спецслужб на розгортання внутрішнього конфлікту шляхом втручання у зв’язок між еміграцією та Проводом в Україні. На основі аналізу матеріалів Великих Зборів, Конференцій, праць провідних діячів встановлено, що націоналістичні організації мали спільні базові ідеологічні основи: визнавали націю органічною формою людської спільноти і фундаментом державотворення, мали ідеалістичний світогляд, визначали створення незалежної Української держави метою діяльності, виступали проти тоталітаризму. З іншого боку, ідеологія українського націоналізму в умовах еміграції зазнала еволюційних змін. ОУН(м) та ОУН(з) демократизували свої доктрини та відмовилися від стратегії «революційного зриву». Це відбулося під впливом припинення збройної підпільної боротьби на території України, поступового знищення активних діячів і пов’язано зі зміною поколінь у членстві організацій, діяльністю в умовах західних демократичних країн, зміною світової політики. ЗЧ ОУН мали консервативний підхід та обґрунтовували актуальність власної доктрини відповідно до світового історичного і політичного процесу, наполягали на необхідності мілітарної боротьби проти радянського режиму. Дослідження показало, що в практичній площині фракції націоналістичного руху діяли відповідно до своїх програм і стратегій. Громадсько-політична діяльність мала декілька векторів спрямування: середовище української діаспори, що передбачало участь в координаційних надбудовах українських громад; країни поселення, що були ареалом політичних акцій; територія України та українці під радянською владою. ЗЧ ОУН обрало шлях створення міжнародної коаліції «поневолених народів» для спільної боротьби за становлення національних держав і ліквідацію тоталітарних режимів. Для цього вели активну дипломатичну діяльність у рамках Антибільшовицького Блоку Народів та проводили маніфестації, протести, агітаційні заходи. ОУН(м) та ОУН(з) були зорієнтовані на підтримку опозиційних сил в СРСР, тому встановлювати контакти з радянським громадянами в західних країнах, здійснювали акції з захисту дисидентів в СРСР і розкриття злочинів тоталітарного режиму проти українського народу. Проаналізовано комеморативні практики націоналістичних організацій. Їх основними видами були: спорудження пам’ятних об’єктів, створення музеїв, відзначення річниць вагомих подій історії українського народу та націоналістичної спільноти, акти вшанування провідних постатей української історії та учасників націоналістичного руху, створення пам’ятних збірок, меморіальних видань. Вони були як елементом культурної політики, так і засобом створення колективної пам’яті відповідно до прийнятого в націоналістичному середовищі історичного наративу. Дослідження розкрило вагому роль видавничого напряму в діяльності націоналістичних організацій. Вони започаткували багато періодичних видань, якот «Визвольний шлях», «Самостійна Україна», «Сучасність», «Шлях перемоги», а також бюлетені внутрішнього вжитку та ін. Вони використовувалися як засоби створення інформаційного простору та встановлення зв’язку з широким колом української діаспори, розселеної в багатьох країнах світу. Видавнича діяльність виконувала низку функцій: інформування про діяльність організацій, популяризація ідеологічних концепцій, мобілізація діаспори до участі у заходах та залучення нових членів, формування історичної пам’яті, висвітлення ситуації в Україні задля встановлення зв’язку української діаспори з Батьківщиною. Спираючись на результати дослідження, слід зазначити, що попри перебування за межами Батьківщини та обмежені ресурси, націоналістичні організації української діаспори продовжили лінію боротьби за відновлення незалежності Української держави. Їх діяльність відіграла вагому роль у збережені національної ідентичності та української культури в контексті протидії асиміляції українських емігрантів та їх нащадків. Перебування в західних країнах дало можливість для розвитку вільної політичної і філософської думки, пошуку нових форм українського націоналізму та візії української державності.
Опис
Ключові слова
український націоналізм, українська діаспора, українська еміграція, націоналістична організація, Організація Українських Націоналістів, ідеологія, комеморативна практика, видавнича діяльність, періодика, СРСР, Комітет Державної Безпеки (КДБ) СРСР, радянський режим, зарубіжна україніка, Ukrainian nationalism, Ukrainian diaspora, Ukrainian emigration, nationalist organization, Organization of Ukrainian Nationalists, ideology, commemorative practice, publishing activities, periodicals, USSR, Committee for State Security (KGB) of the USSR, Soviet regime, Ukrainian studies
Бібліографічний опис
Акименко, К. В. Націоналістичні організації української діаспори: ідейні основи та напрями діяльності (середина 1940-х – початок 1990-х рр.) : дис. ... д-ра філософії : 032 Історія та археологія / Акименко Катерина Василівна. - Київ, 2026. - 293 с.