2024

Постійне посилання на фонд

https://ela.kpi.ua/handle/123456789/70613

Переглянути

Перегляд 2024 за Дата публікації

Перейти на індекс:
Зараз показуємо 1 - 20 з 42
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Приватизація військового сектору як сучасна тенденція міжнародних відносин
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Бучин, М. А.; Ремез, Р. А.
    У науковій статті розглядається проблема приватизації військового сектору як сучасна тенденція розвитку міжнародних відносин. Автори розкривають історичні аспекти становлення та основні підходи до розуміння приватних військових компаній. Виокремлено три групи функцій приватних військових компаній (бойова підтримка; логістика, закупівля, навчання; охоронні сервіси), кожна з яких включає низку конкретних функцій (напрямків діяльності). Проаналізовано найбільш відомі класифікації приватних військових компаній, на основі чого запропоновано власну багатоаспектну класифікацію ПВК. Вона базується на таких критеріях: вид діяльності приватної військової компанії (виокремлено приватні військові консультативні компанії; приватні військові охоронні компанії; приватні воєнні компанії; універсальні приватні військові компанії); сфера підписання контрактів (виділено приватні військові компанії національного, регіонального та міжконтинентального (універсального) підпорядкування); масштаби діяльності приватних військових компаній (виокремлено місцеві, субрегіональні, регіональні та глобальні приватні військові компанії). Здійснено порівняльний аналіз приватних військових компаній та компаній найманців. Наголошено на історичному корінні найманства та їхній правовій регламентації міжнародними нормативно-правовими актами, такими, зокрема, як Женевська конвенція та спеціальна Конвенція ООН щодо найманства. Показано основні відмінності між найманцями та приватними військовими компаніями на сучасному етапі: різні історичні періоди виникнення; різні роботодавці; різні підстави для виникнення; різні мотиви діяльності; різний ступінь правової регламентації; різні рівні формалізації відносин; різні особливості діяльності тощо.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Позиція Проводу ОУН в Україні до конфлікту в Закордонних Частинах ОУН (на основі архівного документа 1950 р.)
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Сич, О. М.
    Стаття присвячена висвітленню одного з етапів внутрішнього конфлікту в Закордонних Частинах ОУН, коли за згодою опонентів Провід ОУН в Україні виступив у якості арбітра поміж ними. У статті розкрито, що в умовах загострення внутрішнього конфлікту Провід ЗЧ ОУН та опозиція погодили, щоб Провід ОУН в Україні виступив «третейським суддею» і спрямували до нього кур’єрів. У відповідь отримали у липні 1950 р. офіційне «Становище Проводу ОУН на Українських Землях до різних спірних або актуальних питань за кордоном». В процесі аналізу цього концептуального для розуміння суті конфлікту документа з’ясовано, що в питаннях ідеологічно-програмових розбіжностей Провід ОУН в Україні майже повністю визнав рацію опозиції й це відображало реальні зміни, на які підпілля в Україні пішло під тиском умов підпільної національно-визвольної боротьби та зустрічі з реаліями створеної більшовицьким режимом дійсності в Україні. Водночас розкрито, що в питанні розмежування повноважень між ЗЧ ОУН та ЗП УГВР документ мав суперечливий характер. За аналогією взаємин між ОУН та УГВР в Україні він пропонував їх будувати на засадах автономності обох інституцій, а С. Бандері рекомендував створити Закордонний центр Проводу ОУН і об’єднати в ньому членів, обраних на Другому ВЗ і Третьому НВЗ. Це суперечило намірам ЗП УГВР виступати в еміграції єдиним речником національно-визвольної боротьби та позбавити С. Бандеру організаційної влади. Водночас документ значно погіршив позиції С. Бандери, заперечивши факт існування Бюра Проводу ОУН, до якого він був обраний за рішеннями Конференції ОУН в Україні в лютому 1945 р. та Першої конференції ЗЧ ОУН у вересні 1947 р. В результаті аналізу архівного документа «Становище Проводу ОУН на Українських Землях до різних спірних або актуальних питань за кордоном» з’ясовано, що він мав суперечливий характер, остаточно не врегульовував конфлікту в ЗЧ ОУН і давав підстави для його продовження. Й це в кінцевому підсумку привело до розколу та створення нової організації ОУН-закордоном.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Боротьба з іноземним фінансуванням як механізм забезпечення керованості неурядовими організаціями в росії
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Кондратенко, О. Ю.
    Проаналізовано вплив регуляції фінансування з боку держави на функціонування громадських об’єднань (ГО) та неурядових організацій (НУО) в осії. З’ясовано, що держава в Ф залишається головним регулятором фінансування ГО та НУО. Натомість єдиним джерелом існування для російських неурядових організацій тривалий час залишалося іноземне фінансування, яке здійснювалося різного роду фондами, заснованими з метою підтримки розвитку громадянського суспільства та світової демократії. Доведено, що іноземне фінансування було особливо необхідним для тих організацій, які виступали з критикою путінського режиму, а відтак позбавлялися будь-якого матеріального сприяння з боку держави. Політичний пресинг щодо НУО зумовив виїзд з країни значної частини активних представників громадянського суспільства та хвилю закриття самих громадянських об’єднань, які оголошувалися так званими іноземними агентами. У той же час держава активізувала матеріальну підтримку лояльних та провладних організацій з тим щоби зберегти їх прихильність та сформувати видимість фасаду громадянського суспільства. Для провладних організацій було сформовано систему цільової грантової підтримки. Тим самим російський авторитарний режим здійснює реалізацію плану підпорядкування неурядового сектора. Влада організувала алгоритм здійснення оподаткування для іноземних організацій, що працювали в осії, а також скасувала пільги для нелояльних до влади НУО. Підтверджено, що на законодавчому рівні Міністерству юстиції Ф було дозволено на власний розсуд оголошувати будь-які НУО іноагентами. На цьому тлі державою було забезпечено формування й функціонування громадських проурядових структур, відомих як GONGO. Водночас від репресій путінського режиму потерпають і незалежні медіа, які також періодично прираховуються до категорії «іноагентів».
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Особливості кредитної поведінки населення під час війни
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Казьмірова, О. М.
    У даній статті основна увага акцентується на особливостях кредитної поведінки населення під час війни. В період нестабільності особливо загострюються питання фінансового характеру серед населення, що у свою чергу привертає увагу дослідників і громадськості щодо вирішення даної проблематики. В статті автором зосереджена увага на наслідках впливу воєнного конфлікту на життя населення, рівень оптимізму та стабільність економічної ситуації, що загалом позначається на кредитній поведінці населення. Визначено особливості кредитної поведінки населення в умовах війни. Зокрема, кредитна поведінка розглядається як одна з видів фінансової поведінки населення, що спрямована на тимчасове запозичення зовнішніх коштів для задоволення особистісних потреб. Кредитна поведінка в умовах війни залежить від фінансової стабільності населення. У статті показано взаємозв’язок між трудовою зайнятістю та кредитною поведінкою населення, так як кількість робочих місць зменшується, а кількість пошукачів роботи зростає. Автором зазначено, що зниження доходів, безробіття та інфляція призводить до проблем із поверненням кредитів. Вчасне неповернення коштів детермінує негативні наслідки як для надавачів кредитних послуг, так і для позичальників. Адже у період нестабільності особливо загострюється питання дотримання раніше взятих зобов’язань. Економічна нестабільність, зміни валютних курсів, соціально-економічні умови, політика держави та особисті можливості кожного громадянина й знецінення активів можуть створювати небезпеку для позичальників і кредиторів. У статті представлено аналіз кредитної поведінки під час війни, що надає змогу окреслити перспективи економічної модернізації України, а також покращити наше розуміння даної теми, адже вироблення практичних підходів до розуміння кредитної поведінки сприятиме виробленню дієвої політики модернізації України, генеруванню нових інсайтів щодо напрямів і темпів динаміки модерну в цілому.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Публічна дипломатія США у країнах Латинської Америки: особливості та форми реалізації
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Климчук, І. І.
    У зв’язку із зростанням геополітичної активності таких країн як Китай та осія у країнах Латинської Америки, СА звертають особливу увагу на м’які інструменти впливу, щоб зберегти свої позиції у регіоні. При цьому, негативними чинниками залишаються міграційна криза, війна з наркотрафіком та зростання антиамериканських настроїв у деяких країнах регіону. На тлі зазначених проблем, публічна дипломатія стає ключовим інструментом впливу, а форми її реалізації, такі як цифрові кампанії, освітні обміни та культурні ініціативи, визначають імідж країни та ставлення до неї латиноамериканських партнерів та їхніх суспільств в цілому. Стратегічний інтерес Сполучених татів у регіоні Латинської Америки полягає у зміцненні їхнього партнерства у західній півкулі. Ці країни пов’язують спільні кордони, економічні інтереси та безпекові альянси, а також спільна мета процвітання. Метою дослідження є всебічний аналіз особливостей реалізації публічної дипломатії СА у регіоні Латинської Америки. У статті проаналізовано особливості розвитку публічної дипломатії СА у країнах Латинської Америки, а також найефективніші методи та інструменти її реалізації. Визначено місце країн Латинської Америки в зовнішньополітичному курсі Сполучених татів. Проаналізовано роль медіа, цифрових інструментів та аутсорсингових ініціатив СА в латиноамериканському регіоні. озглянуто науково-освітні та культурно-мистецькі ініціативи такі, як «Fulbright Program», «100K Strong in the Americas» та інші, як один з найефективніших інструментів м’якого впливу. Досліджено вплив на регіон американської індустрії розваг, зокрема голлівудського кінематографу.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Довіра електорату до електронних технологій у виборчому процесі: світовий досвід
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Сікора, І. І.
    Стаття досліджує важливість довіри при впровадженні електронних технологій у виборчий процес. Довіра розглядається як ключовий елемент, що забезпечує легітимність та ефективність виборів, особливо при використанні сучасних технологій, таких як електронне голосування та електронні реєстри виборців. Основна увага приділяється взаємозв’язку між рівнем довіри громадян та успішним застосуванням цих технологій. Підкреслюється, що суспільна довіра визначає, наскільки охоче та ефективно громадяни використовуватимуть електронні рішення, що впливає на загальну ефективність виборчого процесу та сприйняття його результатів. Наголошується на необхідності впровадження технічних та організаційних заходів для підвищення довіри. Значна увага приділяється забезпеченню прозорості процесів, безпеці даних та проведенню незалежних аудитів. Ці заходи розглядаються як ключові для зменшення ризиків маніпуляцій та забезпечення сприйняття цих технологій як надійних. Автор аналізу’ фактори, що впливають на формування довіри до електронних виборчих технологій, включаючи попередній досвід, рівень технологічної грамотності населення та загальний рівень довіри до державних інституцій. озглядаються приклади успішного впровадження електронних технологій у різних країнах. Особлива увага приділяється ролі комунікації та освіти. Підкреслюється важливість прозорої комунікаційної стратегії та проведення освітніх кампаній для підвищення технологічної грамотності виборців. У висновках підкреслюється, що довіра є фундаментальним фактором успішного впровадження електронних технологій у виборчий процес. Без належного рівня довіри навіть найдосконаліші технологічні рішення можуть бути неефективними. екомендується комплексний підхід, який враховує як технічні, так і соціальні аспекти, з особливим акцентом на побудові та підтримці суспільної довіри.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Українська військова освіта: євроатлантичні вектори трансформації
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Ананьїн, В. О.; Уваркіна, О. В.
    У статті проведений системний аналіз політичних векторів держави у питаннях військової освіти. Визначення стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та організації Північноатлантичного договору стало пріоритетним завданням сектору безпеки і оборони у сфері військової освіти. Доведено, що діяльність системи військової освіти регулюється як нормативними документами, на основі яких безпосередньо функціонує система військової освіти, так і нормативно-правовими документами, які стосуються системи вищої освіти взагалі. Систематизовано зміни у законодавстві та нормативно-правовому полі вищої освіти. Зазначені основні державні документи, що сприяють імплементації кращого досвіду країн-партерів НАТО у підготовку сучасного українського військовослужбовця. З’ясовані основні завдання Стратегії розвитку вищої освіти в Україні, відповідно Цілей Сталого розвитку ООН, на активізацію співпраці України та Європейського Союзу у сфері вищої освіти, які необхідні для реформування та модернізації системи вищої освіти, сприяння зближенню у сфері вищої освіти в рамках Болонського процесу, покращення якості та підвищення важливості вищої освіти, поглиблення співробітництва між закладами вищої освіти, активізації мобільності студентів, наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників. Проаналізовані основні положення Політики Міністерства оборони України у сфері військової освіти та Концепції трансформації військової освіти України, які фокусують свої завдання на професіоналізації військової освіти, на організації безперервного професійного розвитку, систематичному вивченні тенденцій національної та міжнародної безпеки, а також зміни принципів та методів ведення збройної боротьби в умовах інтеграції до євроатлантичного безпекового простору. Визначена значна роль програми НАТО DEEP-Ukraine у процесі оновлення та оптимізації навчальних програм вітчизняних військових вишів.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Роль PR в боротьбі з корупцією
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Юзьков, Т. М.
    У статті досліджено важливість ролі PR в боротьбі з корупцією, адже корупція має руйнівний вплив на імідж країни, а важливим інструментом у протистоянні цьому явищу є публічні відносини (PR). Важливість ролі PR у зв'язках з громадськістю закріплено у конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції (UNCAC), яка визнає важливість інформування громадськості та освіти, як засоби боротьби з цим явищем. З урахуванням стрімкого розвитку медіа, інтернет-платформ, а також поширення соціальних мереж, де кожен може швидко обмінюватися інформацією, ретельно продумана PR-стратегія стає необхідністю для політичних лідерів. Уміння ефективно комунікувати допомагає у вирішенні кризових ситуацій, зменшенні конфліктів і виробленні сприятливого клімату для прийняття необхідних рішень. PR-стратегії політичної влади стають інструментом, який допомагає впливати на громадську думку, забезпечуючи підтримку для важливих реформ і програм. У статті проаналізовано різні аспекти ролі PR у боротьбі з корупцією, зокрема: можливостях PR в зміні культурного сприйняття корупції, наведені приклади молодіжних освітніх кампаній та телевізійних роликів, спрямованих на підвищення обізнаності громадськості, підтримують цю ідею. Розуміння та впровадження сучасних методів PR є необхідним елементом в сучасному світі, де інформація швидко мінлива, а довіра громадськості є ключовою для ефективного функціонування системи. Другий аспект статті висвітлює роль PR у підтримці повідомлень про корупцію та стимулюванні громадян до її протидії. У третій частині окреслено роль PR у підвищенні підтримки антикорупційних заходів урядом шляхом інформування громадськості про їхні успіхи та досягнення. У завершальній частині статті обговорюється важливість подальшого дослідження впливу антикорупційних PR-кампаній на громадську свідомість та поведінку. Підкреслюється, що розуміння ефективних стратегій PR є ключем до успішної боротьби з корупцією та створення відповідального суспільства.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Індекс місцевого благополуччя: теоретична модель та валідизація методики дослідження
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Ткалич, М. Г.; Кротевич, Є. В.
    У статті описано процес побудови Індексу місцевого благополуччя (ІМБ) для населених пунктів сільського та міського типів, розроблений дослідницькою лабораторією “Рейтинг Лаб”. Перша частина тексту присвячена побудові теоретичної моделі на основі розгляду публікацій соціологічного та психологічного спрямування, які стосувалися вивченню добробуту людини у поселеннях. За основу було взято моделі та дослідження урбаністичних студій, психологічних та емоційних параметрів благополуччя мешканців населених пунктів, стійкості благополуччя, забезпечення базових потреб у населеному пункті та міст як зонованих просторів. У наступній частині тексту наводяться результати формування емпіричної моделі для вимірювання ІМБ, сконструйовані внаслідок проведення двох хвиль тестування методики на малих вибірках. Фіналізована модель складається з 22 показників, котрі розкладаються на п’ять вимірів – емоційне сприйняття населеного пункту, рівень економічних можливостей, рівень впорядкованості населеного пункту, рівень освіти та медицини та рівень цивільної безпеки у населеному пункті. Третім етапом дослідження було власне вимірювання ІМБ в українських населених пунктах, засноване на результатах репрезентативного загальнонаціонального опитування (n=8572). Отримані дані було використано для валідизації розробленої нами методики за параметрами внутрішньої узгодженості моделі, критеріальної та конструктної валідності. Для цього було використано такі методи як аналіз кореляцій, конфірматорний факторний аналіз та перевірок застосовності моделі до наявних даних. У підсумку було доведено, що розроблена нами методика є валідною та придатною до використання у дослідженнях, спрямованих на вимірювання місцевого благополуччя в населених пунктах міського та сільського типів.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Українські трудові мігранти та біженці в країнах Європи: конфліктність міграційних політик у суспільствах модерну
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Хом’як, А. О.; Федорченко-Кутуєв, П. В.; Коломієць, Т. В.
    У цій статті критично розглядаються та оцінюються теоретичні підходи до такого внутрішньо конфліктного феномену, як міграція, в контексті динаміки модерну. Стаття присвячена дослідженню сучасних міграційних процесів між Україною та країнами Європи в контексті повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Автори аналізують теоретичні підходи до вивчення міграцій. Зокрема на основі аналізу літератури було показано, що спрощені концепції, такі як теорія «притягнення та відштовхування» не є релевантними для дослідження міграцій українців у країнах Європи. Натомість, автори наголошують на необхідності застосування нових моделей, зокрема, теорії «міграційних прагнень та можливостей». Розглядаються суперечливі ідеологічні підходи до формування міграційних політик європейських країн, зокрема концепції мультикультуралізму та асиміляції. Особлива увага приділяється специфіці міграційної політики Польщі як однієї з основних країн-реципієнтів українських мігрантів та біженців. Аналізуються успіхи та прогалини інтеграційних стратегій Польщі, зокрема проблема «розтрати мізків» висококваліфікованих працівників з України. Підкреслюється необхідність диференційованого підходу до різних груп мігрантів та залучення регіональних органів влади до розробки міграційної політики. Стаття також висвітлює гендерний аспект міграційних процесів, зосереджуючись на специфічних викликах, з якими стикаються жінки-біженки з України. Розглядаються проблеми адаптації, збереження культурної ідентичності та подолання внутрішніх конфліктів у новому середовищі. Наголошується на важливості врахування фактору наявності неповнолітніх дітей та літніх родичів у процесі інтеграції жінок-біженок. Загалом стаття демонструє комплексний підхід до вивчення міграційних процесів, поєднуючи теоретичний аналіз, емпіричні дані та гендерні студії. Автори намагаються розширити теоретикометодологічний апарат досліджень міграції в контексті покращення розуміння динаміки модерну та його конфліктів.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Сучасна геостратегія Китаю в Центральній Азії
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Гольцов, А. Г.
    Стаття присвячена дослідженню сучасної геостратегії Китаю в Центральній Азії (ЦА). Показано, що основні положення геостратегії держави, як правило, не містяться в офіційних документах, але практично реалізуються в стратегії держави на міжнародній арені. Виявлено, що регіональна геостратегія КН націлена, передусім, на реалізацію «ефективного впливу», забезпечення своїх геополітичних та геоекономічних інтересів у центральноазійських країнах. Геополітичні інтереси Китаю в регіоні полягають, перш за все, у створенні надійного поля безпеки на своєму західному геостратегічному «фланзі» та захисті здобутих геоекономічних позицій у регіоні. Встановлено, що трансрегіональний проєкт «Один пояс, один шлях» постає головним економічним «стрижнем» геостратегії Китаю в Євразії загалом та ЦА зокрема. «Середній коридор» (Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут) для сполучення між Китаєм та Європою через країни ЦА (в обхід осії) має нині найбільші перспективи. Китай досягнув економічної могутності в ЦА, став головним торговельним партнером для країн регіону та провідним інвестором для їхніх економік. КН здатна ефективно використовувати анхайську організацію співробітництва як міжнародний інститут для забезпечення своїх інтересів у ЦА. Китай виявляє спроможність організовувати й очолити співпрацю країн ЦА у безпековій сфері. У статті проаналізовано особливості геостратегії Китаю щодо окремих держав ЦА. «М’яка сила» КН є сукупністю ефективних засобів для реалізації геостратегії в регіоні: створення привабливого іміджу китайського авторитарного режиму; демонстрація вигід економічної моделі КН; поширення уявлень щодо престижності китайської культури, освіти, науки тощо. Висловлено припущення, що експансіоністська геостратегія Китаю може призвести до встановлення його латентної гегемонії в окремих країнах ЦА.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Флоркросинг як елемент функціонування парламентаризму та партійної системи в Україні
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Бучин, М. А.; Крохмальна, З. С.
    У науковій статті розглядається проблема флоркросингу як елементу сучасного парламентаризму та партійної системи. Автори розкривають суть та основні причини флоркросингу на сучасному етапі, а саме: слабкість і нестабільність партійної системи; короткотривалість політичних партій; відсутність правового регулювання явища флоркросингу; недемократичність політичного режиму в країні; недемократичний стиль державного управління; порушення прав опозиції; низький рівень політичної культури членів парламенту; відсутність суспільного контролю громадян за владою тощо. Досліджено рівень флоркросингу в Україні на прикладі функціонування Верховної Ради України третього-восьмого скликань. З’ясовано, що флоркросинг є невід’ємними елементом сучасного українського парламентаризму. Його рівень є доволі високим та визначається низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників. Йдеться, зокрема, про такі чинники, як: наявність владного тиску на опозиційних депутатів; зміна політичної кон’юнктури, яка пов’язана із появою нових центрів політичного впливу; резонансні політичні події (Помаранчева революція, Революція гідності тощо); слабкість політичних партій та нестабільність партійної системи України; низький рівень політичної культури народних депутатів України та їхнє бажання бути у складі фракцій, які вбачаються найбільш перспективними з огляду на особисті вигоди тощо. Доведено, що в Україні рівень флоркросингу значною мірою корелюється із характером депутатського мандату: наявність імперативного депутатського мандату зменшує кількість флоркросерів, а наявність вільного депутатського мандат – сприяє збільшенню рівня фракційних переходів.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Сучасні виклики глобальної безпеки: енеретичні, економічні, продовольчі аспекти
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Буряченко, О. В.
    Автор статті зауважує, що у ХХІ столітті глобальна безпека набула нових вимірів в енергетичній, економічній і продовольчій сферах, що вимагає комплексного наукового підходу та тісної міжнародної співпраці. Автор ставить за мету проаналізувати сучасні виклики глобальної безпеки в зауважених аспектах та оцінити їх вплив на міжнародну стабільність. Серед головних загроз економічної безпеки автор відмічає сучасні енергетичні кризи, зростання вартості життя, природні катастрофи, геоекономічні конфронтації, а також соціальну поляризацію. осійсько-українська війна осмислюється каталізатором цих загроз, особливо для Європи, де енергетична залежність від осійської Федерації виявилася критичною. Європейський Союз змушений був переглянути свою енергетичну політику, акцентуючи увагу на диверсифікації джерел енергії та розвитку відновлюваних джерел енергії. Також, автор відмічає, що після 2022 року світ зіткнувся з новими глобальними викликами за наслідками російсько-української війни, що суттєво вплинуло на існуючі економічні та соціальні моделі. Одна із головних проблем, яка виникла, – це трансформація системи глобальної продовольчої безпеки. Глобальні економічні нерівності та нестабільність валютних ринків підвищили ризики економічної безпеки, що потребує реформування міжнародних фінансових інститутів і створення механізмів для запобігання економічним кризам. Проблеми з доступом до продовольства та його безпека впливають на соціальну стабільність і здоров'я населення, що робить стійке аграрне виробництво та підтримку продовольчих систем критично важливими. Отже, аналізуючи сучасні виклики глобальної безпеки в енергетичному, економічному та продовольчому аспектах автор ґрунтовно зазначає, що зауважені сфери тісно взаємопов’язані та взаємозалежні. І в сучасних умовах загострення конфліктів, як показово це можна побачити за наслідками російсько-української війни, міжнародна спільнота повинна переглянути, скоординувати і вжити комплексних заходів для зміцнення безпекового компоненту в цих сферах.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Геополітика енергетичних ресурсів: переосмислення безпеки на глобальному рівні
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Сичова, А. О.
    Стаття аналізує вплив російсько-української війни на глобальні енергетичні ринки як тригер до переосмислення загального контексту енергетичної безпеки. Ґрунтуючись на останніх наукових дослідженнях, авторка висновує перехід питань енергетичної безпеки від ізольованих питань на кшталт стабільності ланцюгів постачання до інтегрованого геоекономічного підходу. У статті представлені чинники волатильності позицій національних суб’єктів щодо енергетичної безпеки залежно від структури енергетичного ринку, стану відносин між споживачами та виробниками, тенденцій попиту та пропозиції, технологічних змін, готовності до потенційних енергетичних криз у постачанні або цінових шоків. Окрема увага авторки сфокусована на взаємозв’язку між енергетичними ресурсами і військовим виміром, а саме: 1) мілітаризація енергетики як причини військових дій; 2) енергоресурси як другорядний елемент війни; 3) енергоприбутки як джерело фінансування збройних конфліктів. На тлі посилення стратегічної конкуренції більшість країн схиляються до альтернативних просторів вироблення спільних політичних рішень на кшталт концепції friend-shoring, що сигналізує про появу нової форми протекціонізму з геополітичних міркувань і формування потенційно вузьких місць у ланцюгах постачання. Проте транснаціональна енергетична платформа спроможна каталізувати синергетичний потенціал союзників, знизити безпекові ризики та мінімізувати збої у постачанні через політикоекономічні впливи. Успіх від повноцінного запуску транснаціональної платформи з питань енергетичної безпеки залежатиме від стратегій привабливості для «ресурсних», але політично нейтральних країн; уніфікації стандартів виробництва між учасниками; ступеня, до якого вдасться зменшити вразливість ланцюга постачання від супротивників порівняно з додатковими витратами участі.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    The role of the Supreme Court in ensuring the observance and respect for the rule of law
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Skidan, N. V.
    The rule of law is the cornerstone of modern democratic legal systems and an important condition for their continued existence. At the legislative level, it has been recognised in Ukraine since the adoption of the Constitution of Ukraine in 1996, and the establishment of democratic values continues to this day. This scientific paper investigates the development and establishment of the rule of law through judicial proceedings to attain its purpose of delivering justice. In most developed European countries, there is a well-accepted legal tradition whereby constitutional jurisdiction takes precedence over general jurisdiction, thus making the Constitutional Court superior to the Supreme Court. However, the legal reality in Ukraine demonstrates a contrary scenario. As shown by the author, the Ukrainian approach, while highly distinctive, does not contradict international principles about the formation of the rule of law through the courts. Furthermore, the principal legislative provisions completely match the criteria of international and European law. Nevertheless, the study concludes that the excessive activity of the Supreme Court appears to be a significant drawback due to its overly extensive case law. For instance, during the first half of 2023, the Supreme Court heard a total of 63 406 procedural appeals and cases, including 5 433 in the sphere of criminal justice and 7 174 taking into account cases and materials not heard the previous year (Верховний Суд, Аналіз здійснення правосуддя). That is the reason why the Ukrainian legal system is confronted with the issue of defining legal certainty, which is one of the key characteristics of sustainable and democratic justice (Consultative Council of European Judges, 2017). The article identifies that not only is this problem currently unresolved by the Ukrainian legislature, but it also emphasises the importance and necessity of defining the status of case law in the country, as well as the influence of the Supreme Court on ensuring the rule of law. According to the author, there are several options available to overcome these challenges which must be handled expeditiously in light of the ongoing war and Ukraine's eventual membership in the European Union. Based on the results of this article, it is proposed to adopt two legislative proposals. First, case law should be recognised as a source of law, namely the legal conclusions established in Supreme Court rulings. Second, these judgments must be published in the determined form to be regarded as a source of law. To clearly identify the Supreme Court decisions containing legal conclusions and serving as a source of law, the study proposes a separate publication of these judgements from others that do not hold such status. For example, they could be published in dedicated documents/collections, etc. specifically designed for this purpose. Moreover, the author concludes that such an instrument already exists, despite the fact that it is not officially recognised as such. According to the results of this research, the Supreme Court's reviews and digests of case law are an illustration of this particular tool.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Есперанто як Lingua Franca для бездержавних етносів (перша половина xx століття до 1939 року)
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Вісько, Г. Г.; Федорченко-Кутуєв, П. В.
    У статті йдеться про випадки залучення планової мови есперанто до спроб розв’язання мовних конфліктів та заходів щодо захисту мов бездержавних етносів Європи під час їхніх націотворчих процесів у першій половині 20 століття, точніше, до 1939 року. Хронологічні межі охоплюють два періоди есперанто-руху, за Федеріко Ґоббо: частково період піонерів есперанто та міжвоєнний період. Ці періоди майже співпадають хронологічно з двома хвилями бретонського мовно-літературного руху, у межах якого відомі епізоди використання есперанто бретонськими інтелектуалами для ознайомлення з перекладеними художніми текстами бретонської літератури, результатами дослідницьких пошуків та для артикулювання політичних ідей, що оберталися навколо державотворчих сподівань. Схоже явище можна спостерігати й серед інших етносів, наприклад, українців та каталонців, що також стисло обговорено в розвідці. Мовні конфлікти та залучення есперанто до їхнього розв’язання пропонується розглянути з боку потрактування мови П’єром Бурдьє – мови як державного інструмента домінування та символічного насилля. У такий спосіб есперанто, що не асоціювалася з жодною державою чи (домінуючою) етнічною групою, і не несла символічне змістове навантаження домінування та престижу, а, навпаки, мала сприйматися нейтрально, розглядалася у якості медіуму спілкування бездержавних етносів, мови яких опинялися під загрозою через жорстку мовну політику національних держав, що модернізувалися та централізувалися, та імперій. Крім того, вивчення есперанто могло стати й економічно доцільним, завдяки простоті та швидкості засвоєння планової мови. В есперанто-русі відкрився й інший бік: інтелектуальні та політичні представники бездержавних етносів використовували есперанто-простір як платформу для оприявнення політичних прагнень та привертання уваги до своїх національних мов і культур.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Душевне чи психологічне: кримінально-правовий дискурс
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Мисливий, В. А.; Стаднік, С. С.
    У статті розглянуто кримінально-правові категорії «душевне» і «психічне», які характеризують ознаки суб’єктивної сторони в кримінальному праві України, оскільки як правомірна так і протиправна діяльність особи в межах його норм нерозривно пов'язана з психічними якостями людини. Відзначено, що названі категорії важливі для кримінально-правової оцінки обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння, а також аналізу ознак суб’єктивної сторони окремих злочинів проти здоров’я та життя людини, їх кваліфікації, врахування в якості обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, а також його призначення. озглянуто ґенезу поняття «душевне» в кримінальному праві, його усталений характер та спорідненість з терміном «психічне», а також наскрізне застосування цих категорій у чинному кримінальному законодавстві. Наголошено, що такі ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, як осудність, обмежена осудність, неосудність, вина, мотив, мета та інші за своєю природою ґрунтуються на ключовому понятті «психічний», а також визначаються через дефініцію «сильне душевне хвилювання». При цьому центральним чинником останньої виступає термін «душевне». На основі аналізу кримінально-правової теорії, законодавства та судової практики підтверджується недоцільність вживання у кримінальному законодавстві поняття «сильне душевне хвилювання», оскільки воно не відповідає рівню сучасної психологічної науки. Зроблено висновок про неможливість заміни поняття «сильне душевне хвилювання» такими термінами, як фізіологічний або кумулятивний афект, фрустрація та іншими. За результатами проведеного дослідження щодо кримінально-правового дискурсу категорій «душевного» та «психічного» зроблено висновок на користь останнього, на підставі чого в Кримінальному кодексі України пропонується заміна словосполучення «сильне душевне хвилювання» на законодавчу конструкцію «надзвичайний психічний стан» особи.
  • Ескіз
    ДокументВідкритий доступ
    Імплементація регламентів Європейського Союзу в національне законодавство України у сфері здійснення інвестування окремих міжнародних транспортних сполучень
    (КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2024) Столярський, О. В.
    У статті досліджуються проблемні питання імплементації регламентів Європейського Союзу в національне законодавство України в сфері здійснення інвестування окремих міжнародних транспортних сполучень. Проаналізовано основні регламенти в цій сфері, виявлено окремі нормативноправові акти України, в яких відображено наслідки імплементації регламентів Європейського Союзу в процесі реалізації інвестування на прикладі окремих міжнародних транспортних сполучень. Детально здійснено дослідження в хронологічному порядку основних Регламентів Ради (ЄЕС) з аналізом ключових положень кожного із них. Виявлено особливості конкреного історичного періоду формування та розвитку нових положень зазначених Регламентів та встановлено їх взаємовплив між собою. Доведено необхідність в імплементації окремих положень Регламентів в національне законодавство України в сфері використання міжнародних транспортних коридорів. Зауважено та наголошено на пріоритетних напрямках розвитку міжнародних транспортних сполучень за участю України в контексті взятих на себе міжнародних зобов'язань перед ЄС. Наведено авторські пропозиції щодо прийняття нових двосторонніх договорів України як з державами-членами ЄС, так і з усіма іншими державами не членами, з якими Україна співпрацює в досліджуваній сфері відносин з акцентом на усі можливі застереження про публічний порядок в Україні в контексті як надання нашої території для транзитних коридорів, так і в аспекті розвитку нових міжнародних сполучень, особливо враховуючи сучасні загрози в умовах воєнної агресії росії щодо нашої держави.